Брама Ґродська — Театр NN

Brama Grodzka – Teatr NN
Брама Ґродська – Театр NN
Tnn logo.gif
Засновано 1992
Тип інституція культури
Країна Flag of Poland.svg Польща
Розташування Польща Польща, Люблін, вул. Ґродська, 21
Координати 51°14′58″ пн. ш. 22°34′11″ сх. д. / 51.24944° пн. ш. 22.56972° сх. д. / 51.24944; 22.56972Координати: 51°14′58″ пн. ш. 22°34′11″ сх. д. / 51.24944° пн. ш. 22.56972° сх. д. / 51.24944; 22.56972
Директор Томаш Пєтрасєвіч[pl]
Штат працівників 42
Добровольці Волонтери з ЄВС (3 особи)
Веб-сайт teatrnn.pl

Брама Ґродська — Театр NN у Вікісховищі?

Осередок «Брама Ґродська — Театр NN» (пол. Ośrodek «Brama Grodzka — Teatr NN») — інституція культури в Любліні. Розташована в Брамі Ґродській (відомій також під назвою Жидівська брама), яка історично слугувала місцем переходу між християнською та єврейською частинами міста. Також осередку належать і активно використовуються прилеглі до Брами кам'яниці (вул. Ґродська, 21, 34, частково 36)[1]. Осередок спеціалізується на проблемах культурної спадщини; ключове місце в артистичних та освітніх програмах «Брами» займає питання польсько-єврейського минулого Любліна[2].

Історія осередку

Брама Ґродська

Театр NN виник в 1990 році в Любельській театральній студії, яка на той час розміщувалась в Брамі Ґродській та прилеглих будинках[3]. Частина «NN» в його назві походить від латинського виразу «Nomen nescio» — не знаю імені і первісно означала намір повернення до середньовічної традиції анонімності артистів, які працювали ad maiorem Dei gloriam[4].

Наступного року Театральна студія (разом з усіма колективами, що входили до її складу) переїхала в Будинок культури Любліна. Внаслідок цього об'єднання виникла нова організація — Центр культури[pl]. Попри всі переваги нової резиденції, для такої кількості колективів тут було замало місця. Черговість використання театральної зали та інших кімнат створювала проблеми і колектив Театру NN вирішив у 1992 році відокремитися та повернутися до Брами Ґродської.

Це приміщення було дуже занедбаним. В описі технічного стану будинку за той час записано:

...несправна чи відсутня електропроводка, відсутнє опалення, пошкоджені вікна та двері, пошкоджений дах над Брамою Ґродською, відсутність значної частини даху однієї кам'яниці та повне руйнування частини перекриття та сходів, відсутність частини ринв, цвіла та волога штукатурка, тріщини в конструкції, зруйнований фасад...
Оригінальний текст (пол.)
...niesprawna instalacja elektryczna lub jej brak, brak ogrzewania, zniszczona stolarka okienna i drzwiowa, uszkodzony dach nad Bramą Grodzką, brak dużej części dachu nad jedną z kamienic i całkowite zniszczenie części stropów oraz ciągów schodowych, brak części rynien, zagrzybione i zawilgocone tynki, pęknięcia konstrukcyjne, zniszczona elewacja...[2]

Крім того, Старе місто Любліна в 90-х роках було небезпечним та населеним переважно представниками маргінесу.

Спершу театрали робили ремонт та умеблювання приміщення власними силами. В 1994 році Уряд міста Люблін[pl] викупив будівлі в приватного власника та виділив кошти на їх реконструкцію[2][5]. На час масштабного ремонту (що тривав до 2000 року) театральні вистави в закладі призупинилися[6]. Ситуація ускладнювалась тим, що на місці проведення ремонту потрібно було ще провести археологічні розкопки. Зрештою, в підвалах прилеглих до Брами кам'яниць тоді було знайдено найдавніші залишки оборонних мурів Любліна, метафорично названих «корінням міста»[7].

В 1998 році Театр став окремою незалежною організацією і отримав свою теперішню назву — Ośrodek «Brama Grodzka — Teatr NN»[2]. На логотипі Осередку зображено силуети Дон Кіхота з його помічником Санчо Пансою на фоні Брами Ґродської — натяк на картину 1934 року «Дон Кіхот на вулиці Ґродській», створену Юліушем Кужонтковскім (пол. Juliusz Kurzątkowski)[8][9].

Театральна діяльність в Осередку

Вітольд Домбровскі під час вистави «Інвокація»

Першою виставою новоствореного театру стали «Wędrówki niebieskie» (укр. «Небесні прогулянки») за мотивами однойменної книги польського астронома Ярослава Влодарчика[pl]. Прем'єра відбулась 11 травня 1990 року; режисером був Томаш Пєтрасєвіч[10][11].

Наступним спектаклем, поставленим у 1991 році, стали «Ziemskie pokarmy» (укр. «Страви земні»)[12][13].

У травні 1992 року відбулась прем'єра вистави «Inwokacja». На відміну від попередніх творів, в «Інвокації» грав лише один актор — Вітольд Домбровскі. Маючи багато відсилань до текстів Кафки, вистава піднімала теми смерті та вмирання, сенсу життя та цінності людського існування. «Inwokacja» ставилась багато разів і отримала одну з головних нагород на Загальнопольському фестивалі театрів одного актора, що проходив у місті Торунь у 1993 році[14].

Афіша вистави «Zbyt głośna samotność»

Наступною виставою, прем'єра якої відбулась 26 березня 1993 року, стала «Zbyt głośna samotność» (укр. «Надто гучна самотність») за мотивами однойменної книги[en] Богуміла Грабала. Єдину роль у ній зіграв Генрик Собєхарт (пол. Henryk Sobiechart)[4][15].

Адаптація роману Германа Мелвілла «Мобі Дік», поставлена в червні 1995 року, стала, за словами Томаша Пєтрасєвіча, прощанням із певним етапом театрального життя режисера. Коли після довгої перерви він знову повернувся до режисерської праці, акценти змістилися до оповідання історій[16].

