Аномалія (фізика)

Аномалією у квантовій фізиці називається явище принципового порушення симетрії, притаманної класичній теорії, у відповідній квантовій теорії[1]. Історична назва аномалії походить із того, що з нею, як правило, пов'язане порушення очікуваного із класичної фізики "нормального" закону збереження струму, що відповідає симетрії; при цьому аномальний закон збереження у відповідній квантовій теорії є природнім, незважаючи на назву[2]. Причиною виникнення більшості аномалій у квантовій теорії є відсутність зберігаючої усі класичні симетрії регуляризації нескінченностей, які виникають у квантовій теорії внаслідок існування у ній формально нескінченного числа ступенів вільності квантової системи[3].

Аномалії мають надзвичайно важливе значення з точки зору як теоретичної, так і експериментальної фізики[4]. Причиною цього є, зокрема, універсальність аномалій - вони принципово виникають у будь-якій квантовій теорії[2][3], що видно, зокрема, із формалізму інтегралу по траєкторіях. Іншою причиною є те, що аномалії та їх наслідки часто можуть бути досліджені без детального вивчення динаміки теорії, у якій вони виникають[5]. Прикладом застосувань квантової аномалії у теоретичній фізиці є умова незалежності будь-якої самоузгодженої квантової теорії поля від калібрувальних квантових аномалій[6][7], тобто, аномалія накладає принципові обмеження на побудову квантової теорії. З іншого боку, явища, що зумовлюються іншими класами аномалій, призводять до широкого класу спостережуваних явищ, що фіксуються експериментом; наприклад, масштабна аномалія вводить шкалу конфайнменту у квантовій хромодинаміці[8], даючи головний внесок у масу нуклонів (а отже, і всієї звичайної матерії)[9], а аксіальна кіральна аномалія призводить до існування каналів розпаду

- та -мезонів на два фотони[10][11], який є сильно пригніченим у наївній кіральній ефективній теорії поля взаємодії мезонів, у якій кіральна симетрія є точною.

Окрім того, завдяки аномаліям є можливою перевірка великого класу розширень Стандартної моделі фізики частинок на досяжних нині енергіях[12], що використовується у сучасних експериментах з фундаментальної фізики із прискорювачами елементарних частинок[13].

Нижче використовуються одиниці , де - швидкість світла у вакуумі, - редукована стала Планка.

Історичний огляд

Герард 'т Хоофт, один із фізиків, які зробили великий внесок у дослідження кіральної аномалії
Роман Яцків, один із відкривачів кіральної аномалії, яку було ним досліджено для описання аномального процесу розпаду найтрального пі-мезону

Аномалії симетрій, що пов'язані із законами збереження

Наразі відомо два основні класи симетрій, асоційовані із законами збереження, які порушуються у квантовій теорії[14]:

  • кіральна симетрія у теоріях із ферміонами, що пов'язана із діраківською матрицею . Відповідна аномалія називається кіральною;
  • масштабна симетрія, яка пов'язана із масштабними перетвореннями координат та полів. Відповідна аномалія називається масштабною.

Дослідження квантових аномалій стартувало у 1949-му році, одразу після становлення сучасної квантової теорії поля зусиллями Фейнмана, Швінгера, Томонаги та Дайсона. З'явилася можливість робити послідовні адекватні розрахунки, а отже, послідовно співставляти числові передбачення квантової теорії поля із експериментом[15].

Історія кіральної аномалії почалася у тому ж 1949-му році, коли Дж. Штейнбергер, користуючись тогочасною моделлю нуклон-мезонної взаємодії, яка була попередницею квантової хромодинаміки, у своїй докторській дисертації обрахував амплітуду розпаду нейтрального пі-мезону на два фотони[16]. Відповідь знаходилася у чудовій відповідності із експериментом.

Проте із дослідженням фізики мезонів (зокрема, пі-мезону) стало ясно, що вони грають роль псевдоголдстоунівських бозонів, що виникають внаслідок спонтанного порушення наближеної аксіальної симетрії сильної взаємодії (на той час квантова хромодинаміка ще не була побудована, і для описання процесів із мезонами використовувалися так звані "low-energy"-теореми)[17]. Модель Штейнбергера протирічила ідеї про наближену аксіальну симетрію[18]. Виправлений результат наївно узгоджувався із квантовою хромодинамікою, проте знаходився у значно гіршій відповідності із експериментом: теоретична ймовірність розпаду пі-мезону була менше від спостережуваної на три порядки[18]. Врешті-решт, у 1969-му році С. Адлер[10] і, окремо від нього, Дж. Белл та Р. Яцків[11] виявили, що наближена аксіальна симетрія квантової хромодинаміки порушується квантовими ефектами - аксіальною аномалією. Отримана на основі їх аналізу ймовірність розпаду узгоджувалася із експериментом. За декілька років до того, у 1962-му році, Дж. Швінгер виявив[19], що квантова електродинаміка із безмасовими ферміонами у двох просторово-часових вимірах має порушення закону збереження аксіального струму, що при умові збереження калібрувальної інваріантності призводить до набуття фотоном маси. У 1969-му році С. Адлер та В. Бардін показали, що у вираз для функції кіральної аномалії дають внесок лише однопетльові фейнманівські діаграми, тобто, що кіральна аномалія являється непертурбативним ефектом[20]. Врешті-решт, Г. 'т Хоофт своїми роботами[21][22] вказав на важливе теоретичне[23] та експериментальне значення аномалій, зокрема, порушення законів збереження баріонного та лептонного чисел та зв'язок спонтанного порушення симетрії у КХД із конфайнментом, а у 1979-му році С.Н. Вергелес у своїй дисертації[24] і незалежно від нього К. Фуджікава[25] виявили, що у формулюванні КТП через інтеграл по траєкторіям будь-яка кіральна аномалія міститься у ферміонній мірі континуального інтегрування, що використовується для визначення інтегралу по траєкторіям[18].

Початок вивчення масштабної аномалії пов'язаний із становленням теорії ренормалізаційної групи, основна ідея якої - в постулюванні незалежності значень вимірюваних величин від масштабу перенормування[26]. Масштабна аномалія була вперше досліджена у 1970-му році К. Челленом[27] на прикладі теорії скалярного поля із самодією. Він виявив, що процедура перенормування явно порушує вигляд диференціальних рівнянь на перемасштабовані величини теорії, які прямо слідують із масштабної інваріантності; а саме, диференціальні рівняння на функції Гріна, як описують динаміку останніх при перемасштабуванні імпульсів, і які слідують із наївного класичного аналізу перемасштабування просторово-часових координат та квантових полів, відрізняються від диференціальних рівнянь, які приймають до уваги ефекти регуляризації та перенормування - біжучу константу взаємодії та аномальну розмірність (en) полів. У 1974-му році М. Дж. Дафф та Д. М. Кеппер у своїй статті[28] продемонстрували, що масштабна аномалія порушує інваріантність квантової теорії із гравітонами та безмасовими полями матерії відносно конформних перетворень метрики та полів матерії (інваріантність у класичній теорії вперше продемонстрував Г. Вейль у 1918-му році, тому відповідну аномалію часто називають вейлівською). У 1977-му році Дж. С. Коллінз, Е. Дункан та С.Д. Джодлекар розвинули формалізм масштабної аномалії у термінах інтегралу по траєкторіям[29].

Аномалії симетрій, що не пов'язані із законами збереження

Едвард Віттен, відкривач SU(2) аномалії

Окрім того, існують також квантові аномалії симетрій, не пов'язаних із законами збереження. Їх поява, хоч і не призводить до порушення закону збереження струму, може приводити до несумісності квантової теорії через невизначеність основних величин (наприклад, S-матриці, або, що еквівалентно, генеруючого функціоналу). Основних типів таких аномалій - два[30]: віттенівська SU(2) аномалія та редліхівська аномалія.

