Атомний підводний човен з балістичними ракетами

Атомний підводний човен з балістичними ракетами (аббр. ПЧАРБ — Підводний Човен Атомний з Ракетами Балістичними, англ. SSBN) — клас атомних підводних човнів, основним озброєнням яких є балістичні ракети стратегічного призначення «корабель-земля» (БРПЧ). Призначені для ураження важливих об'єктів — адміністративних, економічних і військово-промислових центрів, військово-морських баз, портів та інших стратегічних цілей. Мають ядерну енергетичну установку і балістичні ракети морського базування великої (міжконтинентальної) дальності, які дозволяють наносити ракетно-ядерні удари по території противника, здійснюючи плавання в будь-яких районах світового океану, в тому числі з арктичних районів, приховано, не спливаючи в надводне положення[1].

Морська складова стратегічної ядерної тріади. Маються на озброєнні ВМС США, Великої Британії, Франції, у ВМФ Росії і Китаю. Відповідно до стандарту НАТО STANAG 1166 класифікуються як SSBN (англ. Ship Submersible, Ballistic missile, Nuclear powered)[2]. Втім існують і інші позначення — у ВМС Франції позначаються як SNLE (фр. Sous-marin Nucléaire Lanceur d'Engin)[3]; у ВМФ СРСР і Росії починаючи з проекту 667А називаються ракетними підводними крейсерами стратегічного призначення (рос. РПКСН)[4].

Виникли як клас у 1950-1960-х роках з появою ракетної і ядерної техніки. Бойові можливості ПЧАРБ постійно зростали з розробкою більш досконалих ракетно-ядерних комплексів — збільшувалися масогабаритні характеристики БРПЧ, дальність їх польоту, ефективність ураження цілей. Головні частини ракет з ядерним зарядом потужністю до 100—350 кт, моноблочні на перших підводних ракетоносцях, на сучасних ПЧАРБ стали роздільними, з 3-10 бойовими блоками індивідуального наведення, дальність стрільби перевищила 11 тисяч кілометрів, точність попадання досягла КІВ[en] 90-120 м.[5]

Застосовуються як самостійно, так і в складі угруповань підводних човнів та різнорідних сил флоту. Крім основного озброєння, — стратегічних балістичних ракет, — мають на озброєнні ефективні засоби боротьби з протичовновими силами, засоби спостереження, зв'язку і управління, навігації, запобігання несанкціонованому доступу до ракетно-ядерної зброї, інші радіоелектронні, обчислювальні і технічні засоби[1].

Історія створення і еволюції

В 1950-х роках головним засобом доставки ядерної зброї була авіація, в наслідок чого в цей період особлива увага приділялася розвитку авіаносної авіації і ударних авіаносців, які стали основою ударних сил флотів розвинених країн. Втім, з появою на озброєнні армій світу балістичних ракет з ядерними боєголовками стратегічне значення флотів посилилося: Світовий океан став маневреним стартовим майданчиком для запуску БР, спрямованих на важливі об'єкти в глибині території противника. Здатність військово-морських сил виконувати стратегічні завдання по ядерному стримуванню стала визначним фактором розвитку флотів. Головну роль при цьому стали відігравати підводні човни — гонка ракетно-ядерних озброєнь періоду холодної війни призвела до появи у 1960-их роках нового класу носіїв ядерних балістичних ракет — підводних човнів з балістичними ракетами. З появою на озброєнні ПЧАРБ флоти стали видом збройних сил, здатним здійснювати безпосередній вплив на перебіг ядерної війни. Одночасно зросла роль і надводних кораблів, які забезпечують бойову діяльність ракетних підводних човнів і протидіють підводним ракетоносцям противника[6].