Новий спектакль був поставлений аж 28 квітня 2001 року. Ним став «Był sobie raz» (укр. «Одного разу...»)[17]. Разом із поставленою в лютому 2002 року виставою «O tym jak Fajwł szukał samego siebie» (укр. «Про те, як Файвл шукав самого себе»)[18] і в червні того ж року виставою «Tajbełe i jej demon» (укр. «Тайбеле та її демон») ці спектаклі становлять своєрідний триптих із хасидських історій. Перша і остання вистави мають в основі сюжети, описані Ісааком Башевісем Зінґером[19].

У вересні 2007 року репертуар «Театру» поповнився ще одним твором. Ним стали «Opowieści z Bramy» (укр. «Розповіді з Брами»), базовані на документах, свідченнях очевидців, літературних текстах. Вистава, що часом набувала форми балади й навіть кантати, описувала Браму Ґродську та осіб, чиє життя виявилось пов'язаним із нею[20][21].

В наступній роботі Томаша Пєтрасєвіча і Вітольда Домбровского «Opowieści z Bramy — Ostatni demon» (укр. «Розповіді з Брами — Останній демон») було поєднано твори Зінґера «Останній демон» і «Тайбеле та її демон». Прем'єра відбулася у січні 2009 року на сцені Театру імені Юліуша Остерви[pl][22][23].

Найвідоміший твір Ісаака Башевіса Зінґера, «Чарівник з Любліна», став основою до наступного спектаклю, поставленого 29 вересня 2010 року. Вистава не мала ні реквізиту, ні сценографії. Всі ролі виконав Вітольд Домбровскі[24][25].

Під час Х Фестивалю єврейської культури у Варшаві[en] в серпні 2014 року було показано нову виставу — «Zapomniane opowieści cadyków i rabinów» (укр. «Забуті розповіді цадиків та рабинів»)[26].

Експозиції в «Брамі Ґродській»

В приміщенні Осередку виставлялися різноманітні експозиції. Саме по собі приміщення з низкою вузьких коридорів та тупиками не є ідеальним для «класичної» виставки, тому творцям експозицій доводилося «вписувати» експонати в той простір, який у них був.

«Lublin w fotografii do 1939 roku» (укр. «Люблін в фотографії до 1939 року») став першою експозицією, показаною в Брамі. Через місцевий відділ Газети Виборчої працівники Осередку звернулися до городян із закликом принести свої старі фотографі. Крім того, багато знімків, використаних у виставці, було знайдено в архівах. Відкриття експозиції, оформленої у вигляді театральної сценографії, відбулося в травні 1998 року[27][28].

Продовженням «Любліну в фотографії до 1939 року» стала експозиція «Portret Miejsca» (укр. «Портрет місця») 1999 року. Її експонатами стали старі фото (в тому числі аерофотографія), плани, архівні документи, книги й тексти, що мають стосунок до Любліна. Відвідувача виставки супроводжувала реконструкція звуків довоєнного міста: стукіт дерев'яних коліс по бруківці, дзвони костьолів, торги, єврейські пісеньки тощо[29]. Окрасою експозиції став великий макет міжвоєнного Любліна разом з його єврейським кварталом[pl], виконаний в масштабі 1:250 під керівництвом архітектора та моделювальника Мар'яна Лози. Тут розміщено понад 800 об'єктів, з них більше 300 вже не існують[30]. У 2008 році в рамках проекту «Sprawiedliwi wśród Narodów Świata — Światła w Ciemności» виставку «Portret Miejsca» було доповнено новими експонатами, що стосувалися теми допомоги євреям в часи Голокосту[31].

«Elementarz — Dzieci w obozie na Majdanku». Від 2002 року в музеї на Майданку[en] реалізується програма ЄС «Нацистські концтабори в історичній пам'яті». Його частиною стала влаштована працівниками Брами у 2003 році виставка «Elementarz — Dzieci w obozie na Majdanku» (укр. «Буквар — діти в таборі на Майданку»). Вона знаходиться в бараці № 53 концтабору та присвячена чотирьом дітям, які тут перебували: євреям Генрику Житомирскому та Галіні Ґринштейн[pl], полячці Яніні Бучек, білорусу Пьотру Кіріщенко[32]. Станом на осінь 2014 року виставка закрита для відвідувачів[33].

У 2010 році за фінансової підтримки Міністерства культури і національної спадщини Польщі[pl] було відкрито нову експозицію — «Lublin. Pamięć Miejsca» (укр. «Люблін. Пам'ять міста»), яка діє до сьогодні. Вона включила в себе частину експонатів із попередньої виставки «Portret Miejsca» та була доповнена мультимедійними частинами. В одній із зал відвідувачі бачать «Стіну голосів» — скриньки з динаміками, натиснувши на які можна почути розповіді про старий Люблін — про його запахи, смаки, звуки. Аудіозаписи, що використовуються тут, були зібрані в рамках проекту «Historia Mówiona»[34].

У численних фотопластиконах[en], що супроводжують відвідувача Осередку впродовж всієї виставки, можна побачити чорно-білі фотографії міжвоєнного Любліна. Більше того, в кімнаті, присвяченій жертвам Холокосту, знаходяться 70 кольорових знімків Люблінського гетто[en], виконаних німецьким солдатом Максом Кірнебреґом[35]. У 2012 році галерея зображень поповнилась фотографіями, які були знайдені під час ремонту на даху будинку на Ринку, 4. Тоді під стріхою знайшли 2700 скляних негативів, замотаних в газети та ганчір'я. Власники кам'яниці переказали їх Осередкові на 10 років. Автора фото досі не встановлено[36].

Окрема зала присвячена Праведникам народів світу (особам, які в роки Голокосту рятували євреїв) з Любельщизни. Тут можна почитати їх історії та послухати їх спогади. Ще одним цікавим об'єктом є реальний та мультимедійний макети старої частини міста у 1930-х роках, в яких відтворені мініатюри 840 будинків — кам'яниць, магазинів, синагог тощо[34][37].

Історично-просвітницька діяльність «Брами Ґродської — Театру NN»

Євреї, які приходять сюди, запитують нас: чому ви це робите? Зрештою, ви не євреї. Ви поляки, а єврейське місто — не ваша історія.

Поляки питають: чому ви це робите? Зрештою, ви поляки, а єврейське місто — не наша історія. Чи, може, ви євреї?

