Бенкет Валтасара (картина Рембрандта)

Бенкет Валтасара
Rembrandt - Belshazzar's Feast - WGA19123.jpg
нід. Het feestmaal van Belsazar
Творець: Рембрандт
Час створення: приблизно 1635
Висота: 167,6 см
Ширина: 209,2 см
Матеріал: полотно
Техніка: олійні фарби
Жанр: сакральне мистецтво
Зберігається: Лондон, Велика Британія
Музей: Національна галерея
Бенкет Валтасара у Вікісховищі?

Бенкет Валтасара (нід. Het feestmaal van Belsazar) — картина голландського художника Рембрандта Харменса ван Рейна, створена приблизно в період з 1634 по 1636 рік. За основу був узятий біблійний сюжет з Книги Пророка Даниїла (V, 1-30), що входить в Старий Заповіт. У XVII столітті картина потрапила до Англії і сьогодні вона знаходиться в Лондонській Національній Галереї (Велика Британія)[2]. «Бенкет Валтасара» користується популярністю і тому її досить часто вивозять до закордонних музеїв (наприклад, Берліну чи Нью-Йорку), а також до Державного музею Амстердама (виставки відбулися у 1898, 1932, 1956, 1969, 1991 році)[3].

Історія створення

Карел ван Мандер в своїй книзі «Життєпис художників[en]», опублікованій в 1604 році, наголошував на тому, що італійські художники завжди відгукувалися про голландських колег, як про неспроможних зображати людські фігури. Однак, віддавали належне їх умінню досконало передавати пейзажі. Ван Мандер закликав голландських художников зробити все можливе, щоб спростувати слова італійців. В наступній своїй книзі «Den Grondt der Edel vry Schilder-Const» він присвятив цілу главу техніці передачі пропорцій фігур, а також стану афекту та інших емоцій. Саме Рембрандт та, в деякій мірі Пітер Ластман, найбільш досконало оволодів знаннями ван Мандера. Саме ван Рейн свідомо відійшов від концепції передачі витончених поз та рухів, таких як — контрапост[4].

На відміну від італійських, фландрійські чи іспанських художників, які переважно зображали релігійні сюжети, голландські живописці взялися за написання картин у світській тематиці. При цьому, якщо вони бралися за написання картини із зображенням релігійного сюжету або діяча, то робота виконувалася в «протестантському стилі», де заведено зображати містичне в повсякденному поданні. У XVII столітті бароко перестало існувати лише в рамках католицької церкви й художники з протестантських країн північної Європи використовували цей стиль при виконанні своїх робіт. Незабаром з'явилося безліч різних жанрів, які задовольняли різноманітні смаки замовників, але зберігали при цьому загальні для бароко риси. Прихильником і послідовником цього стилю був Рембрандт ван Рейн[5]. Закінчивши роботу в своїй Лейденської майстерні в 1631 році він перебрався до Амстердаму, де його роботи мали значний попит. Картина «Бенкет Валтасара» була написана в цьому місті під час злету його кар'єри, коли Рембрандта визнали видатним художником. В 1634 році Рембрандт ван Рейн взяв шлюб з Саскією ван Ейленбюрх дочкою заможних бюргерів. Тестем художника став бургомістр міста Леуварден і, таким чином, це відкрило для Рембрандта ван Рейна нові можливості для реалізації картин[6]. Після цієї події замовлення послідкували один за одним. Існує думка, що і картина «Бенкет Валтасара» була замовленням з боку одного з численних шанувальників творчості художника. Робота зайняла два роки з 1634 по 1636, але існує інша думка, за якої картина все ж таки була завершена в 1635[2]. Під час роботи Рембрандт ван Рейн консультувався у рабинів єврейської громади Амстердама[7][8]. Регіс Бюрнет (фр. Régis Burnet) професор бельгійського університету Université catholique de Louvain[en], вважає, що художник обрав саме цей сюжет для картини з двох причин. По-перше, Рембрандт ван Рейн всіляко намагався в своїй майстерності перевершити Пітера Пауля Рубенса. По-друге, в постаті Валатсара він зобразив іспанського короля Філіпа IV. За непомірну жорстокість та переслідування протестантів голландці бажали щоб з ним трапилося те ж, що й з халдейським царем (Мене, мене, текел, упарсін)[9]. Подальша доля картини залишається нерозгаданою таємницею. Наразі неможливо прослідити хто був замовником цієї роботи, а також хто надалі володів нею. Перші згадки починаються лише у XVIII столітті в Англії, а саме з 1725 року, коли це полотно придбав для своєї особистої колекції Томас Фулвуд (англ. Thomas Fulwood). Наступник власником після нього став відомий тогочасний художник — Гамлет Вінстенлі[en]. Він, в свою чергу, продав картину за 125 £ Джеймсу Стенлі, 10-му графу Дербі[en] у 1723 році. Нащадки останнього володіли полотном аж до 1964 року, коли його викупили представники лондонської Національної галереї. Дослідники проекту «Рембрандт», згідно класифікаційним правилам, підтвердили, що автором картини «Бенкет Валтасара» є саме Рембрандт ван Рейн та присвоїли їй номер — А 110. Полотно було проскановано за допомогою рентгенівського випромінювання, але це не допомогло вирішити проблему відсутності сигнатури, через що наразі не існує єдиної думки стосовно років створення[10].