У 1982-му році Е. Віттен дослідив поведінку генеруючого функціоналу квантової теорії із кіральними (en) ферміонами та групою симетрії SU(2) відносно топологічно нетривіальних калібрувальних перетворень (en). Він виявив, що при деяких значеннях кількості N різних кіральних ферміонів теорія є несумісною[31].

А у 1983-му році А.Н. Редліх досліджував поведінку квантових калібрувальних теорій у просторі-часі непарної розмірності відносно тих же топологічно нетривіальних калібрувальних перетворень. Він виявив, що теорія типу описаної вище теорії є сумісною у тому випадку, якщо додати до початкової дії теорії доданок, що порушує просторову парність[32].

Причина порушення класичних симетрій у квантовій теорії поля

Класичні симетрії

Симетрія - деяке перетворення простору (координатного чи фазового), яке залишає незмінними спостережувані величини. Наприклад, у класичній механіці спостережуваною величиною може бути число частинок, а у квантовій механіці - густина ймовірності. Зокрема, у лагранжевому формалізмі класичної фізики симетрія визначається як перетворення полів та координат, яке залишає дію (інтеграл від функції Лагранжа) незмінною.

Неперервні глобальні симетрії (наприклад, повороти у тривимірному просторі) у теорії мають наслідком, відповідно до теореми Нетер, закони збереження струмів . Зокрема, глобальна симетрія (перетворення, індуковані якою, не залежать від просторово-часових координат) теорії відносно зсуву просторово-часових координат має наслідком закон збереження тензору енергії-імпульсу, симетрія відносно перетворень групи Лоренца (лоренцівських бустів та поворотів у просторі) - закон збереження тензору моменту імпульсу та спіну, і т.д. Існують також менш очевидні симетрії, зокрема - симетрії відносно глобальних фазових перетворень, що відповідають закону збереження електричного заряду, баріонного та лептонного чисел тощо.

Неперервні локальні симетрії (із параметрами перетворення, які залежать від просторово-часових координат) вимагають коваріантного закону збереження відповідного струму.

У лоренц-інваріантному вигляді закон збереження 4-струму (три крапки позначають можливі інші індекси), що відповідає глобальній симетрії, має вигляд[33]

де

- коваріантна похідна у просторі-часі Мінковського.

Квантова аномалія класичної симетрії

Розглянемо калібрувально-інваріантну теорію взаємодії зарядженого поля довільної природи (скалярного, векторного, спінорного тощо) із електромагнітним полем . В силу лоренц-інваріантності лагранжіан завжди буде містити принаймні білінійні функції полів (див. наприклад, випадок скалярного поля). Відповідно, і струми є білінійними функціями полів.

Наївна квантова теорія може бути отримана із класичної шляхом відповідності , , тобто, поля стають операторами; відповідно, , і наївний квантовий аналог класичного закону збереження струму має вигляд

де - квантове середнє (en).

Така проста картина може порушуватись внаслідок відсутності перестановності полів . А саме, у залежності від того, являється поле бозонним чи ферміонним, для операторів народження та знищення, лінійною комбінацією яких є поле є справедливим комутаційне або антикомутаційне співвідношення типу

(тут - дискретне число типу поляризації). Це означає, що квантові оператори полів не є перестановними; зокрема, якщо оператор є оператором поля діраківського спінору, що представляє частинки типу електронів, справедливою є рівність

,

де у правій частині рівності стоїть функція Дірака.

Внаслідок цього будь-яка білінійна функція квантових полів є погано визначеною (формально містить нескінченну частину), а отже, погано визначеними стають і оператори струмів[34]. У квантовій теорії поля існує формальна процедура, яка довизначає величини типу білінійних форм так, щоб вони були добре визначеними. Вона включає в себе регуляризацію та перенормування основних величин теорії - (для перенормовних теорій - полів, зарядів та мас (en)). Проте у загальному випадку довільна регуляризація може зруйнувати закон збереження струму, оскільки вона модифіковує дію так, що втрачається властивість інваріантності відносно перетворення симетрії. Якщо регуляризація, що зберігає дану симетрію , не може бути знайдена і, більше того, закон збереження не відтворюється навіть після виконання процедури перенормування (зняття регуляризації), то струм , що відповідає симетрії у квантовій теорії не зберігається[34]:

,

(тут три крапки позначають можливі інші векторні індекси). Тоді кажуть, що симетрія, із якою пов'язаний струм , є аномальною. Рівняння називається аномальним законом збереження струму , а функція - функцією аномалії[35].

Поява ненульової функції аномалії у виразі для закону збереження струму може бути схематично проілюстрована на прикладі використання регуляризації Паулі-Вілларса. Остання модифіковує пропагатори теорії, вводячи фіктивні поля із масами . Це призводить до того, що амплітуди у квантовій теорії поля, що були нескінченними до введення регуляризації, виражаються через набір параметрів . Зняття регуляризації здійснюється переходом до ліміту . Оператори фізичних величин, на кшталт струму , залежатимуть тепер як від полів , так і від фіктивних полів [36]:

Дивергенція першого доданку дорівнює нулю, проте дивергенція другого доданку у загальному випадку не є нульовою,

і функція аномалії може не обертатися у нуль навіть при знятті регуляризації Паулі-Вілларса.

Аномалія у різних підходах квантової теорії поля

Існує декілька еквівалентних підходів побудови квантової теорії поля. Історично першим був підхід, заснований на концепції моря Дірака (en). За ним слідував операторний підхід, а за ним — підхід континуального інтегралу. Аномалія, звісно, може бути описана у кожному із цих підходів.

Зокрема, кіральна аномалія у морі Дірака виникає внаслідок розщеплення рівнів Фермі для безмасових ліво-кіральних та право-кіральних ферміонів при включенні зовнішнього поля, внаслідок чого густина станів для лівих та правих ферміонів моря Дірака змінюється по-різному[37]. Море Дірака еквівалентне (en) вторинному квантуванню, що є основою операторного підходу; у операторному підході кіральна аномалія виникає внаслідок відсутності кірально-інваріантної регуляризації, яка водночас зберігає унітарність[38]. Нарешті, гайзенбергівські функції Гріна у операторному підході, які є основою непертурбативного підходу до квантової теорії поля, еквівалентні континуальному інтегралу; у підході континуального інтегралу аномалія виникає внаслідок неінваріантності міри континуального інтегрування відносно кірального перетворення[25].

Аномалія та різні види регуляризації

Як вже зазначалося вище, формальною причиною появи квантової аномалії є необхідність введення регуляризації нескінченностей у квантовій теорії поля. Існує багато видів регуляризації, тому закономірним є питання, чи залежать аномалії від регуляризації, тобто, чи є вони фізичним ефектом, чи лише артефактом, існування якого залежить від виділення конкретної регуляризації. У випадку із кіральною аномалією незалежність від регуляризації є прямим наслідком полюсної структури аномалії та унітарності теорії[39], а у випадку із масштабною аномалією остання принципово виникає при будь-якій схемі регуляризації, що призводить до виникниння розмірного параметру, який порушує масштабну інваріантність (див. нижче підрозділ про розмірнісну трансмутацію)[40].