Терпляче пояснюємо, що це наша спільна польсько-єврейська історія. Щоб пам'ятати убитих євреїв, не обов'язково бути євреєм.

В світі, де ми живемо, необхідно більше таких брам. Не тільки між поляками і євреями.

Оригінальний текст (пол.)
Żydzi, którzy tu przychodzą, pytają nas: dlaczego to robicie? Przecież nie jesteście Żydami. Jesteście Polakami, a miasto żydowskie to nie wasza historia.

Polacy pytają: dlaczego to robicie? Przecież jesteście Polakami, a miasto żydowskie to nie nasza historia. A może jesteście Żydami?

Cierpliwie tłumaczymy, że to jest nasza wspólna polsko-żydowska historia. Aby pamiętać o zamordowanych Żydach, nie trzeba być Żydem.

W świecie, w którym żyjemy, potrzeba więcej takich bram. Nie tylko pomiędzy Polakami i Żydami[38].

«Poemat o Miejscu»

Замкова площа під час заходу

Починаючи з кінця XIV століття навколо Люблінського замку існував єврейський квартал[pl], цілком зруйнований після ліквідації гітлерівцями у листопаді 1943 року Люблінського гетто[en][39]. Зараз на його місці автовокзал, газони, а на місці головної вулиці єврейського кварталу, вулиці Шерокої, заасфальтована автостоянка[40]. Аби зберегти пам'ять про колишнє єврейське життя тут, Осередком проводиться містерія «Poemat o Miejscu» (укр. «Поема про місце»). Вона відбувається вночі з 16 на 17 березня. На всій території колишнього єврейського кварталу вимикається освітлення, створюючи контраст між іншими частинами міста, де продовжується звичайне життя, і територією навколо замку, де панує темрява. Учасники містерії, починаючи від Брами Ґродської, проходять шлях до неіснуючої тепер синагоги Магаршала. По дорозі з відчинених каналізаційних люків б'є світло прожекторів і лунають голоси (аудіозаписи розповідей в'язнів тюрми Люблінського замку та мешканців міста, які були свідками існування та ліквідації гетто). Ближче до Алеї Тисячоліття[pl] голоси лунають із гучномовців автовокзалу. Але коли учасники заходу доходять до синагоги, шлях їм перекриває велика чорна заслона[41].

Ще одним символом колишнього існування єврейського кварталу в Любліні у 2004 році став вуличний ліхтар на вулиці Подвалє. Це справжній ліхтар, який зберігся з довоєнних часів (лише перероблений для електричного освітлення). Запалений під час другої містерії «Поема про місце» в знак пам'яті, він горить і вночі, і вдень[42].

«Jedna Ziemia — Dwie Świątynie»

Вигляд вулиці Ґродської під час містерії

Під час Конгресу християнської культури, що проходив 15-17 вересня 2000 року в Любліні, було влаштовано багатолюдну містерію «Jedna Ziemia — Dwie Świątynie» (укр. «Одна земля — дві святині»). В ній взяли участь близько двох тисяч осіб[43]. Із місця, де була раніше синагога Магаршала, рабин Польщі Міхаель Шудріх[pl] набрав у горщик ґрунт. Із місця, де раніше був костьол Святого Михаїла[pl], його набрав люблінський архієпископ Юзеф Жичіньскі[pl]. Далі ці горщики передавалися з рук в руки — з католицького боку їх передавала молодь Любліна та праведники народів світу (люди, що рятували євреїв під час Голокосту), з єврейського боку — вцілілі під час Другої світової війни євреї та молодь із міста-побратима Любліна Рішон-ле-Ціон[44]. Під Брамою Ґродською, як символічним місцем з'єднання християнської та іудейської культур, земля з обох горщиків була змішана в одну велику діжку польською та єврейською дитиною, а також професором Люблінського католицького університету Ромуальдом Якубом Векслером-Вашкінелем[pl] і туди було посаджено виноградну лозу[45][46].

Професор Векслер-Вашкінель був обраний для цієї місії не випадково. Він є католицьким ксьондзом, який у віці 35 років дізнався від матері, що насправді не є її рідним сином. Він народився в єврейському гетто і за походженням є євреєм. Згодом йому вдалося взнати імена своїх біологічних батьків і до польського імені (Ромуальд Вашкінель) додати ім'я та прізвище свого справжнього батька (Якуб Векслер). Попри те, що Векслер-Вашкінель сприймає себе як єврея, він продовжує працю як католицький священник. Крім того, Ромуальд Якуб Векслер-Вашкінель бере активну участь у різних заходах, спрямованих на порозуміння між різними народами та різними релігіями[47][48].

Геньо Житомірскі

Останнє фото, зроблене за життя Геньо. Сходи банку. 5 липня 1939 року

Геньо Житомірскі[en] — єврейський хлопчик, що народився і жив у Любліні. У віці дев'яти років був страчений у газовій камері табору Майданек[49]. В Осередку йому присвячена частина експозиції, а також регулярно проводяться різні акції.

«Listy do Henia» (укр. «Листи до Геньо»). Починаючи від 2005 року, 19 квітня на сходах банку Pekao на Краківському передмісті[pl](раніше — приміщення Банку господарства крайового[pl]) встановлюється репродукція фотографії хлопчика. Він «стоїть» на тому ж місці, де був сфотографований у 1939 році, за два місяці до початку війни. Тут же знаходиться спеціальна поштова скринька, куди всі бажаючі (зокрема, люблінські школярі) кидають листи, адресовані Геньо. Але всі вони згодом повертаються відправникам із поштовими позначками «Такої адреси не існує» або «Адресата не знайдено»[50].