Ядерне протистояння США і СРСР на морі

Спуск на воду ПЧАРБ «Патрік Генрі» типу «Джордж Вашингтон». 22 вересня 1959

Першим у світі проектом ПЧАРБ стала серія з п'яти американських атомних підводних човнів з балістичними ракетами типу «Джордж Вашингтон», які увійшли до складу ВМС США у 19591961 роках. Вони мали на озброєнні 16 шахтних пускових установок БРПЧ «Поларіс А1». Підводні човни «Джордж Вашингтон» створювались на базі торпедного прототипу — багатоцільових атомних підводних човнів типу «Скіпджек». До проекту були внесені лише ті зміни, що були пов'язані з розміщенням ракетної зброї — корпуси п'яти недобудованих човнів типу «Скіпджек» розрізали між другим і третім відсіками, і вставили 40-ка метровий ракетний відсік з 16 шахтами для ракет «Поларіс», розташованими в два ряди відносно діаметральної площині корабля позаду огорожі висувних пристроїв і міцної рубки. Безперечно, це був компроміс, але він дозволив США в найкоротші терміни реалізувати програму розвитку своїх морських ядерних сил. Загальне компонування човнів «Джорж Вашингтон» з вертикальними шахтами за рубкою, посередині човна, стало класичним для усіх човнів цього класу[7].

Одночасно з будівництвом п'яти човнів типу «Джорж Вашингтон», Electric Boat Division у 1957—1959 роках вели роботи над проектом ПЧАРБ типу «Етен Аллен», який став першим спеціально розробленим американським атомним підводним човном з балістичними ракетами. За своєю суттю він був розвитком проекту «Джорж Вашингтон», однак і «Етен Аллен» не в усьому задовольняв командування ВМС США, тож поки йшло будівництво перших десяти ПЧАРБ обох проектів, був розроблений проект ще більш досконалого корабля даного класу типу «Лафаєт», який зрештою став основою для будівництва наступних типів американських ПЧАРБ другого і третього поколінь[7]. Радянський Союз зміг протиставити їм лише підводні човни проекту 658 з трьома балістичними ракетами Р-13[ru] (Р-21[ru] у проекті 658М). Будівництво першого радянського атомного підводного ракетоносця проекту 658 розпочалося у вересні 1958 року. Більшість технічних рішень, деталі і вузли були запозичені від першого радянського атомного підводного човна проекту 627, основна відмінності полягала у врізці четвертого (ракетного) відсіку. В порівнянні «Джордж Вашингтон», перший радянський ПЧАРБ мав вищі швидкості надводного і підводного ходу і більшу глибину занурення, при цьому значно поступався по шумності і характеристикам засобів висвітлення підводної обстановки, втім ці недоліки були і залишаються притаманними радянським/російським атомним підводним човнам і досі[8].

Згодом на озброєння ВМС США надійшли ПЧАРБ другого і третього поколінь на базі «Лафаєт» типів «Джеймс Медісон» та «Бенджамін Франклін». Всього було побудовано 31 корабель — дев'ять човнів типу «Лафаєт», десять «Джеймс Медісон» і дванадцять «Бенджамін Франклін», озброєних ракетами «Поларіс А3». Таким чином, у 1957—1967 роках США змогли створити ефективне угруповання морських стратегічних ядерних сил — 41 ПЧАРБ, які протягом життєвого циклу могли переозброюватися більш досконалими балістичними ракетами з більшою дальністю польоту[5].

Радянський РПКСП проекту 667БД побудови першої половини 1970-х. Фото 1997 року

Другий етап розвитку морських стратегічних ядерних сил США пов'язаний з розробкою БРПЧ сімейства «Трайдент». Роботи над створенням носія для ракет «Трайдент I С-4» — ПЧАРБ типу «Огайо» були розпочаті в 1968 році, втім будівництво човнів цього типу розпочали тільки у 1976 році, адже до середини 1970-х у складі ВМС була достатня кількість ПЧАРБ типу «Лафаєт», які могли бути порівняно швидко і при мінімальних витратах озброєні ракетами «Трайдентами» — військово-стратегічної доцільності розгортати будівництво нової серії атомних підводних човнів не було. В 1997 році було закінчено передачу флоту усіх човнів цього типу, у кількості 18 одиниць. З 2002 року це єдиний тип атомних підводних човнів з балістичними ракетами, які є на озброєнні ВМС США. ПЧАРБ «Огайо» вважаються одними з найбільш безшумних у світі. Однак унікальність їх полягає в першу чергу в складі розміщеної на борту ядерної зброї — 24 балістичних ракети «Трайдент II» з 8-14 термоядерними бойовими блоками кожна[7].