Аномалія та спонтанне порушення симетрії

Поняття аномалії варто відрізняти від поняття спонтанного порушення симетрії. Останнє полягає у порушенні симетрії на рівні розв'язків рівнянь руху, а симетрія фундаментальної теорії залишається непорушеною; при цьому симетрія реалізується на полях нижче за шкалу спонтанного порушення симетрії інакшим чином (наприклад, у квантовій хромодинаміці спонтанно порушена аксіальна симетрія реалізовується лінійно вище за шкалу порушення симетрії і нелінійно нижче за цю шкалу). Квантова аномалія же порушує симетрію на рівні законів збереження (які виконуються незалежно від рівнянь руху), тобто, на рівні самої динаміки теорії[41]. Із спонтанним порушенням симетрії також пов'язаний специфічний масштаб, який асоціюється із температурною шкалою, вище за яку симетрія являється непорушеною, а нижче якої спонтанно порушується. Зокрема, для основного стану надпровідника аномальна функція Горькова, яка порушує електромагнітну калібрувальну інваріантність у його товщі, пропорційна до конденсату куперівських пар, який є ненульовим лише при температурах, що нижчі за температуру фазового переходу другого роду. Аномалія же являється масштабно-інваріантною: симетрія явно порушена на усіх масштабах.

Приклади аномалій

Масштабна аномалія

Приклад діаграми Фейнмана у квантовій теорії поля, яка вимагає регуляризації, що порушує масштабну симетрію, призводячи до масштабної аномалії

Розглянемо класичну теорію із полями , яка дається лагранжіаном , що залежить лише від безрозмірних параметрів - констант зв'язку . Прикладом є лагранжіан квантової хромодинаміки із безмасовими кварками. На класичному рівні теорія є інваріантною відносно неперервних масштабних перетворень

,

де - неперервний параметр перетворення,  — канонічна розмірність поля у енергетичних одиницях , яка отримується із канонічного кінетичного члену для . Наприклад, канонічна розмірність скалярного поля дорівнює одиниці.

Інваріантність відносно масштабного перетворення, згідно із теоремою Нетер, до існування так званого дилатаційного струму[42]

,

який зберігається:

У квантовій теорії, що дається оператором лагранжіану , закон збереження явним чином порушується[27]. Це відбувається внаслідок необхідності регуляризації нескінченностей у квантовій теорії. А саме, будь-яка регуляризація завжди супроводжується введенням фіктивного розмірного параметру масштабу , від якого починає залежати константа зв'язку ; окрім того, через взаємодію змінюється канонічна розмірність поля у порівнянні із вільною теорією. У результаті закон збереження порушується. Як і у випадку із кіральними аномаліями, можна уникнути порушення закону збереження дилатаційного струму; у даному випадку ціною за це було б незбереження тензору енергії-імпульсу[43]. Закон збереження у квантовій теорії набуває вигляду

,

де - функція масштабної аномалії, а  — бета-функція (en) квантової теорії.

Зокрема, у квантовій хромодинаміці із безмасовими кварками модифікований аномалією закон збереження дилатаційного струму має вигляд[9][44]

,

де  — тензор напруженості глюонного поля,  — бета-функція КХД. Таким чином, масштабна симетрія у КХД порушується на квантовому рівні.

На відміну від функції кіральної аномалії (див. нижче), яка є точною на рівні однопетльових фейнманівських діаграм, функція масштабної аномалії є пертурбативною, тобто, в неї дає внесок кожний член ряду теорії збурень. Це пов'язано із пертурбативністю бета-функції теорії[45]. Окрім того, існують спеціальні точки ренормгрупового потоку, у яких бета-функція дорівнює нулю. Такі точки називаються критичними точками. У цих точках квантова теорія може знову стати масштабно-інваріантною[45].

Віттенівська аномалія

Розглянемо коротко віттенівську аномалію як приклад аномалії симетрії, що не асоціюється із законом збереження (аномалія Редліха є аналогічною).

Перетворення, що відповідають симетріям, не можна звести до інфінітезимальних. Такими перетвореннями є, наприклад, топологічно нетривіальні калібрувальні перетворення (які існують, наприклад, у випадку із групами ), які генеруються елементами калібрувальної групи симетрії , що задовольняють двом умовам:

1) на координатній нескінченності виконується умова ;

2) елементи групи належать нетривіальному гомотопічному класу гомотопічної групи (en) простору, який є топологічно еквівалентний простору групи . Наприклад, у калібрувальній теорії із групою , що задана на чотиривимірному псевдоевклідовому просторі-часі , груповий простір ізоморфний сфері , і гомотопічна група є нетривіальною: (ми ще торкнемось теми топологічно нетривіальних калібрувальних перетворень у розділі про зв'язок кіральної аномалії із топологією).

Якщо дія теорії із калібрувальною групою змінюється при нетривіальних калібрувальних перетворень на , де - ціле число, то при цьому сума по неінфінітезимальним калібрувальним перетворенням дає

,

що робить S-матрицю погано визначеною, а отже, погано визначеною стає і уся квантова теорія. Для гарної визначеності необхідно, щоб дія змінювалася на . Подібна аномалія була розглянута Віттеном на реалістичному прикладі калібрувальної групи симетрії у чотиривимірному просторі-часі. Вимога гарної визначеності теорії призводить до обмеження на допустиме число різних ферміонів у теорії[31].

Кіральна аномалія

Докладніше: Кіральна аномалія

Кіральна симетрія та її порушення регуляризацією

Розглянемо теорію безмасових ферміонів , що взаємодіють із калібрувальним полем . Теорія дається лагранжіаном ; прикладом такої теорії є квантова електродинаміка із безмасовим електроном). На класичному рівні лагранжіан є інваріантним відносно глобального кірального (en) перетворення

,

де

- кіральна матриця,  — матриці Дірака,  — у загальному випадку матриця представлення кіральної симетрії, якому належать поля .

Відповідний класичний нетерівський струм має вигляд

У квантовій теорії поля ми маємо справу із регуляризацією. Стоїть питання: чи можна знайти такий тип регуляризації, який зберігає симетрію відносно перетворення ? Виявляється, що такої регуляризації не існує. Зокрема[46], регуляризація Паулі-Вілларса (en) явно вводить масові параметри, які порушують кіральну симетрію, у той час як розмірнісна регуляризація (en), яка заснована на формальній зміні розмірності простору-часу з чотирьох до , модифікує антикомутатор

який у класичній теорії є в точності нульовим, що знову ж таки порушує симетрію лагранжіану відносно кірального перетворення. У результаті закон збереження порушується. Таке порушення називається кіральною аномалією. Кіральна аномалія існує незалежно від вибору регуляризації, оскільки пов'язана із інфрачервоним ефектом - полюсом, який походить із наявності безмасових частинок у спектрі[47].

Кіральна аномалія

Трикутна фейнманівська діаграма, що містить абелеву частину кіральної аномалії. Прямі лінії позначають ферміонні струми, а хвилясті лінії - реальні чи фіктивні бозони, що взаємодіють із цими струмами

Розглянемо тепер більш загальну теорію, що містить ферміони, які мають ненульові заряди відносно даної калібрувальної групи (але, можливо, не утворюють деяке представлення цієї групи). Прикладом є Стандартна модель, у якій є кіральна електрослабка підгрупа симетрії . Розглянемо квантовий корелятор (en)

,

де  — струм, що зберігається,

,

 — стовпчик, що об'єднує усі ліві (en) ферміонні поля теорії,  — генератор симетрії.

Похідна від цього корелятора виражає (en) квантовий закон збереження струму на рівні трикутних фейнманівських діаграм[38]. Аномалія (її абелева частина) міститься у тій частині корелятора , що пропорційна величині

де позначає антикомутатор, а - приналежність генератора до лівого чи правого представлення групи відповідно.

Є три можливості занулення коефіцієнтів [48].

  • Перша можливість криється у тому, що генератори відповідають дійсному або псевдодійсному представленню деякої групи ;
  • Другою можливістю є те, що поля струмів реалізують певне (звідне чи незвідне) представлення групи;
  • Нарешті, третьою можливістю є те, що заряди полів відносно представлення груп підібрані так, щоб у загальному випадку ненульові коефіцієнти прийняли нульове значення.

У залежності від того, якій групі (глобальній чи калібрувальній) належать індекси , розрізняють три типи кіральної аномалії: калібрувальна, аксіальна та внутрішня.