18 серпня 2009 року у Геньо з'явився профіль на Facebook. Його модерував співробітник «Брами» Пьотр Брожек (пол. Piotr Brożek), публікуючи від імені хлопчика фотографії та пости польською мовою. Згодом, коли до його друзів стали долучатися іноземці, вони перекладали ці публікації своїми мовами. В Осередку було зібрано багато інформації про Геньо (в тому числі фото та листи, які родина Житомірскі надсилала родичам), що дало змогу відносно детально відтворити його життя. «Геньо» публікував доволі прості тексти про своє щоденне життя, до прикладу, такі:

Мені сім років. Маю маму і тата. Маю своє улюблене місце. Не в кожного є мама і тато, але в кожного є улюблене місце. Сьогодні я вирішив, що ніколи не виїду з Любліна. Залишусь тут назавжди. В моєму улюбленому місці. З мамою й татом. В Любліні.
Оригінальний текст (пол.)
Mam siedem lat. Mam mamę i tatę. Mam swoje ulubione miejsce. Nie każdy ma mamę i tatę, ale każdy ma swoje ulubione miejsce. Dziś postanowiłem, że nigdy ne wyjadę z Lublina. Zostanę tu na zawsze. W moim ulubionym miejscu. Z mamą i tatą. W Lublinie.

Цей проект викликав дискусії щодо етичності ведення сторінки від імені страченої дитини. Разом з тим, двоюрідна сестра Геньо в нотатці на його профілі зазначила:

Ми намагаємось реконструювати його життя в гетто зі свідчень тих, хто вижив, із документів, зі знання історії Любліна під час нацистської окупації. З усіх цих даних ми намагаємося припустити, якими могли б бути його записи.

Геньо також є збірною фігурою, символічною фігурою, образом. Його фігура представляє знищення давньої єврейської спільноти Любліна.

Оригінальний текст (англ.)
We try to reconstruct his life in the ghetto from survivors' testimonies, from documents, from knowing the history of Lublin during the Nazi occupation. From all of these we try to guess what might have been his testimony. Henio is also a representing figure, a symbolic figure, an icon. His figure represents the destruction of the ancient Jewish community of Lublin.

Профіль Геньо також є прикладом того, як соціальні мережі можна вдало використовувати з освітньою метою[51][52]. Він зібрав максимально можливу для профілю приватної особи кількість друзів. Разом з тим, через порушення правил Facebook (ведення профілю від чужого імені) в липні 2010 року сторінку Геньо Житомирского було видалено[53].

Комікс про Геньо. У 2012 році, за 70 років після ліквідації Люблінського гетто, історія Геньо була втілена у вигляді чорно-білого коміксу «Spacer» (укр. «Прогулянка»). Такий формат був обраний, зокрема, аби досягти цільової аудиторії — дітей[54].

Генрик Житомирски став одним із героїв виставки «Elementarz — Dzieci w obozie na Majdanku»[32].

Проект «Zapomniana Przeszłość — Wielokulturowe Tradycje Lubelszczyzny»

Протягом 2002–2004 років Осередком реалізовувався проект «Zapomniana Przeszłość — Wielokulturowe Tradycje Lubelszczyzny» (укр. «Забуте минуле — багатокультурна традиція Любельщизни». Він є продовженням попереднього проекту «Pamięć — Miejsce — Obecność» (укр. «Пам'ять — Місце — Сьогодення». Поштовхом до його реалізації став той факт, що хоча в минулому (до Голокосту та Операції «Вісла») на території краю мешкали не лише поляки, а й значна частка євреїв та українців, а також представників інших національних меншин, про їх історію та культуру пересічному мешканцю регіону майже нічого не відомо. Програма була орієнтована переважно на роботу зі школярами, студентами та педагогами[55][56]. На реалізацію цього проекту було виграно грант від Фонду Форда[57].

Заходи, присвячені Юзефу Чеховичу

Маршрут «Spaceru z Czechowiczem» та книга «Poemat o mieście Lubline»

В «Театрі» регулярно проводяться заходи для вшанування пам'яті Юзефа Чеховича, поета-модерніста з Любліна. Перший такий захід, «Czytanie Czechowicza», відбувся 10 вересня 1999 року (в шістдесяту річницю смерті поета).

Щороку 15 березня, в день народження поета, о дев'ятій ранку на всіх радіостанціях Любліна читаються фрагменти із його твору «Poemat o mieście Lubline» (укр. «Поема про місто Люблін»). О 18-й годині в приміщенні Брами «Poemat…» читають видатні мешканці Любліна[58].

Починаючи з 2003 року з ініціативи професора Владислава Панаса[pl] та Томаша Пєтрасевіча вночі під час першого повного Місяця липня влаштовується традиційна прогулянка містом — Spacer z Czechowiczem[59]. Вона присвячена поету і, зокрема, його твору «Poemat o mieście Lubline»[60]. Маршрут прогулянки точно повторює мандрівку героя твору Чеховича: починається на віадуці над алеєю Солідарності[pl], далі — міський цвинтар[pl] та відвідини могили поета, далі йде попід головним поштовим відділенням Любліна (біля нього у 1939 році загинув поет). Опісля мандрівники рушають до Старого міста — Краківської брами, Ринку, Брами Ґродської, каплиці Святої Трійці[pl] в Люблінському замку. Далі учасники ходи спускаються від фортеці вниз до місця, де раніше знаходилась вулиця Шерока. Закінчується подорож біля костелу Святого Миколая[pl] на Чвартеку[pl][61].

Ідея прогулянки місцями, пов'язаними з конкретним письменником, була перейнята іншими культурними інституціями та набула поширення поза межами Любліна[59]. Зокрема, в 2004 році у Дрогобичі вперше відбувся нічний факельний похід місцями Бруно Шульца з читанням фрагментів його прози українською та польською мовами[62]. Згодом такий нічний похід під час фестивалю, присвяченого Шульцу, став традиційним[63].

Поєднання через важку пам'ять. Волинь 1943

У 2012 році з ініціативи «Брами» та організації «Панорама культур» було реалізовано проект Pojednanie przez trudną pamięć. Wołyń 1943 (укр. Поєднання через важку пам’ять. Волинь 1943). Він відбувався у співпраці з низкою інших установ та організацій. З українського боку основним партнером дослідження виступив Волинський національний університет[64]. Проект полягав у тому, що молоді поляки й українці (переважно студенти з Любліна та Луцька) разом записували свідчення очевидців подій Волинської трагедії, при цьому звертаючи особливу увагу на випадки надання допомоги. Одною з цілей було показати, що українці й поляки Волині в часи Другої світової не тільки ворогували, але й співпрацювали та активно допомагали одне одному. Загалом було зібрано близько 150 таких свідчень[65][66]. За результатами дослідження було видано щедро ілюстровану книгу трьома мовами — польською, українською та англійською[67][68].

