Історія французького вина

Доповнення до основної статті: Виноробство у Франції
Основні виноробні регіони Франції.

Історія французького вина охоплює період не менше 2600 років, заглиблюючись в епоху Грецької колонізації Південної Галлії, і заснування фокейцями Массалії у 6 столітті до нашої ери.[1] Саме фокейці, як вважається посадили перші лози винограду у місці заснування. Подальший ровиток виноградарства був продовжений римлянами. Із земель, які римляни називали Галлія виноградні лози розсадили в регіони, сьогодні відомі як: Бордо, Бургундія, Ельзас, Шампань, Лангедок, Долина Луари і Рони.

Протягом усієї історії галузь французького виноробства буде перебувати під впливом і керуватися комерційними інтересами прибуткового англійського, та голландського ринку. До французької революції католицька церква була найбільшим алсником виноградників у Франції, і володіла значним впливом у регіонах Шампань та Бургундія. Саме звідси пішло поняття теруар. Французька винна промисловість була по суті зачинателем виноробства в усьому світі, і заклала основи виноробства, де вона вважалась еталоном. Наприкінці XX початку XXI століття розпочалася експансія вин, так званого «Нового світу», яка дала початок жорсткій конкуренції з боку виноробів «Старого світу» Франції, Іспанії, Італії та «Нового світу» Каліфорнія, Австралія та Південна Америка.[2]

Давні віки

Див. також: Вина Стародавньої Греції та Вина Стародавнього Риму

Існують археологічні докази про те, що кельти почали вирошувати виноград, Vitis Vinifera , в Галлії. Виноградне насіння було знайдено по усій Франції, і вік цього насіння вказує на набагато ранні ніж греко-римські часи. Наприклад знайденому у Женевському озері насінню більше 12 тисяч років. [3] Заснування Масалії (сучасний Марсель), стало рушійним пунктом у розповсюдженні виноградарства по території сучасної Франції, започатковане греками і продовжене римлянами. За римських часів виноградарство почало активно розвиватися, коли аллоброги, кельтський народ Нарбонської Галлії провінції на півдні Галлії,[4] отримав право виготовляти вино.

У 7 році нашої ери грецький географ Страбон відзначає, що райони навколо Масілії і Нарбо можуть вирощувати такі ж плоди, як Італія, але інша частина Галлії далі на північ, не дає можливості вирощувати оливки, рис або виноград.[5] Наприкінці першого століття до нашої ери, початку першого століття нашої ери, виноградарство почало поширюватися на інші провінції Галлії - за межі районів, де росли оливкові та фігові дерева, тут зокрема бере початок сорт biturica — предок каберне сортів.[6]

У I столітті виноградарство розповсюджується у долину Рони, у II столітті — в Бургундію та Бордо, у III столітті — долину Луари, у IV столітті в Шампань і Мозель.[1] Предки сучасних французів досягли дивовижних успіхів у виноробстві, саме вони, уперше для транспортування вина стали використовувати дерев'яні бочки замість звичних глиняних амфор, оскільки витримка у бочках покращувала якість багатьох вин.[1] З цього моменту почали поширюватися так звані районовані сорти винограду, зокрема на північ почали розповсюджуватися лози більш холодостійкі, у той час як на території сучасного Бордо отримали поширення вологостійкі сорти. Галльське вино стало настільки серйозним конкурентом римському, що за наказом імператора Доміціана у 96 році, велика кількість виноградних лоз була вирублена. Тим самим виноградарство у Галлії було практично знищено, і лише у 270 році нашої ери галлам було дозволено знову вирощувати виноград та виготовляти вино. [7]

Особливий розвиток виноробство стимулювала церква (вино було суттєвим джерелом прибутку, а в подальшому воно використовувалось і в церковних обрядах). Зокрема, вагомий вклад у розвиток виноробства здійснив Мартін Турський.

Від Середньовіччя до епохи Просвітництва

Збір винограду в середньовічній Франції
Ченець, який п'є вино, з Li Livres dou Santé, Франція, конець 13 ст.