Вираз разом із кореляторами чотирьох та п'яти струмів містить повну інформацію про кіральну аномалію[49].

1. Калібрувальна аномалія

Якщо індекси струмів відповідають індексам калібрувальної групи (наприклад, струм - електромагнітний струм тощо), тобто, струми взаємодіють із калібрувальними полями, і величина не дорівнює нулю, то калібрувальні струми не зберігаються:

де  — тензор напруженості поля ,  — дуальний тензор напруженості.

Рівняння є рівнянням квантової калібрувальної аномалії.

Оскільки калібрувальний струм тепер не зберігається, то калібрувальна інваріантність теорії являється порушеною. Це, у свою чергу, призводить до порушення унітарності (en) теорії (збільшується число ступенів вільностей теорії; зокрема, з'являються ступені вільності із від'ємною нормою у гільбертовому просторі), тому будь-яка теорія, яка описує набір ймовірностей фізичних процесів, має бути вільною від калібрувальних аномалій[7].

Як уже зазначалося вище, присутність аномалії не належить від вибору регуляризації. Утім, від вибору конкретної регуляризації може залежати[43][48], для якого струму теорії - глобального чи того, який пов'язаний із калібрувальною симетрією, буде присутня аномалія. Тоді умова унітарності теорії (тобто, вільність калібрувальної групи симетрії від аномалій) однозначно визначає всю довільність у регуляризації.

Умова вільності від калібрувальних аномалій є дуже важливою та має широку прогнозувальну силу. Наприклад, по відношенню до Стандартної моделі вона каже, зокрема, що якщо існує четверте ферміонне (кваркове чи лептонне) покоління, яке має ненульовий заряд електрослабкої підгрупи Стандартної моделі, то мають існувати відповідне ще одне ферміонне покоління для скорочення калібрувальної аномалії. Історично саме умова вільності електрослабкої підгрупи Стандартної моделі від калібрувальних призвела до теоретичного передбачення четвертого невідомого на той час (1971-й рік) кварк[50].

2. Аксіальна аномалія
Діаграма Фейнмана розпаду нейтрального пі-мезону на два фотони, який визначає час життя піону. Основний вклад в процес дає кіральна аномалія

Нехай тепер індекс відповідає деякій глобальній групі симетрії , а - індекси калібрувальної групи . Тоді, якщо вдається підібрати регуляризацію так, щоб аномалія порушувала лише глобальну симетрію, маємо аномальний закон збереження лише глобального струму:

,

де - константа взаємодії ферміонів із калібрувальними полями,  — тензор напруженості поля ,  — дуальний тензор напруженості.

Рівняння є рівнянням аксіальної аномалії. Вперше її було досліджено у роботах Адлера[10], Белла та Яцківа[11] на прикладі аномального розпаду нейтрального пі-мезону у два фотони (див. розділ нижче).

Аксіальна аномалія призводить до порушень наївних правил відбору, що слідують із квантової механіки при наявності непорушеної симетрії, до зміни дисперсійних співвідношень між енергією та імпульсом, зникнення виродження станів. Вона, проте, не впливає на унітарність теорії[51].

Наприклад, класична глобальна симетрія безмасової хромодинаміки відповідає групі[52]

де

Тут знак "" позначає ізоморфізм, знак "" позначає прямий добуток груп, а індекси позначають праве (en) та ліве кваркові представлення групи симетрії; група - неабелева унітарна група, група - абелева унітарна група симетрії баріонного заряду, а групи - спеціальні унітарні групи.

Група КХД має аксіальну аномалію для підгрупи (докладніше див. у розділі про масу мезону). Якщо також врахувати електромагнітну взаємодію, то аксіальною стає одна із внутрішніх аномалій глобальної групи КХД, що призводить до аномального розпаду мезону на два фотони (див. детальніше розділ нижче).

3. Внутрішня аномалія

Розглянемо тепер випадок, коли вираз містить лише струми, які не взаємодіють із калібрувальними полями. У загальному випадку вираз являється ненульовим. Так відбувається, зокрема, у квантовій хромодинаміці[53].

Дійсно, глобальною непорушеною групою симетрії безмасових кварків у квантовій хромодинаміці є група

Оскільки ця група є кіральною, то коефіцієнти не дорівнюють нулю[22]. Утім, закони збереження відповідних кіральних струмів не порушуються, оскільки вони не взаємодіють із калібрувальними полями.

Ненульові коефіцієнти у такому випадку називаються внутрішньою аномалією. Про її роль у теоретичній фізиці див. нижче розділ про умову відтворення аномалій. Внутрішня аномалія також зумовлює аномальні процеси із мезонами типу .

Кіральна аномалія та топологія

Розглянемо ще раз аномальний закон збереження струму:

,

та проінтегруємо його по 4-простору:

.

Тут був використаний закон Гаусса, , та визначення заряду , що відповідає даному струму:

.

Згідно із теоремою Атья-Зінгера про індекси, вираз в точності відповідає різниці числа ферміонних лівих та правих нульових мод[25]. Таким чином, значення цього інтегралу квантуються. Причиною його квантування є топологія[54].

Дійсно, вираз можна представити як повну похідну від струму Черна-Саймонса,

Інтеграл

не дорівнює нулю у чотиривимірному просторі-часі лише тоді, коли калібрувальні поля , що відповідають тензору напруженості , спадають на просторовій нескінченності (для зручності обрано калібрування ) як

,

де - елемент калібрувальної групи , приєднаному представленню якої належать калібрувальні поля .

Якщо елемент групи можна неперервним чином продеформувати у тривіальний елемент , то інтеграл дорівнює нулю. Якщо ж у простору елементів калібрувальної групи є нетривіальна топологія, то неперервно продеформувати у тривіальний елемент не можна, і інтеграл нулю не дорівнює. Це виражається у твердженні не рівності нулю гомотопічної групи . Для реалістичних випадків маємо, що

,

У результаті ненульові конфігурації полів , для яких дія не дорівнює нулю, характеризуються цілим числом , яке визначає приналежність елементу до гомотопічного класу групи . Інтеграл же для таких конфігурацій (що називаються інстантонами (en)),

,

співпадає із різницею інтегральних інваріантів Маурера-Картана, які для дорівнюють цілому числу:

,

що і показує, що проінтегрована функція аномалії топологічно квантується[54].

Наслідки аномалій

Аномалія та калібрувальна група Стандартної моделі

Докладніше: Стандартна модель

Несумісність теорії електрослабких взаємодій без кварків

Калібрувальна група Стандартної моделі,

як унітарної квантової теорії поля, має бути вільною від калібрувальних аномалій. Згідно із розділом про калібрувальну аномалію, це означає, що усі коефіцієнти із виразу , де пробігають групові індекси, мають бути рівними нулю. Окрім того, мають бути рівними нулю коефіцієнти , де пробігають групові індекси Стандартної моделі та групи гравітаційної взаємодії (всі поля знаходяться у одиничному представленні).

Представлення калібрувальної групи Стандартної моделі не є, власне кажучи, дійсним чи псевдодійсним, і ферміонні поля не реалізовують представлення одразу усієї групи (а лише підгруп). Тому, відповідно до розділу про кіральну аномалію, Стандартна модель може бути вільною від калібрувальних аномалій лише тоді, коли заряди ферміонних полів підібрані спеціальним чином.

Позначивши груповий індекс , що належить підгрупі Стандартної моделі, через , маємо, що єдиними можливими аномаліями є[48]

Виявляється, що відповідні аномальні коефіцієнти принципово не можуть бути рівними нулю, якщо розглядати лише лептони у теорії (або лише кварки), або якщо розглядати число поколінь лептонів, не рівне числу поколінь кварків.

Відповідно, якщо буде знайдене четверте лептонне покоління, це негайно ж призведе до висновку про існування четвертого покоління кварків.