На противагу їм у СРСР почали будувати підводні човни з шахтними пусковими установками різних модифікацій проекту 667 (667А, 667Б, 667БД, 667БДР, 667БДРМ), які отримали у ВМФ СРСР були виділені в окремий клас «ракетні підводні крейсери стратегічного призначення» (РПКСП). До кінця 1980-х років у складі ВМФ СРСР налічувалося 64 атомні підводні човни з балістичними ракетами[8]. В середньому радянські РПКСП виходили на бойове патрулювання в 4-5 разів рідше, ніж американські ПЧАРБ, що було пов'язано з неадекватною кількості корабельного складу інфраструктурою базування і обслуговування, а так само низькою технічної надійністю ядерних енергетичних установок радянських підводних човнів. Це не дозволяло використовувати кораблі з необхідною інтенсивністю, а через вироблення технічного ресурсу і затримки у проведенні ремонтів, вело до накопичення їх в небоєготовому резерві[9].

Радянські морські стратегічні ядерні сили, що розвивались екстенсивним шляхом, до середини 1970-х років досягли кількісного паритету[ru] з морськими сила ядерного стримування США за кількістю ПЧАРБ і БРПЧ; однак морська складова ядерної тріади США, розвиваючись інтенсивним шляхом, за якісними показниками завжди випереджала СРСР[9].

За минулі з моменту розпаду СРСР роки кількість стратегічних атомних ракетоносців у складі ВМФ Росії скоротилося приблизно вдесятеро. У стані боєготовності в складі «ракетно-ядерних» його Північного і Тихоокеанського флотів налічується 7 РПКСП проектів 667БДР і 667БДРМ, побудованих у 1979—1990 роках. Найновіші і найпотужніші важкі атомні ракетні підводні крейсери проекту 941 (роки побудови 1981—1989) виведені зі складу діючого флоту, за виключенням одного, який використовується в небойових цілях[8].

ПЧАРБ у флотах інших країн світу

ПЧАРБ «Вікторіус» типу «Вангард» ВМС Великої Британії. Квітень 2013

Велика Британія проектні роботи з будівництва власного атомного підводного човна з балістичними ракетами розпочала на початку 1960-х років. Велику допомогу своєму стратегічному союзнику в цьому питанні надали США — за основу британського проекту була взята американська ПЧАРБ типу «Лафайєт», а в якості БРПЧ — «Поларіс А3». Будівництво серії з чотирьох підводних човнів типу «Резолюшен» розпочалося у 1963 році, а у жовтні 1967 року головний човен серії Resolution (S22)[en] був переданий флоту[10].

До бойового патрулювання з виходом в Північну Атлантику британські ракетоносці приступили у 1969 році. У мирний час постійно в морі мали знаходитися до двох ПЧАРБ. Оперативне управління підводними човнами здійснював заступник Верховного головнокомандувача ОЗС НАТО в Атлантиці в Східно-Атлантичному регіоні (COMEASTLANT), яким завжди був британський адмірал[10].

15 жовтня 1980 року уряд Великобританії прийняв рішення про створення нових ПЧАРБ типу «Вангард» під БРПЧ «Трайдент II»[10]. Перший «Вангард» — HMS Vanguard (S28)[en] увійшов до складу флоту в 1993 році. Втім човни типу «Резолюшен» залишалися на озброєнні до середини 1990-х років, поки поступово були замінені більш досконалими «Вангардами»[11]. В 2030 роках «Вангарди» мають бути замінені перспективними ПЧАРБ типу «Дредноут»[en], закладка головного з яких відбулася у 2016 році[12].