Після падіння Римської імперії у виноробстві також відбуваються істотні переміни. Виноробство починає занепадати практично усюди крім Галлії. У цей час Галлію було захоплено північними племенами германців, зокрема, вестготами, бургундами, франками. Жодне з племен не було знайоме з вином. Утворилися нові королівства Аквітанія, Бургундія та Іль-де-Франс. Важливе місце посідало королівство Карла Великого. Розташовуючись між півднем Франції, де культивування винограду і виготовлення вина було легким і зручним, та північчю де виноградарство було не було розвинуте, королівство Карла Великого стало по суті торговим центром. Це приносило королівству Карла Великого значні прибутки. В епоху Каролінгів сформувалась нова система землеустрою, яка була тісно пов'язана із розповсюдженням виноградарства по середньовічній Франції. В рамках системи сформувались новий тип взаємовідносин між землекористувачем та землевласником. Зокрема фермер, як землекористувач міг пропонувати землевласнику, що мав землю, яка необроблялася, почати її обробіток, створити насадження тощо. Через визначений договором термін, половина земель поверталася власнику, а інша половина залишалась фермеру за умов сплати останнім щорічно певного відсотку прибутку чи десятини попередньому власнику. Завдяки цій системі багато необробляємих земель, було задіяно в сільськогосподарському обороті. Часто землі засаджувалися виноградними лозами, що суттєво сприяло поширенню виноградарства, а отже і виноробства.

Тим часом культивуванням винограду і виготовленням вина починає активно займатися церква. Починаючи з VI століття виноградники культивувалися середньовічними ченцями, а монастирі ставали свого роду центрами виноробної традиції, що приносило їм прибуток, а також забезпечувало постійний запас вина, символу крові Ісуса Христа, для бенкетів з нагоди різних свят, релігійних служб (причастя), прийому важливих гостей, паломників тощо.[8] Наприклад, у 1098 році орденом цистерцианців на чолі зі святим Робертом Молемським в Бургундії було засноване абатствo Сіто, де відберуть лозу, поліпшать технологію виробництва вина, визначать найкращі грунти та міркоклімати, тобто, по суті введуть поняття — теруар.[7] У період з XII по XV століття монахами на виноградниках Бургундії, Іль-де-Франсу, Мозеля, Дофіне, Лангедоку та Південного Заходу буде сформоване виробництво кращих вин. Уже в XIII столітті у поемі «Битва вин» було перераховано понад 70 сортів французького вина.

У цей період починає розвиватися зовнішня торгівля. У зв'язку з тим, що перевезення великих бочок вина дорогами було дорогим і часто ризикованим, виноробні господарства розпочинають практику перевезень вина судноплавними річками, а портові міста Бордо, Ла-Рошель, Руан стали центрами торгівлі вина. У цей період політична ситуація та численні союзи відіграють істотну роль у торгівлі французьким вином між європейськими країнами. [2]

У 1152 році шлюб між Елеонорою Аквітанською та Генріхом II Плантагенетом, майбутнього короля Англії став початком довгих і плідних відносин між Англією та Бордо, [9][10], одного з виноробних регіонів, звідки щорічно восени і на Великдень морським шляхом до Лондона відправлялися каравани суден, завантажених винними бочками. Так доставлялися до Англії найбільш відомі червоні вина Бордо, або «кларети» як їх досі називають в Англії. Одиницею виміру об'єму судна стає бочка вина, від назви якої (фр. tonneau) походить сучасне слово «тонна». XIV століття стало піком процвітання винної торгівлі між Англією та Бордо, і завершилось початком Столітньої війни. Коли ж англійців по завершенні Столітньої війни було вигнано з Франції, місце у торгівлі вином зайняли голландські торговці. Вони суттєво розширии ринки торгівлі вином на держави Ганзейської унії.

«Старий союз» укладений між Францією з одного боку та Шотландією з Англією з другого відкрив Шотландії доступ до французьких вин.

Папа Климент V був родом з Бордо і утримував власний виноградник. Сьогодні господарство носить назву Château Pape Clément.

У 1305 році вибори папи Климента V та переїзд папської резиденції з Риму до Авіньйону сприяло подальшому зростанню репутації французьких вин, як кращих у світі. Коли Петрарка писав папі Урбану V, благаючи переїхати останнього у Рим він зауважував, що однією з перешкод для переїзду є відсутність кращих бургундських вин на Півдні від Альп. За період Авіньйонського папства бургундські герцоги були вкрай зацікавлені залучити вина регіону у владу і статус. Жодна з офіційних подій чи святкувань не обходилась без вина. Можна сказати, що престиж герцогства Бургундії був сформований частково завдяки престижу бургундського вина. [2] Приєднання Голландії та Фландрії до Бургундії відкрило французькому вину голландський ринок. [2] Бургундські герцоги вносять неабиякий внесок у справу підвищення якості вина і навіть присвоюють собі звання «сеньйорів кращих християнських вин». У 1395 році викорчовується звичний сорт винограду «гаме» і замінюється сортом «піно».[7]