Квантування електричного заряду у Стандартній моделі

Розглянемо умови рівності нулю коефіцієнтів , що задані співвідношенням . Вони дають[48] чотири співвідношення на заряди частинок - лептонів та кварків:

Тут - гіперзаряд, - ліві дублети кварків, - ліві дублети лептонів, - праві синглети лептонів (праве нейтрино - якщо існує), - синглети відповідно верхніх та нижніх кварків. Гіперзаряди являються лінійними функціями електричних зарядів, тому ці співвідношення накладають обмеження на електричні заряди.

Третя із цих рівностей для , показує, що електрон має мати в точності такий же по модулю, але протилежний за знаком електричний заряд, як і у протона (який складається із двох кварків та одного кварку).

Оскільки, грубо кажучи, уся матерія складається із електронів, протонів та нейтральних нейтронів, це пояснює експериментально спостережуване квантування заряду у термінах заряду електрону[55].

Порушення випадкових симетрій Стандартної моделі

У Стандартній моделі існують також глобальні неперервні групи симетрії. Зокрема, існують точні на класичному рівні так звані[56] випадкові симетрії, що відповідають збереженню баріонного та лептонних чисел. Вони відповідають групам

відповідно (тут - лептони). Ці групи симетрії - некіральні, тому, здавалося, квантова аномалія не може порушувати їх. Проте ферміони, які несуть баріонні та лептонні заряди, несуть також заряди калібрувальної кіральної групи Стандартної моделі. Внаслідок цього коефіцієнт , де індекс відповідає групам чи , а індекси - групі . Внаслідок цього є справедливими такі рівняння аномалії[21]:

,

де - тензор напруженості полів групи .

В силу теореми про індекси (en), проінтегрована по 4-простору ліва частина, що відповідає різниці баріонних зарядів у далекому минулому та далекому майбутньому, відповідає також різниці лівих та правих нульових ферміонних мод оператору аномалії[25]. З іншого боку, проінтегрована права частина також дорівнює цілому числу в силу нетривіальної гомотопічної групи (en) полів Янга-Міллса (в інтеграл вносять ненульовий внесок лише інстантоноподібні (en) конфігурації). Проінтегрований закон тоді має вигляд

,

де - баріонний та лептонні заряди відповідно.

Таке незбереження баріонного та лептонного числа роблять[57] принципово можливим баріогенезис та лептогенезис у рамках Стандартній моделі для раннього Всесвіту.

Розмірнісна трансмутація. Конфайнмент

Докладніше: Конфайнмент

Як описувалось вище, внаслідок регуляризації у квантовій теорії поля виникає додатковий аномальний внесок у закон збереження дилатаційного струму. Відповідний внесок виникає внаслідок залежності параметрів квантової теорії - констант зв'язку - від масштабного фактору . Умова незалежності фізичних величин, які у квантовій теорії є функціями від констант зв'язку та (явно) від масштабу , від цього масштабу може бути сформульована у вигляді рівнянь ренормгрупи.

Зокрема, умовою на константу зв'язку є таке ренормгрупове рівняння[58]

Його розв'язком є те, що називають біжучою константою зв'язку.

Цю рівність можна переписати у вигляді

Вираз залежить від константи інтегрування . Обираючи цю константу такою, щоб , рівність можна записати у вигляді

де було використане головне наближення для бета-функції. Звідси видно, що при

тобто, масштаб має зміст шкали конфайнменту [8]. Обертаючи залежність, можна записати у термінах як

Цей масштаб за побудовою не залежить від . Відповідно, маємо зв'язок безрозмірної константи зв'язку та розмірної величини , і теорію збурень по константі тепер можна еквівалентно переписати у термінах розкладу по розмірній величині (а точніше, по степеням , де - імпульс). Вказане явище називається розмірнісною трансмутацією.

Зокрема, у квантовій хромодинаміці шкала грає роль шкали конфайнменту, і ефективна теорія поля (en), що побудована для ступенів вільності, існуючих нижче за цю шкалу, має розмірний параметр у якості параметру розкладу.

Маса адронів

Ще одним тісно пов'язаним із масштабною аномалією питанням є набуття адронами великої маси[9].

Дійсно, розглянемо КХД нижче за шкалу спонтанного порушення симетрії. Кварки адронізуються, і виникають, зокрема, адронні зв'язані стани . Матричний елемент тензору енергії-імпульсу при малих імпульсах адрону має вигляд

Cлід тензора енергії-імпульсу із врахуванням масштабної аномалії дорівнює

де - поля відповідних кварків, а - тензор напруженості глюонного поля.

Квадрат маси адрону визначається як слід :

Перші три доданки дають внесок у масу значно менший, ніж останній, аномальний, доданок. Він дає аж до 90% маси адронів, а отже, і усієї звичайної матерії.

Умова відтворення аномалій

Умова відтворення аномалій 'т Хоофта, продемонстрована на прикладі відтворення аксіальної аномалії квантової хромодинаміки вище та нижче за шкалу спонтанного порушення кіральної симетрії КХД. Умова вимагає рівність аномальних коефіцієнтів фундаментальної КХД та кіральної ефективної теорії поля. У кіральній ефективній теорії аномалія реалізується членом Весса-Зуміно-Віттена

Умова відтворення аномалій 'т Хоофта

Розглянемо тепер теорію із ферміонами , яка має непорушену калібрувальну симетрію та глобальну симетрію , яка є аномальною у сенсі наявності ненульових коефіцієнтів з виразу ; індекси належать лише , тобто, є внутрішня аномалія. Прикладом є квантова хромодинаміка із безмасовими кварками (їх маси можуть бути враховані як малі збурення), що має глобальну групу симетрії

Як було написано вище, коефіцієнти можна зробити нульовими, ввівши у теорію фіктивні ферміони-спостерігачі , які мають ненульові заряди відносно групи . Модифікована теорія тепер не містить внутрішню аномалію, і група може бути зроблена локальною (введенням калібрувальних полів, які відповідають приєднаному представленню (en) групи ). Константу взаємодії можна обрати як завгодно малою, щоб калібрування не впливало на динаміку початкової теорії.

Нехай тепер через динаміку початкової теорії (за участі калібрувальної групи ) відбувається конфайнмент, тобто, усі ферміони , а також - калібрувальні поля групи починають існувати лише у вигляді зв'язаних станів. Замість початкових ферміонів та калібрувальних полів ми тепер оперуємо цими зв'язаними станами. Прокалібрована група має залишатися, утім, вільною від аномалій, оскільки унітарність не має залежати від масштабу теорії. Це означає, що зв'язані стани мають генерувати такий же самий вклад у коефіцієнт , як генерували початкові ферміони теорії, оскільки ферміони-спостерігачі, в силу відсутності зарядів , вносять фіксований вклад у . Тобто, має виконуватися рівність

де - аномальний коефіцієнт, що генерується зв'язаними станами. Оскільки вищенаведені міркування ніяк не залежали від величини константи зв'язку прокаліброваної групи , цю константу можна просто покласти рівною нулю. Вираз є умовою відтворення аномалій 'т Хоофта[22].