Французька ПЧАРБ «Редутабль» після списання. Фото 2005 року

Франція розпочала розробку власного атомного стратегічного підводного човна приблизно в той же період. Втім, в наслідок її виходу з військової організації НАТО вимушена була будувати ПЧАРБ самотужки, без американської допомоги в цій галузі. Підводні човни типу «Редутабль» хоча й схожі за конструкцією і оснащенням на ПЧАРБ типу «Лафайєт», втім є цілком самостійним проектом з атомним реактором власної розробки і власними БРПЧ M1[en][8]. Головний ПЧАРБ з серії в шість одиниць — Redoutable (S611)[en] був закладений у 1964 році. Його будівництво тривало близько восьми років — п'ять років стапельне, потім півтора року добудови на плаву і стільки ж відпрацювання обладнання перед введенням корабля в бойовий склад флоту. В січні 1972 року «Редутабль» вперше вийшов на бойове патрулювання[13].

Починаючи з 1987 року в ході планових капітальних ремонтів, усі човни проекту, крім «Редутабль» виведеної в 1991 році з бойового складу, були мордернізовані і переоснащені ракетами M4[en] з роздільною головною частиною[13]. Останній човен цього типу виведений зі складу ВМС Франції у 2008 році — починаючи з 1997 року їх замінили чотирма ПЧАРБ типу «Тріумфан» — французьким аналогом «Огайо». Перші «Тріумфани» спочатку оснащувалися ракетами «проміжного типу» M45[en]. Втім останній, Le Terrible (S619)[en],озброєний вже шістнадцятьма БРПЧ М51.1[en], які за своїми габаритними характеристиками і бойовими можливостями порівняні з «Трайдент II»[14][15].

Китай розпочав роботи над проектом власного атомного підводного човна з балістичними ракетами тільки в 1970-х роках. Перший китайський ПЧАРБ, який виконує дослідно-експериментальні функції, — єдиний проекту 092 «Ся»[en] був закладений у 1978 році, спущений на воду 30 квітня 1981, однак через виниклі технічні труднощі переданий флоту тільки у 1987 році. Основою для його створення став проект багатоцільнового атомного підводного човна 091 «Хань»[en], ракетний відсік 092 проекту має 12 шахтних пускових установок двоступеневих твердопаливних балістичних ракет JL-1[en][16].

Морський старт індійської БРПЧ K-15 Sagarika. Січень 2013

З 2000-х років на озброєння НВАК надходять підводні човни проекту 094 «Цзинь»[en], ззовні дуже схожі на радянські атомні ракетоносці проекту 667БДРМ. Перший ПЧАРБ цього проекту формально переданий флоту у 2004 році. А в березні 2010 року, за даними китайських ЗМІ, на воду було спущено вже шостого за рахунком підводного човна даного типу. За деякими даними введення в дію всіх ПЛАРБ 094 «Цзинь» затримується через неготовність ракетного комплексу JL-2[en][16][17].

Індія свій перший ПЧАРБ «Аріхант»[en] спустила на воду у липні 2009 року. Конструкція індійського атомного ракетоносця багато в чому повторює радянський атомний підводний човен проекту 670 — човен цього типу К-43 з січня 1988 року до квітня 1992 року передавався СРСР в оренду індійським ВМС. Човен переданий флоту в серпні 2016 року[18][19]. «Аріхант» — перший атомний підводний човен побудований в Індії. Військово-морські сили[en] планують в найближчому майбутньому мати шість ПЧАРБ цього типу. Основним озброєнням індійських підводних човнів має бути 12 БРПЧ K-15[en][20][21].

Північна Корея також намагається долучитись до «клубу ядерної тріади». До 2015 року існували лише супутникові знімки північнокорейських підводних човнів — ймовірних носіїв БРПЧ типу «Сінпо»[en][22]. Як повідомляли ЗМІ, КНДР 23 серпня 2016 року підводний човен «Сінпо» здійснив перший пуск балістичної ракети KN-11[en][23]. Повідомлялося також, що КНДР будує ще декілька підводних човнів цього типу, визначивши їх як «Сінпо-В» клас[24][25][26].