Опис

Сюжет

Сюжет картини з ключовим моментом містичної появи руки був узятий Рембрандтом ван Рейном зі старозавітної книги пророка Даниїла (Дан. 5: 25-28)[11][12]. Після смерті царя Набоніда влада у Вавилоні перейшла до його сина — Валтасара. З цього приводу було влаштовано гучний бенкет, який тривав на протязі багатьох днів. В цей час мідяни та перси підійшли до стін Вавилона і розпочали Тим часом всередині міста тривали гуляння і в один момент для незліченної кількості коханок, вельмож та інших гостей не вистачило посуду. Після цього цар дав наказ принести золоті ритуальні речі з пограбованого ще Навуходоносором II храму в Єрусалимі[13]. Після такого блюзнірства на стіні зненацька з'явилася людська рука, яка почала писати літери на стіні. Отямившись від жаху, Валтасар скликав віщунів, мудреців та чаклунів наказавши їм розтлумачити послання. Однак, ніхто з присутніх не зміг впоратися з поставленим завданням. Після цього матір царя порадила йому звернутися до людини на ім'я Даниїл. Саме останньому вдалося розтлумачити таємниче послання, що звучало, як — «Мене, мене, текел, упарсін». Даниїл розповів, що за негідні перед Богом діяння і опоганювання святинь Валтасара чекає смерть, а царство його буде розділено між мідянами і персами. В ту ж ніч місто було взяте штурмом, а халдейський цар знайдений мертвим[14].

Виконання

Полотно виконане в притаманних художникові жовтих, коричневих та золотавих відтінках. Групу бенкетуючих він навмисно виділив за допомогою більшого освітлення силуетів, яке в свою чергу поглинає темрява, що поширюється від таємничого напису. В картині «Бенкет Валтасара» Рембрандт ван Рейн тонко передав емоції, які відчувають всі учасники події. Досить реалістично зображені здивування і страх, підкреслив риси обличчя динамічним фоном. Художник, наприклад, зобразив вино, що переливається зі священних посудин, додавши тим самим символізму своїй роботі. У властивій йому класичній манері виконання він вибудовує композицію, де в центрі картини — Валтасар, а навколо нього дружина, коханки, слуги, жерці й охорона. Поява містичної руки викликає непідробний глибокий жах на обличчях усіх присутніх, а сам цар немов прикривається рукою від небезпеки[15]. Наслідуючи моду тих часів серед художників Рембрандт ван Рейн зобразив свою дружину на полотні, де їй була відведена роль дружини Валтасара (жінка з кучерявим волоссям, сережками та намистом з перлів)[16][17].

Особливе розташування літер знаменитого вогняного надпису, що з'явилася на стіні, не випадково. У той час одним з близьких друзів Рембрандта ван Рейна був єврей Менассе бен Ізраїль[en], якого художник часто зображав на своїх етюдах. Саме він дав пораду художникові, як слід розташувати текст напису на полотні[18][17]. Таємничий напис на івриті Рембрандт ван Рейн зобразив не горизонтальними рядками справа-наліво (як того вимагає єврейська писемність), а п'ятьма стовпцями, де на останнє слово припадають два стовпчики. Якби слова були написані звичайним чином — вавилонським тлумачам не вартувало б жодних зусиль прочитати їх. Однак, в самому священному писанні вказано, що напис був зашифрований, а таємницю шифру Бог відкрив одному лише пророку Даниїлу[19][20].