«Marsz Pamięci»

Marsz Pamięci (укр. «Марш пам'яті») — щорічний захід, що відбувається 24 березня задля вшанування пам'яті дітей із єврейського притулку по вулиці Ґродській, 11. В березні 1943 року близько сотні мешканців сиротинця було вивезено на луги Майдану Татарського (місцевість у Любліні) й там страчено. Тоді ж загинули три виховательки закладу. Марш пам'яті розпочинається біля будинку, де знаходився притулок. Далі його учасники проходять пішки аж до місця розстрілу дітей.

У 2010 році на стіні гімназії № 17, яка розташована біля місця страти, з ініціативи Маґди Ґросс (доньки Яна Томаша Ґросса) було намальовано велике графіті «Memories give life». Разом із двома художниками зі США та 10 люблінськими учнями за 4 дні вона створила малюнок, що став першим позначенням того, що відбулось на цьому місці в 1943 році[69][70]. Однак за деякий час невідомі замалювали графіті білою фарбою. Тому восени 2012 року воно було відтворене в рамках проекту «Dzieci z Ochronki — Powrót» (укр. «Діти з притулку — повернення»), причому вже на стінах трьох шкіл. Учні, що брали участь у проекті, перед власне малюванням дізнавались інформацію про історію дітей із притулку, а також проходили майстер-клас із графіті[71].

Ізраїльсько-польські зустрічі

Школярі з Ізраїлю часто приїжджають в Люблін організованими групами задля того, аби відвідати Майданек, Єшиву[pl] та старий єврейський цвинтар[pl][72]. Задля знайомства польських учнів з історією, культурою та традиціями євреїв, а учнів з Ізраїлю — з історією, культурою та традиціями поляків, від 2002 року Осередком організовуються спільні майстер-класи для школярів з обох країн. Такі заходи проводяться англійською мовою. За кілька днів до зустрічі працівники Брами проводять для польських учнів підготовче заняття з базовою інформацією про євреїв та Ізраїль[73]. Ці зустрічі показують, що спільне минуле може об'єднувати молодь. Іноді знайомства, що виникають між підлітками на таких майстер-класах, переростають в тривалі приязні стосунки[74].

«Historia Mówiona»

Від 1998 року в Осередку збираються аудіо- та відеозаписи свідків різних історичних подій. Цей проект отримав назву «Historia Mówiona» (укр. «Усна історія»). За принципами, характерними для усної історії, в Брамі Ґродській зібрано свідчення майже двох тисяч осіб та записано більше трьох тисяч годин аудіо- та відеоматеріалів[прим. 1]. Основними темами інтерв'ю є повсякденне життя, освіта, міжкультурна взаємодія, Друга світова війна, Голокост, польсько-єврейські стосунки під час війни, опозиційна та підпільна видавнича діяльність в роки Польської Народної Республіки. Це найбільша колекція матеріалів такого типу в Польщі, доступна в Інтернеті. Кожен файл описаний відповідно до стандартів Дублінського ядра та зберігається у системі dLibra[pl][75].

Зібрані записи активно використовуються в інших проектах Осередку — виставках, інсталяціях, паратеатральних дійствах, освітніх заходах з метою формування відповідної атмосфери, а також для того, щоб зробити історію більш «живою» та персоналізованою[43].

Фестивалі, що організовуються Осередком

Фестиваль «Miasto Poezji»

Починаючи від 2008 року, в Любліні відбувається щорічний фестиваль Miasto Poezji[pl] (укр. Місто поезії). Важливе місце в програмі заходу займають «Mieszkania Poezji» (укр. «Помешкання поезії»), які планують та організовують самі жителі Любліна. Найчастіше «помешканнями поезії» стають приватні домівки, рідше — кав'ярні та ресторани. Однією із подій фестивалю є «Małe Miasto Poezji» (укр. «Мале місто поезії») — спеціальні заходи для дітей з іграми, майстер-класами та переглядами фільмів і мультфільмів[76].

Крім того, організатори присуджують нагороду «Kamień»[pl] (укр. «Камінь»), названу так на честь першої збірки поезій Юзефа Чеховича. Один із віршів кожного лауреата втілюється на стіні у вигляді муралу. «Kamień» в різні роки отримували[77]:

Фестиваль «Śladami Singera»

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Śladami Singera // BramaGrodzka. — 17.04.2013. (пол.)

Багатоденний щорічний фестиваль «Śladami Singera» (укр. «Слідами Зінґера») проходить у тих містечках та селах Люблінщини, де відбувалися події творів лауреата Нобелівської премії з літератури Ісаака Башевіса Зінґера: Білґорай, Юзефув, Краснобруд, Бихава, Красник, Щебрешин, Тишовце і завершується в Любліні[78]. Крім поляків, у фестивалі беруть участь гості з Великобританії, Франції, Ірландії, Ізраїлю, Туреччини та України[79]. У 2013 році режисером Наташею Жюлковською-Курчук (пол. Natasza Ziółkowska-Kurczuk) було створено документальний фільм «Śladami Singera», в якому показано учасників та волонтерів, а також закулісся фестивалю[80][81].

Мультимедійні проекти

«Брама Ґродська — Театр NN» активно використовує різні сучасні способи популяризації знань у цікавій формі, зокрема мережу Інтернет та різні цифрові рішення[82].

На сайті Осередку від 2002 року заходиться Інтернет-портал «Leksykon Lublin» — інтернет-енциклопедія про Люблін та Любельщизну. Уже зібрано більше трьох тисяч статей (часто ілюстрованих) на різні теми[прим. 2]. Від 2003 року діє Biblioteka Multimedialna — колекція зображень, відео, аудіозаписів[83].

Макет Любліна XVI століття
Макет Любліна на початку ХХ століття

Одним зі значних проектів, реалізованих комп'ютерним відділом «Брами» у співпраці з іншими фахівцями, став проект «Lublin 2.0. Interaktywna rekonstrukcja dziejów miasta» (укр. Люблін 2.0. Інтерактивна реконструкція історії міста). Завершився він у січні 2012 року презентацією чотирьох 3D-моделей, що показують розвиток міста та його архітектурні особливості з плином часу.