У Середні віки з розвитком міст до виноробства починає долучатися також і буржуазія. Міста стали оточувати виноградники. Таким чином, в XV столітті культивування виноградників стало повсюдним у Франції — на землях церкви, аристократів та буржуазії. Протягом усього середньовіччя Франція була найбільшим експортером вина, а регіоном з найбільш великою площею виноградників був Іль-де-Франс.[11] Тільки в XVI столітті місця виноградників в Нормандії, Бретані, Лотарингії і Фландрії займуть злакові культури і фруктові дерева, на півдні ж площі виноградників продовжать розширюватися.

Епоха Просвітництва відзначена збільшенням досліджень в галузі виноробства. У цей період до різноманітних досліджень були залучені широкі наукові кола. Окремі вчені, та навіть цілі університети досліджували проблеми виноробства, зокрема було детально розглянуто питання очистки, стабілізації та покращення смакових якостей вина. Детальніше зосередились і на сортовому складі виноградників. Було відібрано кращі сорти зорієнтовані на клімат та інші особливості регіону, що дозволило збільшити кількість та якість отримуваного врожаю.[12]

За період правління Людовика XIV було споруджено Південний канал, новий комерційний маршрут,[13] обсяг виробленого вина буде збільшуватися, проте вино стане справді народним напоєм лише після революції, коли в середньому дорослий чоловік випивав один літр вина в день.[8]

У 18 столітті вино Вlanquette-de-limoux йшло на експорт в Німеччину, Сaint-georges-d’orques цінувалося в Англії і в Нідерландах, що стосується вин Мuscats de Mireval и Мuscats de Frontignan, які вважалися цілющими, їх розпивали при королівських дворах Європи, ними захоплювались Вольтер і Томас Джефферсон.[13] Американський президент вважав, що французьке вино допоможе в боротьбі проти пияцтва у себе на батьківщині.[13] У 1731 Людовик XV з метою обмежити виробництво середньосортних вин вводить заборону на посадку нових виноградних плантацій,[14] проте площі виноградників, що належать монастирям і французькій знаті, що виробляють високоякісне вино, зростає аж до Французької революції 1796 року, коли багато виноградниуів були конфісковані у колишніх власників.[15]

Від епохи революції до філоксери

Див. також: Велике Французьке Псування Вина
Як міністр внутрішніх справ Жан-Антуан Шапталь зіграв важливу роль у сприянні французькій винній промисловості оговтатися від французької революції.

Після Французької революції відбулося зростання кількості виробленого неякісного французького вина. Міністр внутрішніх справ Жан-Антуан Шапталь, вважав однією з причин цього, відсутність необхідних знань у багатьох нових виноробів. Винороби не розумілися ні на нових технологіях виготовлення вина ні на вирощування якісного виноматеріалу. Серйозною проблемою буда відсутність практики, що звичайно не могло не відобразитись на якості вина. У 1801 році Шапталь видає трактат фр. Traité théorique et pratique sur la culture de la vigne, якому він зокрема відстоює пропозицію додавання цукру до вина для збільшення рівня алкоголю (процес сьогодні відомий як — шапталізація).

Процвітанню французького виноробства чимало сприяла і політика вільної торгівлі, а саме підписані Наполеоном III в 1860-1865 роках торгові угоди, які відкрили винам Франції шлях на європейські ринки. До середини XIX століття, у винній промисловості Франції увійшла в золотий період процвітання. Буржуазія, як новий клас, перетворилася на важливого споживача на ринку як вина так і іншої продукції. Виноробні регіони Бордо, бачачи зацікавлення та збільшення попиту на вина серед парижан окрім англійського ринку розпочинають широкі поставки вина в Париж. До Паризької виставки 1855 року Наполеон III доручає торгівцям винами Бордо розробити класифікацію вин, за якою можна було б не тільки ознайомитися з кращими зразками виноробів, а і визначити кращі виноробні господарства. Офіційна класифікація вин Бордо 1855 року стане однією із найвідоміших класифікацій винних господарств в усьому світі. На її основи та положення будуть орієнтуватися усі подальші класифікації та рейтинги. Класифікація стане предметом національної гордості Франції, французьке вино почне користуватися міжнародним визнанням, та стане орієнтиром, стандартом для вин світу. [2]