Особливості конструкції ПЧАРБ

«Класична» компоновка ПЧАРБ. Схематичний план човна типу «Лафаєт» ВМС США.
Шахтні пускові установки (ракетний відсік) розташовані позаду рубки, за ними — реакторний відсік

З технічної точки зору, атомні підводні човни з балістичними ракетами є по суті звичайними атомними підводними човнами оснащеними додатковим відсіком, призначеним для завантаження, транспортування, обслуговування і запуску балістичних ракет підводних човнів — основного ударного озброєння, носієм якого і є ПЧАРБ. Усі інші відмінності випливають з цього або тісно пов'язані з цим[9].

При «класичній» компоновці човна ракетний відсік знаходиться позаду міцної рубки і населених відсіків і попереду машинного відділення з ядерним реактором. Така конструкційне рішення дозволяє максимально убезпечити екіпаж підводного човна від шкідливих факторів впливу ядерного випромінювання. В основу проектів перших атомних підводних човнів з балістичними ракетами взагалі брались багатоцільові атомні підводні човни, в яких між рубкою і реактором врізався ракетний відсік: прототипом американських ПЧАРБ типу «Джордж Вашингтон» був багатоцільовий атомний підводний човен типу «Скіпджек», в який був врізаний 40-метровий відсік з шістнадцятьма шахтними пусковими установками БРПЧ. Втім, в процесі еволюції ПЧАРБ зустрічались і інші конструкторські рішення — прототипом радянських ракетоносців 658-го проекту були перші в СРСР атомні підводні човни проекту 627. Обмежена ширина корпус і великі габарити радянських балістичних ракет Р-13 і їх стартових пристроїв допускали установку ракетних шахт тільки в один ряд, ракети не поміщалися в корпусі і за висотою — верхні частини ракетних шахт були розташовані в огородженні легкої рубки разом з висувними пристроями. Цікаве конструктивне рішення було застосоване і у найбільшому у світі ПЧАРБ — важкому атомному ракетному підводному крейсері проекту 941: човен має не один міцний корпус[ru], а два розташовані паралельно; в носовій частині корабля, між міцними корпусами, знаходяться два ряди пускових установок БРПЧ Р-39[ru] комплексу Д-19[8].

Основне завдання атомних підводних човнів з балістичними ракетами — прихована доставка БРПЧ в райони їх пуску і здійснення раптового ракетно-ядерного удару по життєво важливим об'єктам противника. Тому визначальними тактико-технічними характеристиками ПЧАРБ є не швидкість ходу та маневреність, можливість вести двобій з іншими підводними човнами та надводними кораблями противника, а здатність тривалий час приховано переміщуватись під водою не виявляючи себе, малошумність, низький рівень власних фізичних полів. Важливою характеристикою є також стійка здатність впевнено отримувати сигнали бойового управління на застосування ракетно-ядерної зброї не демаскуючи себе[9].

Інша група характеристик пов'язана з тактико-технічними даними ракетного комплексу — це дальність польоту, кількість і потужність бойових блоків балістичних ракет, їх кругове ймовірне відхилення. Немаловажною характеристикою ПЧАРБ і їх ударних комплексів є здатність здійснювати запуск ракет не спливаючи на поверхню, з-під води — як правило пуск ракет з підводного положення (виштовхування їх на поверхню, після чого запускається реактивний двигун) здійснюється стисненим повітрям або парогазовою сумішшю[9].

Типи і проекти стратегічних підводних човнів

Виведені зі складу флотів

ПЧАРБ «Патрік Генрі» типу «Джордж Вашингтон» повертається з бойової служби. Екіпаж на ракетній палубі. 1960-ті
Радянські важкі атомні ракетні підводні крейсери проекту 941, відомі як «Акули», — найбільші в світі підводні човни

Сучасні типи ПЧАРБ (в експлуатації і будуються)

ПЧАРБ «Кентуккі» типу «Огайо» ВМС США
РПКСП «Влолодимир Мономах» типу «Борей» ВМФ РФ