На першому макеті зображено Люблін у XIV столітті. Оскільки зображення міста з того часу відсутні, автори опиралися на гіпотези археологів, мистецтвознавців, а також на розташування вулиць старої частини міста, що частково збереглося й донині.

Другий макет показує Люблін XVI століття — час найбільшого його розквіту. Місто було перебудоване після великої пожежі 1575 року в стилі Любельського ренесансу[pl]. Як джерела для створення макету використовувалась гравюра на міді Георга Брауна і Франца Годенберґа, а також поліхромія готичного міста XVI століття з кам'яниці Любомельських[pl].

На третій 3D-моделі — Люблін XVIII століття. Місто показане тут після руйнування козаками та шведами, а також після кількох значних пожеж. При розробці макету використовувались картина «Пожежа Любліна 1719 року» з Домініканського монастиря[pl], гравюра Брауна і Годенберґа, вцілілий фрагмент плану міста Кароля Бекєвіча середини XVII століття та план Лонцкєґо 1783 року.

Останньою моделлю з цього циклу є Люблін у 1930-х роках. Для його створення використовувались аерофотографія міста тих часів та план 1928 року. На кожному макеті візуалізовані окремі об'єкти, в тому числі ті, які на сьогодні не існують[84][85].

Перед цим проектом, у 2011 році, в рамках програми «Wirtualne Miasteczko» (укр. «Віртуальне містечко»), було розроблено 3D-макет штетлю міжвоєнних часів — Юзефува з його характерною забудовою. Про найбільш значимі будівлі (ратушу, костьол, синагогу[pl] тощо) можна почитати додаткову інформацію[86][87][88].

Крім того, Осередок слугує місцем зустрічі членів Люблінського TechKlub-у[89].

До 700-річчя заснування міста було розроблено портал «Lublin. Instrukcja obsługi» (укр. «Люблін. Інструкція з обслуговування»), який запрацював у жовтні 2014 року. Він переважно зорієнтований на молодь та вчителів та у форматі питань/відповідей розповідає про історію міста. Крім ілюстрацій та аудіозаписів, зі статей порталу можна перейти до матеріалів Мультимедійної бібліотеки Осередку або до «Лексикону»[90][91].

Окремі підрозділи Осередку

Одним із відокремлених підрозділів «Брами» є Люблінська підземна траса[pl] (пол. Lubelska Trasa Podziemna), відкрита для відвідувачів у 2006 році. Це 280-метровий туристично-освітній маршрут, що пролягає під будинками XVI–XVII століть у Старому місті. Розпочинається він у погребі під Коронним Трибуналом, далі йде попід вулицями Злотою та Архідияконською[pl] і закінчується на плацу По Фаже[pl]. По дорозі розміщено 14 експозиційних зал, де розташовані різні макети, що показують історію Любліна, починаючи від восьмого століття[92]. Головною цікавинкою місця є великий мультимедійний макет люблінської пожежі 1719 року[93].

Іншим відокремленим підрозділом є Музей друкарства Дім слів[pl] (пол. Dom Słów), який працює від 2006 року. Розташований на вулиці Жміґруд, 1. Спершу мав назву Палата друкарства (пол. Izba Drukarstwa)[94]. Повторне відкриття закладу відбулось 3 жовтня 2014 року. Оновлена експозиція акцентує увагу на значенні слів — друкованих та сказаних — в суспільному житті та культурі. Тут можна побачити основні етапи створення книг — верстку, друк зображень, типографію тощо. Окрема частина закладу висвітлює роль «вільного слова» як фактору суспільних змін. Також тут відбуваються майстер-класи, метою яких є промоція читання[95]. Всі експонати з експозиції є діючими[96].

Коментарі

  1. Інформація актуальна станом на листопад 2014 року Program Historia Mówiona. Strona główna.
  2. Інформація актуальна станом на листопад 2014 року Leksykon. Indeks haseł.