Досліджуючи рентгенівські знімки картини, які зробили дослідники проекту «Рембрандт» професор Гавайського університету в Маноа Роберт Літтман (англ. Robert J. Littman) звернув увагу на наступну деталь. Рембрандт ван Рейн, який досить добре володів івритом та арамейською орфографією, допустив значну помилку під час написання מנא תקל. Для людей, які не володіють цими письменами помилку розгледіти досить важко, але для інших одразу ж стане зрозуміло, що замість літери «זין» (Заїн) було використано «נוּן» (Нун). Однак, найбільше здивування у Літтмана викликав не сам факт допущення орфографічної помилки, як те, що Рембрандт ван Рейн консультувався з рабином Манессе бен Ізраїлем і, скоріш за все, показував свою картину після закінчення. Також професор звертає увагу на те, що допущення таких помилок характерне для тих, хто знайомий з івритом та арамейською орфографією, але не розуміє значення слів. Також, завдяки рентгенівським знімкам картини стало відомо, що картина зазнавала змін, адже поверх орфографічної помилки було зроблене виправлення аналогічною фарбою з аналогічним відтінком[21].

Відгуки

На протязі тривалого часу авторство картині піддавалося сумніву відомими критиками та митцями. В 1857 році англійський художній критик, іллюстратор та директор Національної портретної галереї Лондона Георг Шарф[en] відзивався про неї, як про «нудну та недостатню у виконанні» (англ. tame and inadequate in execution). Тим часом французський художній критик, історик, мистецтвознавець та гравєр, член Французької академії Август Олександр Шарль Блан[ru] взагалі вважав автором картини ученика Рембрандта — Ґербранда ван ден Екгоута. Журнал Таймс на своїх сторінках також піддавав критиці це полотно, називаючи його таким, що «не являється однією з чудових робіт майстра» (англ. is not one of the masters works of wonder""). В наш час члени дослідницького проекту «Рембрандт» відкидають всі сумніви та відгукуються про картину, як про: «справжню, добре збережену… надійно підписану» (англ. authentic painting, well preserved...reliably signed)[22].

Примітки

  1. http://www.nationalgallery.org.uk/paintings/rembrandt-belshazzars-feast
  2. а б Zell, 2002, с. 58-61
  3. As, H. H. J. van (1991-12-06). Ruil Nachtwacht in tegen Belsazars Feest! - Digibron.nl (nl-NL). Процитовано 2018-06-19. 
  4. Sluijter, Eric Jan (2014). How Rembrandt surpassed the Ancients, Italians and Rubens as the Master of ‘the Passions of the Soul’ (en). bmgn - Low Countries Historical Review | Volume 129-2: http://www.ericjansluijter.nl/wp-content/uploads/2016/08/2014-How-Rembrandt-surpassed.pdf. с. 65, 66, 73. 
  5. Ходж, 2014, с. 41
  6. Успех в Амстердаме. Культура. mybiblioteka.ru. 2015-09-18. Архів оригіналу за 2016-04-13. 
  7. Библейские пророки. www.maranat.de (ru). // Партнер — Дормунд; — № 100. январь 2006. Архів оригіналу за 2018-03-16. Процитовано 2018-06-18. 
  8. Гамалія, 2017, с. 56
  9. Belshazzar's Feast by Rembrandt - The world of the bible. The world of the bible (en-US). 2014-06-27. Архів оригіналу за 2018-06-19. Процитовано 2018-06-19. 
  10. Bruyn, 1989, с. 124, 125, 133
  11. Иванова, 2006, с. 250
  12. Лопухин, 2009, с. 992
  13. Suthor, 2018, с. 140-141
  14. O'Connor, 2015, с. 61
  15. Русское энциклопедическое общество, 2001, с. 32
  16. Hagen, 2003, с. 514
  17. а б Jones, Jonathan (2003-12-27). Belshazzar's Feast, Rembrandt (c1635). the Guardian (en). Архів оригіналу за 2018-06-19. Процитовано 2018-06-19. 
  18. Совинин, 2014, с. 21
  19. Аграновская М (2006. — № 1 (100)). Библейские пророки Часть 2. www.partner-inform.de (ru). Журнал Партнер. Архів оригіналу за 2018-06-19. Процитовано 2018-06-19. 
  20. Мудрак, 2009, с. 210
  21. Littman, Robert J (1993). An Error in the Menetekel Inscription in Rembrandt's" Belshazzar's" Feast in the National Gallery in London. Oud Holland, Vol. 107, No. 3, pp. 296-297 (en). Архів оригіналу за 2018-06-20. Процитовано 2018-06-20. 
  22. Pergam, 2011, с. 171

Джерела

Посилання