В стані проектування і розробки

Очікуваний зовнішній вигляд перспективної ПЧАРБ типу «Колумбія» ВМС США

Порівняльна таблиця основних ТТХ ПЧАРБ

Країна-розробник Тип (проект) Початок і кінець експлуатації Кількість Водотоннажність
надводна/підводна, тонн
Основні розмірення
довжина/ширина/осадка, м
Потужність енергетичної установки, к. с. Швидкість ходу
надводна/підводна, вузлів
Кількість і тип БРПЧ
СРСР СРСР проект 611АВ[прим. 1] 1955–1996 6 1830/2600 90,5/7,5/5 ДЕУ 4000 / ЕД 5400 17/15 2 ПУ Р-11ФМ
СРСР СРСР проект 629 (629А) 1959 (1963)–1989 23 (14) 2820/3553 98,9/8,2/7,5 ДЕУ 6000 / ЕД 5600 15,5/12,5 3 ПУ Р-13 (Р-21)
СРСР СРСР проект 658 (658М) 1960 (1963)–1991 8 (6) 4030/5300 114,0/9,2/7,5 35000 15/26 3 ПУ Р-21 (Р-27)
СРСР СРСР проект 667А 1967–2009 34 7766/11500 128,0/11,7/7,9 40000 15/27 16 ПУ Р-27 (Р-31)
СРСР СРСР проект 667Б 1972–2003 18 8900/13700 139,0/11,7/8,4 40000 16/26 12 ПУ Р-29
СРСР СРСР проект 667БД 1975–1996 4 10500/15750 155,0/11,7/8,6 40000 15/25 16 ПУ Р-29Д
СРСР СРСР проект 667БДР[прим. 2] 1976 14 10600/16000 155,0/11,7/8,7 40000 14/24 16 ПУ Р-29Р
СРСР СРСР проект 667БДРМ 1984 7 11740/18200 167,0/11,7/8,8 40000 14/24 16 ПУ Р-29РМ
СРСР СРСР проект 941 1981 6 23200/48000 172,0/23,3/11,0 100000 12/25 20 ПУ Р-39
Росія Росія проект 955 2013 3 14720/24000 170,0/13,5/10 50000 15/29 16 ПУ Р-30 «Булава»
США США тип «Джордж Вашингтон» 1959–1985 5 5959/6709 116,3/9,9/6,7 15000 20/25 16 ПУ Поларіс А1 (А3)
США США тип «Етен Аллен» 1961–1991 5 6400/7900 125,1/9,9/6,7 15000 20/25 16 ПУ Поларіс А2 (А3)
США США тип «Лафаєт» 1963–1995 9 6650/8250 129,6/10,0/9,6 15000 20/25 16 ПУ Поларіс А2 (А3)
США США тип «Джеймс Медісон» 1964–1995 10 7250/8250 129,6/10,06/9,6 15000 20/25 16 ПУ Поларіс А2
Посейдон С3 Трайдент I С-4
США США тип «Бенджамін Франклін» 1965–1999 12 7250/8250 129,6/10,06/9,6 15000 20/25 16 ПУ Поларіс А2
Посейдон С3 Трайдент I С-4
США США тип «Огайо» 1976 18 16746/18750 170,7/12,8/11,1 70000 17/25 24 ПУ Трайдент I С-4 (Трайдент II D-5)
Велика Британія Велика Британія тип «Резолюшен» 1967–1996 4 7500/8400 130/10/9,2 25000 20/25 16 ПУ Поларіс А3
Велика Британія Велика Британія тип «Вангард» 1993 4 15300/15900 149,9/12,8/12 41500 20/25 16 ПУ Трайдент II D-5
Франція Франція тип «Редутабль» 1971–2007 6 8087/8913 128,7/10,6/10 16000 20/25 16 ПУ М1, M2, M20 або M4
Франція Франція тип«Тріумфан» 1997 4 12640/14335 138/12,5/10,6 15000 12/25 16 ПУ М51
КНР КНР проект 092 «Ся» 1981 1 6500/8000 120/10/8 78000 12/22 12 ПУ Цзюйлан-1
КНР КНР прект 094 «Цзинь» 2004 6 9000/11500 140/13/? 120000 ?/26 12 ПУ Цзюйлан-2
Індія Індія тип «Аріхант» 2015 1 6000/? 112/11/10 111000 15/24 12 ПУ K-15
  1. Курсивом виділені неатомні (дизель-електричні) підводні човни з БРПЧ
  2. Напівжирним шрифтом виділені ПЧАРБ, що стоять на озброєнні