Примітки

  1. Arkadiusz Bagłajewski. Kilka uwag o projekcie kulturowej lokalności. O działniach Teatru NN // Brama. — С. 16-20.(пол.)
  2. а б в г Joanna Zętar. Ośrodek «Brama Grodzka — Teatr NN» — odbudowa i kształtowanie tożsamości miejsca // Lubelski Oddział Polskiej Akademii Nauk. — Вип. 2006. — С. 193-202.(пол.)
  3. Teatr w Polsce 2012 / Dorota Buchwald. — Warszawa : Instytut Teatralny, 2012. — P. 396-397. — ISBN 978-83-63276-12-6.
  4. а б Jadwiga Mizińska. Wszystko na przemiał // Na Przykład. — Вип. Czerwiec 1993. — С. 25.(пол.)
  5. Grzegorz Jozefczuk. Teatr marionetek albo Don Kichot z Grodzkiej Bramy // Na Przykład. — Вип. lipiec-sierpeń 1996, №39-40. — С. 25.(пол.)
  6. Grzegorz Jozefczuk. Sny Bramy Grodzkiej // Na Przykład. — Вип. 1998, №5. — С. 25.(пол.)
  7. Korzenie Miasta. Lublin — miasto inspiracji. Oficjalny portal miasta Lublin. Процитовано 6 листопада 2014. (пол.)
  8. Marta Żyńska (2004). Artyści lubelscy i ich galerie w XX w.. Tygodnik Katolicki Niedziela. Процитовано 6 листопада 2014. (пол.)
  9. Marcin Skrzypek. Przypadek zamierzony // Scriptores. — Вип. №2(28), 2003. — С. 177-201.(пол.)
  10. "Wędrówki niebieskie" - premiera spektaklu Teatru NN. Teatr NN. Процитовано 6 жовтня 2014. (пол.)
  11. Elzbieta Wolicka. Pochwała prywatności // Tygodnik Literacki. — Вип. №16, 1991. — С. 15.(пол.)
  12. Tomasz Pietrasiewicz. Ziemskie pokarmy. Teatr NN. Процитовано 6 жовтня 2014. (пол.)
  13. Ziemskie pokarmy. Konfrontacje Teatralne. Процитовано 6 жовтня 2014. (пол.)
  14. Katarzyna Jaroszewska (19 Listopada 2009). Teatr misteryjny. StacjaKultura. Процитовано 6 жовтня 2014. (пол.)
  15. Mirosław Haponiuk. Chrystus, Lao Tsy i Mańka // Gazeta Wyborcza w Lublinie. — Вип. 29 marzec 1993.(пол.)
  16. Tomasz Pietrasiewicz. Teatr NN 1990-2010. — Lublin : Petit, 2010. — Т. 1. — С. 42. — ISBN 978-83-61064-14-5.(пол.)
  17. Andrzej Molik. Cały świat to Chełm // Kurier Lubelski. — Вип. №101, 20 kwietnia - 1 maja 2001.(пол.)
  18. Andrzej Molik. Fajwł, brat Szlemiela // Kurier Lubelski. — Вип. 1 marca 2002.(пол.)
  19. Andrzej Molik. Poezja losu // Kurier Lubelski. — Вип. №146, 24 czerwca 2002.(пол.)
  20. Andrzej Molik. Obudzone opowieści // Kurier Lubelski. — Вип. 27 września 2007.(пол.)
  21. Grzegorz Józefczuk. Wspomnienia z walizki cadyka // Gazeta Wyborcza w Lublinie. — Вип. 29-30 września 2007.(пол.)
  22. Grzegorz Józefczuk. Demony w Osterwie // Gazeta Wyborcza w Lublinie. — Вип. 9 stycznia 2009.(пол.)
  23. Tamara Gong. Zmagania z ostatnim demonem // Kurier Lubelski. — Вип. 9 stycznia 2009.(пол.)
  24. Witold Dąbrowski opowiada "Sztukmistrza z Lublina” // Dziennik Wshodni. — Вип. 27 września 2010. — С. 11.(пол.)
  25. Sylwia Hejno. "Sztukmistrz z Lublina" w Teatrze NN: opowiadanie świata z Jaszą // Kurier Lubelski. — Вип. 29 września 2010.(пол.)
  26. Warszawa Singera. X Festiwal kultury żydowskiej. 24 sierpnia – 1 września 2013. Warszawa Singera. Процитовано 29 жовтня 2014. (пол.)
  27. Tomasz Pietrasiewicz. Wystawa «Wielka Księga Miasta. Lublin w Fotografii do 1939 roku». Teatr NN. Процитовано 28 жовтня 2014. (пол.)
  28. Wielka Księga Miasta. Lublin w fotografii do 1939 roku. Teatr NN. Процитовано 28 жовтня 2014. (пол.)
  29. Tomasz Pietrasiewicz. 02.2011 — Wystawa «Portret Miejsca». Teatr NN. Процитовано 28 жовтня 2014. (пол.)
  30. Portret miejsca. Życie Żydów w Europie z dala od metropolii. Процитовано 28 жовтня 2014. (пол.)
  31. Marzena Baum (18 listopada 2008). Projekt «Światła w ciemności – Sprawiedliwi wśród Narodów Świata». Wiadomości. Процитовано 29 вересня 2014. (пол.)
  32. а б Anna Ziębińska-Witek. Reprezentacje «Wiedzy trudnej». Elementarz Tomasza Pietrasiewicza // Historyka. — Вип. 2010, T. XL. — С. 59-71.(пол.)
  33. Elementarz – Dzieci w obozie na Majdanku. Państwowe Muzeum na Majdanku. Процитовано 28 вересня 2014. (пол.)
  34. а б Maria Zawadzka (15 marca 2011). Wystawa «Lublin. Pamięć miejsca». Muzeum Historii Żydów Polskich POLIN. Процитовано 28 жовтня 2014. (пол.)
  35. 02.2011 — Nowa wystawa w Ośrodku «Brama Grodzka - Teatr NN». Wirtualny Sztetl. Процитовано 28 жовтня 2014. (пол.)
  36. "Twarze nieistniejącego miasta" - film o szklanych negatywach. Wiadomości. 3 listopada 2013. Процитовано 28 жовтня 2014. (пол.)
  37. Wystawa «Lublin. Pamięć Miejsca» - Ośrodek Brama Grodzka Teatr NN. Lubelski ośrodek informacji turystysznej i kulturalnej. Процитовано 28 жовтня 2014. (пол.)
  38. NN. Opowieści zasłyszane. — Lublin : Brama Grodzka – Teatr NN, 2013. — С. 3.(пол.)
  39. Miłosz Bednarczyk (3 października 2009). Z getta w Lublinie została tylko latarnia. Dziennik Wschodni. Процитовано 23 вересня 2014. (пол.)
  40. Tomasz Pietrasiewicz (9 października 2002). Misterium «Poemat o Miejscu». Gazeta Wyborcza. Процитовано 23 вересня 2014. (пол.)
  41. Katarzyna Jabłońska (2004). Poemat o miejscu. Tygodnik Katolicki Niedziela. Процитовано 23 вересня 2014. (пол.)
  42. Wojciech Nieśpiałowski (27 maja 2011). «Latarnia pamięci» na Podwalu: To symbol, a nie awaria. Moje miasto. Процитовано 23 вересня 2014. (пол.)
  43. а б Aleksandra Zińczuk. Ośrodek «Brama Grodzka – Teatr NN»: Historia mówiona i opowiadanie historii // Historyka. — Вип. XLI, 2011. — С. 145-153.(пол.)