Філоксера
Старовинний винний прес з замку Шенонсо

У другій половині XIX століття французьке виноробство буде поставлено під загрозу зникнення. У XIX столітті, зріс науковий інтерес до збору ботанічних зразків. У результаті чого до Франції було завезено багато різноманітних зразків рослин, разом з ними було завезено нові невідомі до цього часу хвороби та шкідники від яких не було природного захисту. Зокрема, з Північної Америки було завезено низку хвороб винограду, що спустошували винну промисловість Франції. Почалися проблеми із завезення борошнистої роси або оїдіуму, яка знизила рівні врожайності та кінцеву якість вингораду, а отже і вина. У 1854 році спостерігався найменший за 60 років урожай винограду.[2] Рішення проблеми запропонував Анрі Маре (фр. Henri Marès). Виноградники для боротьби з оїдіумом почали кропити бордоською рідиною. [9]

Збір винограду у Франції, 1900 рік

Проте найбільшу проблему для виноградників створила привезена з Північної Америки дрібна попелиця — Філоксера. Цей шкідник повільно, вірно знищував усі виноградники. Вирішення проблеми теж було привезено з Північної Америки. Виноградні лози Франції почали прививати на американські саджанці аборигеного винограду.[16] У той час як щеплення дозволили вирішити проблему філоксери, з'явились нові проблеми, завезені разом із саджанцями. У 1878 році відбувся спалах несправжньої борошнистої роси, а у 1880 спалах виноградної чорної гнилі (англ. Black rot).[2]

Сучасна історія

Незважаючи на те, що виноградарям довелося почати все майже з нуля, перемога над філоксерою дала поштовх новим дослідженням в галузі селекції. Можливість вивчення нових насаджень дозволила багатьом виноробам експериментувати з гібридними насадженнями, починаючи від перших американських гібридів (наприклад Делавер і Клінтон) з генами більш стійких видів американської лози, а потім перейти на французькі гібриди (наприклад Шамбурсен фр. Chambourcin та Відаль Блан фр. Vidal Blanc), вино яких має смак і аромат притаманний європейській лозі.[2]

Виникнення нових стійких до хвороб та високопродуктивних сортів винограду призвело до перевиробництва і падіння цін на вино. Виноробні господарства банкрутували, в галузі виноробства панував хаос, вина активно фальсифікувалися в гонитві за прибутком. Престиж Франції як провідної виноробної держави опинився під питанням. Це призводить до того, що у 1905 році закладаються основи законодавства, що регламентує виробництво високоякісних вин, встановлюються чіткі межі виноробних регіонів, уряд вживає заходів, що обмежують виробництво вина і забороняють культивування низькоякісних сортів винограду.


Луї Пастер став засновником наукового підходу до процесу виготовлення вина

В кінці XIX століття французький уряд доручив Луї Пастеру провести грунтовні дослідження проблем, що турбують французьку винну промисловість. Результати цих досліджень вплинули на розвиток науки Французького виноробства. Пастера просили допомоги у визначенні якості вина, та причин псування, зокрема закисання вина. Між третім та четвертим роками досліджень Пастер провівши детальне дослідження здійснив ряд відкриттів, наприклад пояснив процес бродіння. Зокрема визначив, що у основі процесу бродіння лежить діяльність мікроскопічних грибів (дріжджів), що перетворюють цукор на алкоголь, а також, що саме кисень відіграє важливу роль у витримці та поліпшенні вина.[17] Він також визначив наявність у вині гліцерину та бурштинової кислоти, а також корисність процесу додавання винної кислоти під час виноробства.

Пастер визначив декілька причин псування вина, включаючи деякі, які можна усунути чи контролювати під час виробництва вина. Пастер визначив, що проблема псування бургундського вина і його перетворення на оцет під час тривалого перевезення його до Англії було викликано бактерією Acetobacter.

Результати досліджень Пастера викликали революцію у французькому виноробстві і в кінцевому результаті поширилися на інші виноробні регіони світу.[17]

Залізничний транспорт дозволив прискорити розвиток виноробства у регіонах, які мали обмежений доступ до транспортних мереж

Розвиток залізничного транспорту розширив горизонт для торгівлі французькими винами.[18] Якщо раніше транспортні потоки йшли, в основному, по морю або по річках, то тепер, з'явилася можливість швидше доставляти продукцію по суші. Стрімкого розвитку у виноградарстві та виноробстві у цей період досягає регіон на півдні Франції Лангедок. У цьому регіоні виготовлялися легкі прості вина, які з розширенням транспортної мережі стали доступними в усій Франції. У подальшому ці вина стали покращувати додаванням спирту (так званим кріпленням), та створенням купажів із додаванням алжирських вин, з французької колонії, що у свою чергу сприяло розвитку економіки Алжиру.[2]