Розглянуту вище конструкцію елементарно узагальнити на випадок довільної ефективної теорії поля. Роль шкали грає шкала , нижче за яку у дії фундаментальної теорії із полями , що залишаються нижче за шкалу та відинтегровуються нижче за шкалу відповідно, . Ефективна дія (тут - можливі зв'язані стани із полями та ), що описує теорію на масштабах , має містити ту ж інформацію про аномалії, що і фундаментальна дія . Тобто, якщо варіація відносно перетворень групи дії є аномальною із функцією аномалії ,

то варіація ефективної дії має також давати ту саму функцію аномалії:

Спонтанне порушення симетрії у КХД як наслідок умови відтворення аномалій

Виявляється, умова відтворення аномалій має наслідком[22] спонтанне порушення кіральної групи симетрії у квантовій хромодинаміці. Дійсно, умова говорить, що зв'язані стани нижче за шкалу конфайнменту мають відтворювати аномалії глобальної групи симетрії

У кіральну аномалію вносять внесок лише безмасові стани; отже, лише безмасові стани можуть давати внесок у коефіцієнт аномалії з . Ці стани, на перший погляд, можуть мати довільну спіральність. Проте існують обмеження. Існування станів зі спіральністю, більшою за одиницю (у одиницях ), неможливе внаслідок теореми Вайнберга-Віттена. Стани спіральності також не можуть існувати, оскільки матричний елемент , де - кіральний струм, не є лоренц-коваріантним. Отже, залишаються лише ферміонні зв'язані стани та стани нульової спіральності; останні можуть існувати у теорії лише за умови спонтанного порушення симетрії.

Будуючи із групових міркувань представлення ферміонних зв'язаних станів, можна показати, що для калібрувальної групи КХД не існує станів спіральності , які могли б задовольнити умові . Отже, явище конфайнменту у КХД із необхідністю має наслідком явище спонтанного порушення симетрії. У результаті виникають голдстоунівські (псевдоголдстоунівські) бозони - псевдоскалярні мезони.

Маса -мезону

Докладніше: Проблема U(1)

Як було зазначено вище, на класичному рівні глобальною групою симетрії безмасової квантової хромодинаміки є

де

Із умови відтворення аномалій слідує, що має відбуватися спонтанне порушення симетрії цієї групи. Експеримент каже[59][60], що якщо група є точною у ліміті нульових мас кварків, то має бути спонтанне порушення симетрії

де - діагональна підгрупа групи .

З іншого боку, згідно із теоремою Голдстоуна це має наслідком існування дев'яти безмасових частинок (число дев'ять дорівнює кількості порушених генераторів); при врахуванні ненульових малих мас кварків (тобто, наближеності кіральної групи симетрії КХД) ці дев'ять частинок набувають маси, що виражаються у термінах кваркових мас та вакуумного середнього кваркового конденсату.

Проте спостерігається лише вісім частинок із масами, що передбачаються кіральною ефективною теорією поля. Частинка-кандидат на роль дев'ятого бозону, мезон, значно важчий за інші мезони, маючи масу, що не може бути отримана із припущення про спонтанне порушення наближеної симетрії[59], що вказує на те, що підгрупа має бути явно порушена навіть у ліміті нульових мас кварків.

Рішенням цієї проблеми, яка має назву проблеми [59], є аномалія, яка порушує закон збереження струму . А саме[61], внаслідок аномального закону збереження струму групи ,

,

внесок у масу відповідного псевдоголдстоунівського бозону, мезону[62],

,

де - поле кварку. Цей внесок набагато перевершує внесок у масу мезону внаслідок ненульової маси кварків, і мезон набуває внаслідок цього дуже великої маси, значно більшу за масу інших восьми псевдоголдстоунівських бозонів[63].

Сильна СР-проблема

Розв'язуючи проблему , кіральна аномалія призводить до іншої проблеми, що називається сильною СР-проблемою. А саме, у дії квантової хромодинаміки можна записати член (його ще називають тета-членом)

де - глюонний тензор напруженості. Він генерується, зокрема, внаслідок аномалії при кіральних перетвореннях у Стандартній моделі через наявність комплексних фаз у кварковій масовій матриці[64].

Цей член не має ніякого впливу на рівняння руху, оскільки може бути переписаний через повну похідну, проте у загальному випадку не дорівнює нулю для так званих інстантонних (en) польових конфігурацій. Величина може бути будь-якою, проте є експериментальні обмеження. А саме, тета-член порушує СР-інваріантність квантової хромодинаміки. Він дає внесок у спостережувані величини, зокрема, у порушуючу СР-інваріантність взаємодію нуклонів із пі-мезонами, а отже, генерує дипольний момент нейтрона, причому [64]. Експериметальні обмеження на дипольний момент нейтрона дають .

Питання малості параметру і називається сильною СР-проблемою.

Аномальні процеси із піонами

Пентагональна фейнманівська діаграма у ферміонному вакуумі квантової хромодинаміки, яка генерує член Весса-Зуміно-Віттена голдстоунівських бозонів - псевдоскалярних мезонів. Штрихова лінія - мезон, хвиляста лінія - фіктивні векторні поля, пряма лінія - кварки

Розглянемо тепер аномальні процеси із вісьмома легкими частинками, що виникають у результаті спонтанного порушення точної (у ліміті нульових мас кварків) глобальної симетрії КХД:

(останній перехід справедливий тому, що підгрупа глобальної групи КХД не може бути спонтанно порушена внаслідок теореми Вафи-Віттена).

Вона порушується до

де діагональна підгрупа групи . У результаті згідно із теоремою Голдстоуна виникає вісім голдстоунівських бозонів - псевдоскалярні мезони. Відповідна теорія поля, яка описує динаміку мезонів, називається кіральною ефективною теорією поля. Стоїть питання: яким чином відтворюються аномалії фундаментальної квантової хромодинаміки у кіральній ефективній теорії поля? Відповідь була дана Вессом, Зуміно[65] та Віттеном[66].

У загальному випадку неабелеву кіральну аномалію у чотирьох вимірах можна[67][68] пов'язати із абелевою аномалією у шести вимірах через так званий член Весса-Зуміно , де можливі голдстоунівські поля теорії, а - калібрувальні поля. Нехай у теорії відбувається спонтанне порушення симетрії до групи . Відповідний член Весса-Зуміно, що відтворює усі внутрішні аномалії фундаментальної теорії, за відсутності калібрувальних полів має вигляд

Тут матриці голдстоунівських бозонів, розширені на п'ятивимірний простір топології , де - компактний простір двовимірного диску, а - тривимірний евклідів простір. Таке розширення можливе, якщо група суміжного класу має тривіальні гомотопічні групи .

Процеси типу

Внутрішня аномалія квантової теорії поля призводить до забороненого наївною кіральною ефективною теорією поля розпаду . Вираз для члену Весса-Зуміно містить інформацію про такий розпад.

Дійсно, стандартним чином параметризуючи поля як , де і - поля псевдоскалярних мезонів, можна отримати при [69]

Таким чином, член Весса-Зуміно описує, зокрема, вершини взаємодії із п'ятьма зовнішніми лініями, що відповідають мезонам.

Процес

Включення калібрувальних полів у кіральну ефективну теорію поля вимагає узагальнення члену до калібрувально-інваріантного вигляду. Це може бути зроблено так званим методом "проб та помилок": обчислюється калібрувальна варіація члену , потім додається член, що містить таку ж саму варіацію; до варіації, що залишилась, додається така варіація, що скорочує її, і т.д. Отриманий член містить[69] вершини, що описують, зокрема, "аномальний" розпад , процес , і т.д.

Портал Черна-Саймонса. Експеримент SHiP

Аномалії мають ще одне цікаве застосування у феноменології розширень Стандартної моделі, а отже - і нових експериментах із перевірки цих розширень. А саме, вони зумовлюють існування так званих порталів Черна-Саймонса - появи у низькоенергетичному ліміті деяких розширень Стандартної моделі ефективних операторів взаємодії калібрувальних полів Стандартної моделі та векторних полів цих розширень. Особливістю порталів Черна-Саймонса є те, що вони мають розмірність 4 (у одиницях енергії), тобто, вони не є пригніченими масштабом нової фізики, а отже, можуть бути спостережуваними на досяжних нині енергіях. Причиною цього є описана вище умова відтворення аномалій[12].