Примітки

  1. а б Военный энциклопедический словарь, 1983, с. 322. Подводная лодка
  2. SECNAVINST 5030.8 (PDF). United States Navy. 21 листопада 2006. Архів оригіналу за 22 липня 2014. Процитовано 10 вересня 2008.  (англ.)
  3. NATO glossary of abbreviations used in NATO documents and publications (AAP-15). NATO. Процитовано 19 грудня 2018.  (англ.)(фр.)
  4. Словарь сокращений и аббревиатур, 2003, с. 280. РПКСН
  5. а б Доценко В., 2003, Флоты XX века
  6. Article «Naval warfare#The age of the guided missile» на сайті Британської енциклопедії (англ.)
  7. а б в Norman Friedman, 1994, p. 196–200
  8. а б в г д Сергей Линник (17 декабря 2013). Мир ПЛАРБ. Часть 1-я. «Военное обозрение». Процитовано 19 грудня 2018.  (рос.)
  9. а б в г д Ведерников Ю., 2005, Сравнительный анализ
  10. а б в В. Кожевников. Атомные ракетные подводные лодки ВМС Великобритании // Зарубежное военное обозрение. — 1990. — № 4. (рос.)
  11. Jane's Fighting Ships, 2004, p. 794
  12. Successor submarine programme: factsheet. GB MoD. Процитовано 20 грудня 2018.  (англ.)
  13. а б Robert Gardiner, Stephen Chumbley, 1995, p. 122–123
  14. Jane's Fighting Ships, 2004, p. 580
  15. SNLE-NG Le Triomphant. netmarine.net. Архів оригіналу за 21 травня 2014. Процитовано 20 грудня 2018.  (фр.)
  16. а б Does China have an effective sea-based nuclear deterrent?. ChinaPowerCSIS. Процитовано 19 грудня 2018.  (англ.)
  17. Chang, Andrei (3 March 2008). Satellite Images Provide Insight Into Chinese Ballistic Missile Submarine Capabilities. NTI.org. Архів оригіналу за 30 серпня 2008.  (англ.)
  18. Saurav Jha (30 March 2016). India’s Undersea Deterrent. The Diplomat. Процитовано 19 грудня 2018.  (англ.)
  19. Commissioning of INS Kalvari delayed. The Asian Age. October 17, 2016. Процитовано 19 грудня 2018.  (англ.)
  20. Construction in full-swing on India's 2nd and 3rd Nuclear Submarine. Defence Update. 17 грудня 2017. Процитовано 19 грудня 2018.  (англ.)
  21. From India Today magazine: A peek into India's top secret and costliest defence project, nuclear submarines. India Today. Процитовано 19 грудня 2018.  (англ.)
  22. North Korea's SINPO-class Sub: New Evidence of Possible Vertical Missile Launch Tubes; Sinpo Shipyard Prepares for Significant Naval Construction Program — 38 North: Informed Analysis of North Korea. 38north.org. Процитовано 19 грудня 2018.  (англ.)
  23. Sam LaGrone (23 August 2016). North Korea Fires Submarine Launched Ballistic Missile. USNI News. Процитовано 19 грудня 2018.  (англ.)
  24. Is North Korea Building a New Submarine?. 38north.org. 30 September 2016. Процитовано 19 грудня 2018.  (англ.)
  25. Sinpo South Shipyard: SLBM Test Not Imminent; Unknown Shipbuilding Program Underway. 38north.org. 11 October 2017. Процитовано 19 грудня 2018.  (англ.)
  26. North Korea’s Submarine Ballistic Missile Program Moves Ahead: Indications of Shipbuilding and Missile Ejection Testing. 38north.org. Процитовано 19 грудня 2018.  (англ.)

Джерела