Наступні кілька десятиліть сильного удару виноробству Францію і всії Європи завдасть низка економічних криз та дві світові війни. Стрімко зростає конкуренція з боку виноробів Нового світу. Для того, щоб втримати конкурентоспроможність та звернути увагу на потребу реорганізації виноробної промисловості країни[2] у 1935 році засновується Національний інститут походження та якості фр. Institut national des appellations d'origine (INAO) та створюються системи контролю за походженням (AOC),[19] метою яких є проведення контролю за якістю вина, регламентуючи технологію його виробництва, охорону індивідуальності. Вони і до сьогодні визначають технологію виробництва вина в кращих господарствах країни. [20]

У 1956 році на базі Університету Бордо II було створено навчальний напрям, що готують фахівців-енологів.[21]

Економічний бум в післявоєнні роки, об'ємні інвестиції, а також нове покоління виноградарів призвело до нової зовнішності французького виноробства, починаючи з 1970-х років. Сучасні виноробні господарства використовують супутникові дані для початку збору врожаю.[22]

Після створення Європейського Союзу у Франції були прийнтяті програми по боротьбі з «винним озером», проблемами надлишків, викоріненням менш бажаних сортів винограду, та забезпечення технічної підготовки виноробів в галузі виноградарства та виноробства. Багато з цих дій стало відповіддю на зниження внутрішнього споживання вина і падіння продажів за кордоном, які відбудися наприкінці XX століття.

Сьогодні у XXI столітті, виноробство у Франції переживає занепад, у першу чергу це пов'язано зі зростаючою конкуренцією з боку інших європейських країн, а також виноробів «Нового світу». За останні 30 років частка Франції у світовій винній торгівлі скоротилася на 30%. Французькі вина верхнього сегменту ринку до цих пір користуються попитом і у Франції, і за кордоном, незважаючи на високі ціни. Вина нижнього і середньоцінового сегменту поставлять на масове виробництво під загальною назвою фр. Vins de France («Вина Франції») і вони будуть мати стандартний, єдиний смак, вони будуть розраховані на любителів цього напою в країнах північної Європи і, зокрема, у Великобританії, яка залишається найбільшим закордонним ринком збуту для виноробів Франції.[2][23]

Фактори, що впливали на Французьку винну промисловість

Британці

Голландці

Християнська церква

Див. також

Примітки

  1. а б в Історія вина
  2. а б в г д е ж и к л м Robinson, p. 281-283.
  3. H. Johnson Vintage: The Story of Wine pg 82-89 Simon and Schuster 1989 ISBN 0671687026
  4. Wine and Rome
  5. Strabo, Geography 4.2.1.
  6. Encyclopaedia Romana: Wine and Rome.
  7. а б в Вина Франції — історія вина
  8. а б Brève histoire du vin en France
  9. а б Wine Tourism in France "Landmark dates in the history of French wine" Accessed: July 12, 2008
  10. Le livre du vin
  11. Le vin à travers l’histoire.(фр.) // Académie du vin
  12. R. Phillips A Short History of Wine pg 190 Harper Collins 2000 ISBN 0066212820
  13. а б в Les vins du Midi rouge à la conquête du monde.(фр.) // Telerama.fr, 30.07.2011
  14. Le vin à travers l’histoire
  15. Notion : Le vin en France
  16. Les cépages. // OFFICE NATIONAL INTERPROFESSIONNEL DES FRUITS, DES LEGUMES, DES VINS ET DE L’HORTICULTURE
  17. а б Robinson, p. 508.
  18. Notion : Le vin en France. // Chambre de commerce et l’industrie de Paris
  19. H. Karis The Chateauneuf-du-Pape Wine Book pg 18, 254-256, 473 First Edition Kavino Publishing 2009 ISBN 908120171
  20. QUI SOMMES-NOUS ?.(фр.) // Institut national de l’origine et de la qualité
  21. Présentation de l’UFR Œnologie.(фр.) // Faculté d'Œnologie de Bordeaux
  22. French wine growers rely on satellites to indicate when to harvest grapes.(англ.) // The Vancouver Sun, 03.08.2011
  23. Французские вина превратят в Coca-Cola

Джерела

  • J. Robinson (ed) "The Oxford Companion to Wine" Third Edition pg 281-283 Oxford University Press 2006 ISBN 0198609906.