А саме, розглянемо іграшкову модель із одним "кварком" та одним "лептоном" , що має локальну калібрувальну симетрію . Нехай лівий "кварк" взаємодіє із калібрувальним полем , правий - із , лівий лептон - із , правий - із . Тут грає роль деякого фонового поля, яке є інваріантним відносно перетворень . Теорія є вільною від калібрувальних аномалій. Точніше кажучи, варіація дії теорії,

дорівнює нулю за рахунок того, що нетривіальна калібрувальна варіація "лептонної частини" дії в точності скорочує нетривіальну варіацію "кваркової" частини дії :

Нехай далі відбувається спонтанне порушення калібрувальної симетрії "кваркового" сектора,

Наслідком є виникнення голдстоунівського поля , яке у загальному випадку надає бозону масу; поле залишається безмасовим. Нехай далі "кварк" є дуже масивним; відповідно, на низьких енергіях по ньому можна проінтегрувати. Ефективна дія тепер має бути записана у термінах полів "лептону", голдстоунівського поля та полів . В силу умови відтворення аномалій калібрувальна аномалія, що генерується лептоном, має бути в точності скорочена аномалією, що генерується членом Весса-Зуміно ефективної дії. Останній можна подати у вигляді

Перший доданок, , скорочує аномалію, що походить із лептонного сектора. Другий же доданок виникає внаслідок існування поля , і містить члени виду , які і називаються членами Черна-Саймонса. Як видно, вказані члени мають розмірність 4.

Наразі актуальною є[12], наприклад, модель із -розширенням Стандартної моделі. У ролі "кварків" виступають дуже масивні ферміони, які відинтегровуються при низьких енергіях, у ролі полів - поля електрослабкої групи Стандартної моделі, у ролі "лептонів" - ферміони Стандартної моделі. Заряди дуже масивних ферміонів підібрані так, що вони не породжують калібрувальні аномалії. Локальна група є спонтанно порушеною; відповідне поле відповідає полю -мезону вищеописаної іграшкової теорії. У результаті, отримуються наступні оператори взаємодії Черна-Саймонса:

Тут - поле фотону, -бозони слабкої взаємодії. Така теорія (її передбачення) будуть[13] перевірятися на експерименті SHiP CERN, що планується до запуску у 2020-му році.

Див. також

Література

Детальний огляд кіральної аномалії та її наслідків:

Загальний огляд квантових аномалій:

  • Beltlmann, R.A. (2000). Anomalies in quantum field theory. Oxford University Press. с. 244-249. ISBN 9780198507628. 

Квантова аномалія у підході континуального інтегралу:

Перенормування, ренормгрупа та масштабна аномалія:

Аномалія у рамках Стандартної моделі:

  • Schwartz, M. (2014). Quantum Field Theory and the Standard Model. Cambridge University Press. с. 396-408. ISBN 9781107034730. 

Стислий огляд квантових аномалій:

Джерела

  1. Weinberg, S. (1996). The Quantum Theory of Fields 2. Cambridge University Press. с. 359. ISBN 9780521550024. 
  2. а б Ioffe, B.L.; Fadin, V.S.; Lipatov, L.N. (2010). Quantum Chromodynamics: Perturbative and Nonperturbative Aspects. Cambridge University Press. с. 82. ISBN 9780521631488. 
  3. а б Fujikawa, K.; Suzuki, H. (2004). Path Integrals and Quantum Anomalies. Oxford University Press. с. 1-7. ISBN 9780198529132. 
  4. Beltlmann, R.A. (2000). Anomalies in quantum field theory. Oxford University Press. с. 244-249. ISBN 9780198507628. 
  5. Harvey, J.A. (2005). TASI 2003 Lectures on Anomalies. с. 4. 
  6. Морозов, А.Ю. (Nov 1986). Аномалии в калибровочных теориях. Успехи физических наук 150: 342. doi:10.3367/UFNr.0150.198611a.0337. 
  7. а б Schwartz, M. (2014). Quantum Field Theory and the Standard Model. Cambridge University Press. с. 616. ISBN 9781107034730. 
  8. а б Pokorski, S. (2000). У Pokorski, Stefan. Gauge Field Theories. Oxford University Press. с. 242-243. ISBN 9780521478168. 
  9. а б в Donoghue, J.F.; Golowich, E.; Holstein, B.R. (2014). Dynamics of the Standard Model. Cambridge University Press. с. 88-91. ISBN 9780521768672. 
  10. а б в Adler, S.L. (Jan, 1969,). Axial Vector Vertex In Spinor Electrodynamics. Physical Review (American Physical Society,) 177 (5): 2426-2438. doi:10.1103/PhysRev.177.2426,. 
  11. а б в Bell, J. S.; Jackiw, R. (Mar, 1969,). A Pcac Puzzle: π0 → γγ In The Sigma Model. Il Nuovo Cimento A 60 (1): 47-61. doi:10.1007/BF0282329,. 
  12. а б в Ignatios, A.; Boyarsky, A.; Espahbodi, S.; Ruchayskiy, O.; Wells, J. D. (Jan 2010). Anomaly driven signatures of new invisible physics at the Large Hadron Collider. Nuclear Physics 824 (1–2): 296-313. doi:10.1016/j.nuclphysb.2009.09.009. 
  13. а б Alekhin, S.; -, et.al. (2015). A facility to Search for Hidden Particles at the CERN SPS: the SHiP physics case. с. 15-17. 
  14. Fujikawa, K.; Suzuki, H. (2004). Path Integrals and Quantum Anomalies. Oxford University Press. с. 6. ISBN 9780198529132. 
  15. Weinberg, S. (2005). The Quantum Theory of Fields 1. Cambridge University Press. с. 31-39. ISBN 9780521670531. 
  16. Steinberger, J. (Oct 1949). On the Use of Subtraction Fields and the Lifetimes of Some Types of Meson Decay. Physical Review (American Physical Society) 76 (8): 1180–1186. doi:10.1103/PhysRev.76.1180. 
  17. Shifman, M. (1991). Anomalies in gauge theories. Physics Reports 209 (6): 369. doi:10.1016/0370-1573(91)90020-M. 
  18. а б в Weinberg, S. (1996). The Quantum Theory of Fields 2. Cambridge University Press. с. 359-362. ISBN 9780521550024. 
  19. Schwinger, J. (Dec 1962). Gauge Invariance and Mass. II. Physical Review (American Physical Society) 128 (5): 2425-2429. doi:10.1103/PhysRev.128.2425. 
  20. Adler, S.L.; Bardeen, W.A. (Jun 1969). {Absence of Higher-Order Corrections in the Anomalous Axial-Vector Divergence Equation},. Physical Review (American Physical Society) 182 (5): 1517-1536. doi:10.1103/PhysRev.182.1517. 
  21. а б 't Hooft, G. (Jul 1976). Symmetry Breaking through Bell-Jackiw Anomalies. Physical Review Letters (American Physical Society) 37 (1): 8-11. doi:10.1103/PhysRevLett.37.8. 
  22. а б в г 't Hooft, G. (1980). Naturalness, Chiral Symmetry and Spontaneous Chiral Symmetry Breaking. У 't Hooft, G. Recent Developments in Gauge Theories. Plenum Press. ISBN 9780306404795. 
  23. Weinberg, S. (1996). The Quantum Theory of Fields 2. Cambridge University Press. с. 389-396. ISBN 9780521550024. 
  24. Белавин, А. (2002). Инстантоны, струны и конформная теория поля. ФИЗМАТЛИТ. с. 394-397. ISBN 9785922103039. 
  25. а б в г Fujikawa, K. (Apr 1979). Path-Integral Measure for Gauge-Invariant Fermion Theories. Phys. Rev. Lett. (American Physical Society) 42 (18): 1195-1198. doi:10.1103/PhysRevLett.42.1195. 
  26. Fujikawa, K.; Suzuki, H. (2004). Path Integrals and Quantum Anomalies. Oxford University Press. с. 124-127. ISBN 9780198529132. 
  27. а б Callan, C. G. (10 1970). Broken Scale Invariance in Scalar Field Theory. Phys. Rev. D (American Physical Society) 2 (8): 1541-1547. doi:10.1103/PhysRevD.2.1541. 
  28. Duff, M.J.; Capper, D.M. (Sep 1974). Trace anomalies in dimensional regularization. Il Nuovo Cimento A (Società Italiana di Fisica) 23 (1): 173-183. doi:10.1007/BF02748300. 
  29. Collins, J.C.; Duncan, A.; Joglekar, S.D. (Jul 1977). Trace and dilatation anomalies in gauge theories. Physical Review D (American Physical Society) 16 (2): 438-449. doi:10.1103/PhysRevD.16.438. 
  30. Морозов, А.Ю. (Nov 1986). Аномалии в калибровочных теориях. Успехи физических наук 150: 349-350. doi:10.3367/UFNr.0150.198611a.0337. 
  31. а б Witten, E (1982). An SU(2) anomaly. Physics Letters B 117 (5): 324-328. doi:10.1016/0370-2693(82)90728-6. 
  32. Redlich, A. N. (May 1984). Parity violation and gauge noninvariance of the effective gauge field action in three dimensions. Phys. Rev. D (American Physical Society) 29 (10): 2366-2374. doi:10.1103/PhysRevD.29.2366. 
  33. Морозов, А.Ю. (Nov 1986). Аномалии в калибровочных теориях. Успехи физических наук 150: 339. doi:10.3367/UFNr.0150.198611a.0337. 
  34. а б Beltlmann, R.A. (2000). Anomalies in quantum field theory. Oxford University Press. с. 210. ISBN 9780198507628. 
  35. Weinberg, S. (1996). The Quantum Theory of Fields 2. Cambridge University Press. с. 396-408. ISBN 9780521550024. 
  36. Морозов, А.Ю. (Nov 1986). Аномалии в калибровочных теориях. Успехи физических наук 150: 345. doi:10.3367/UFNr.0150.198611a.0337. 
  37. Witten, E. (Feb 1985). Superconducting strings. Nuclear Physics B 249 (4): 557-592. doi:10.1016/0550-3213(85)90022-7. 
  38. а б Weinberg, S. (1996). The Quantum Theory of Fields 2. Cambridge University Press. с. 370-383. ISBN 9780521550024. 
  39. Морозов, А.Ю. (Nov 1986). Аномалии в калибровочных теориях. Успехи физических наук 150: 347. doi:10.3367/UFNr.0150.198611a.0337. 
  40. Морозов, А.Ю. (Nov 1986). Аномалии в калибровочных теориях. Успехи физических наук 150: 363. doi:10.3367/UFNr.0150.198611a.0337. 
  41. Морозов, А.Ю. (Nov 1986). Аномалии в калибровочных теориях. Успехи физических наук 150: 351. doi:10.3367/UFNr.0150.198611a.0337. 
  42. Pokorski, S. (2000). У Pokorski, Stefan. Gauge Field Theories. Oxford University Press. с. 230-237. ISBN 9780521478168. 
  43. а б Морозов, А.Ю. (Nov 1986). Аномалии в калибровочных теориях. Успехи физических наук 150: 348. doi:10.3367/UFNr.0150.198611a.0337. 
  44. Shifman, M. (1991). Anomalies in gauge theories. Physics Reports 209 (6): 341-378. doi:10.1016/0370-1573(91)90020-M. 
  45. а б Scrucca, C. Advanced Quantum Field Theory. с. 109-116. 
  46. Beltlmann, R.A. (2000). Anomalies in quantum field theory. Oxford University Press. с. 197-214. ISBN 9780198507628. 
  47. Морозов, А.Ю. (Nov 1986). Аномалии в калибровочных теориях. Успехи физических наук 150: 347. doi:10.3367/UFNr.0150.198611a.0337. 
  48. а б в г Weinberg, S. (1996). The Quantum Theory of Fields 2. Cambridge University Press. с. 383-389. ISBN 9780521550024. 
  49. Weinberg, S. (1996). The Quantum Theory of Fields 2. Cambridge University Press. с. 380. ISBN 9780521550024. 
  50. Hoddeson, L.; Brown,, L.; Riordan, M.; Dresden, M. (Dec 1997). The Rise of the Standard Model. A History of Particle Physics from 1964 to 1979. Cambridge University Press. с. 457. ISBN 9780521578165. 
  51. Морозов, А.Ю. (Nov 1986). Аномалии в калибровочных теориях. Успехи физических наук 150: 356. doi:10.3367/UFNr.0150.198611a.0337. 
  52. Weinberg, S. (1996). The Quantum Theory of Fields 2. Cambridge University Press. с. 243-246. ISBN 9780521550024. 
  53. Weinberg, S. (1996). The Quantum Theory of Fields 2. Cambridge University Press. с. 396-408. ISBN 9780521550024. 
  54. а б Weinberg, S. (1996). The Quantum Theory of Fields 2. Cambridge University Press. с. 450-455. ISBN 9780521550024. 
  55. Schwartz, M. (2014). Quantum Field Theory and the Standard Model. Cambridge University Press. с. 634. ISBN 9781107034730. 
  56. Weinberg, S. (2005). The Quantum Theory of Fields 1. Cambridge University Press. с. 529-531. ISBN 9780521670531. 
  57. Kuzmin, V.A.; Rubakov, V.A.; Shaposhnikov, M.E. (1985). On anomalous electroweak baryon-number non-conservation in the early universe. Physics Letters B 155 (1): 36–42. doi:10.1016/0370-2693(85)91028-7. 
  58. Pokorski, S. (2000). У Pokorski, Stefan. Gauge Field Theories. Oxford University Press. с. 211. ISBN 9780521478168. 
  59. а б в Weinberg, S. (Jun 1975). The U(1) problem. Physical Review (American Physical Society) 11 (12): 3583-3593. doi:10.1103/PhysRevD.11.3583. 
  60. 't Hooft, G. (1976). Symmetry Breaking through Bell-Jackiw Anomalies. Physical Review Letters 37 (1): 8–11. doi:10.1103/PhysRevLett.37.8. 
  61. 't Hooft, G. (1986). How instantons solve the U(1) problem. Physics Reports 142 (6): 357-387. doi:10.1016/0370-1573(86)90117-1. 
  62. Pospelov, M.; Ritz, A. (Jul 2005). Electric dipole moments as probes of new physics. Annals of Physics 318 (1): 119-169. doi:10.1016/j.aop.2005.04.002. 
  63. Weinberg, S. (1996). The Quantum Theory of Fields 2. Cambridge University Press. с. 243-246. ISBN 9780521550024. 
  64. а б Weinberg, S. (1996). The Quantum Theory of Fields 2. Cambridge University Press. с. 455-462. ISBN 9780521550024. 
  65. Wess, J.; Zumino, B. (Nov 1971). Consequences of anomalous ward identities. Physics Letters B 37 (1): 95-97. doi:10.1016/0370-2693(71)90582-X. 
  66. Witten, E. (Aug 1983). Global aspects of current algebra. Nuclear Physics B 223 (2): 422-432. doi:10.1016/0550-3213(83)90063-9. 
  67. Zahed, I.; Brown, G.E. (Sep 1986). The Skyrme model. Physics Reports 142 (1–2): 1-102. doi:10.1016/0370-1573(86)90142-0. 
  68. Морозов, А.Ю. (Nov 1986). Аномалии в калибровочных теориях. Успехи физических наук 150: 399-403. doi:10.3367/UFNr.0150.198611a.0337. 
  69. а б Witten, E. (Aug 1983). Global aspects of current algebra. Nuclear Physics B 223 (2): 422-432. doi:10.1016/0550-3213(83)90063-9.