  44. Rishon Le Zion. Samorząd Miasta Lublin. - Miasta partnerskie i zaprzyjaźnione. Процитовано 23 вересня 2014. (пол.)
  45. Emil Majuk. Historia to nie szwedzki stół // Kultura enter. — Вип. 29 grudzień 2010.(пол.)
  46. Jedna ziemia - dwie świątynie // Kurier Lubelski. — Вип. №206, 05.09.2000.(пол.)
  47. ks. prof. Romuald Weksler-Waszkinel. Lublin - miasto inspiracji. Процитовано 8 листопада 2014. (пол.)
  48. «Człowiek o twardym karku. Historia księdza Romualda Jakuba Wekslera-Waszkinela» Dariusza Rosiaka. Radio Trójka. 11 marca 2014. Процитовано 8 листопада 2014. (пол.)
  49. Gutman, Israel (2006). Difficult Questions in Polish-Jewish Dalogue: How Poles and Jews see Each Other. Jacek Santorski & Co Agencja Wydawnicza. с. 106. ISBN 978-83-89763-95-2. 
  50. Marcin Wilkowski. Powrót Henia Żytomirskiego // Kultura Współczesna. — Вип. №1, 2010. — С. 202-211.(пол.)
  51. Linda Vierecke (November 19, 2009). Young Holocaust victim has over 1,700 friends on Facebook. Deutsche Welle. Процитовано 26 вересня 2014. (англ.)
  52. Brenna Ehrlich (February 24, 2010). Facebook Profile For Holocaust Victim Brings History to Life. Mashable. Процитовано 26 вересня 2014. (англ.)
  53. Tomasz Pietrasiewicz. Animacja sieci w programie Ośrodka «Brama Grodzka – Teatr NN». — Lublin, 2010. — С. 35. — ISBN 978-83-61064-18-3.
  54. Małgorzata Szlachetka (14 marcza 2012). Przypominać o Zagładzie. Spacer z Heniem po Lublinie. Gazeta Wyborcza. Процитовано 26 вересня 2014. (пол.)
  55. Joanna Szubstarska. Zapominana przesłość // Niedziela. — Вип. №15, 14 kwietnia 2002.(пол.)
  56. Projekt «Zapomniana Przeszłość — Wielokulturowe Tradycje Lubelszczyzny». Процитовано 17 вересня 2014. (пол.)
  57. Internetowa historia Lubelszczyny // Kurier Lubelski. — Вип. 26 lutego 2002.(пол.)
  58. Teresa Dras. Encyklopedia o Czehowiczu // Kurier Lubelski. — Вип. 63.(пол.)
  59. а б Małgorzata Szlachetka. Księżyc poprowadzi nas dziś śladami Więdrowca // "Gazeta Wyborcza" w Lublinie. — Вип. 11 lipca, 2006.(пол.)
  60. Józef Czechowicz. Spacer z Czechowiczem. Poemat o miescie Lublinie. — Lublin : Drukarnia Petit, 2012. — 54 с. — ISBN 978-83-61064-38-1.(пол.)
  61. Waldemar Sulisz. Przewodnikem będzie poeta // Dziennik Wschodni. — Вип. lipiec 2006.(пол.)
  62. Міжнародний Фестиваль Бруно Шульца у Дрогобичі. Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка. Процитовано 16 вересня 2014. 
  63. Остап Дзондза. Бруно Шульц для України та Світу: про 5-й ШульцФест у Дрогобичі // Тиждень.ua. — Вип. 21 вересня 2012.
  64. Сергій Стуканов. «Поєднання через важку пам’ять. Волинь 1943». Молоді українці й поляки спільно збирали свідчення очевидців трагедії // День.
  65. Еміль Маюк (липень 2013). Нарешті ви прийшли. Kultura enter. Процитовано 17 вересня 2014. 
  66. kultur/node/2440/ Pojednanie przez trudną pamięć. Wołyń 1943. panorama kultur. Процитовано 17 вересня 2014. (пол.)
  67. [http://www.pk.org.pl/publikacje/pojednanie_przez_trudna_pamiec_wolyn1943.pdf Pojednanie przez trudną pamięć. Wołyń 1943 / Поєднання через важку пам’ять. Волинь 1943 / Reconciliation through Difficult Remembrance. Volhynia 1943] / Aleksandra Zińczuk. — Lublin : Stowarzyszenie „Panorama Kultur”. — 400 p. — ISBN 978-83-922720-5-2.
  68. Edyta Pietrzak (31 maja 2013). Zaproszenie na promocję książki "Pojednanie przez trudną pamięć. Wołyń 1943". Miejska Biblioteka Publiczna we Włodawie. Процитовано 17 вересня 2014. (пол.)
  69. Ewa Pajuro. Malują , żeby pamiętać o zabitych dzieciach // Dziennik Wschodni. — Вип. 13 lipca 2010.(пол.)
  70. Uczniowski mural żydowskim dzieciom z ochronki // Dziennik Wschodni. — Вип. 17 lipca 2010.(пол.)
  71. Damian Stępień. Upamiętnią tragiczne losy dzieci z ochronki // Kurier Lubelski. — Вип. 27.09.2012.(пол.)
  72. Uczniowie z Izraela w Polsce. Wraz z polską młodzieżą pokazują, że pamięć o Holocauście może łączyć. TVP Lublin. 18.09.2014. Процитовано 3 листопада 2014. (пол.)
  73. Młodzież z Izraela w Zespole Szkół im. Grabskiego // Kurier Lubelski. — Вип. 03.04.2012.(пол.)
  74. Wymiana młodzieży z Izraelem. II Liceum Ogólnokształcące im. Hetmana Jana Zamoyskiego. 2014. Процитовано 3 листопада 2014. (пол.)
  75. «Historia mówiona» - program i archiwum Ośrodka «Brama Grodzka – Teatr NN». Platforma Kultury. 2012. Процитовано 29 вересня 2014. (пол.)
  76. Festiwal "Miasto Poezji" od poniedziałku w Lublinie // Onet Wiadomości. — Вип. 18 maja 2014.(пол.)
  77. Nagroda "Kamień". Teatr NN. Процитовано 22 вересня 2014. (пол.)
  78. Śladami Singera. Процитовано 18 вересня 2014. (пол.)(англ.)(укр.)(івр.)
  79. Sylwia Hejno. Ślad w ślad za Singerem // Kurier Lubelski. — Вип. №160, 11 lipca 2012. — С. 9.(пол.)
  80. Singer na ekranie // Dziennik Wschodni. — Вип. №72, 11 kwietnia 2013.(пол.)
  81. Sylwia Hejno. Miasteczka Singera w filmie // Kurier Lubelski. — Вип. №85, 11 kwietnia 2013. — С. 11.(пол.)
  82. Edwin Bendyk (16 listopada 2011). Kolejny atak na Tomasza Pietrasiewicza. Antymatrix. Процитовано 5 листопада 2014. (пол.)
  83. Ośrodek «Brama Grodzka - Teatr NN». Lubelska Bilblioteka Wirtualna. Процитовано 5 листопада 2014. (пол.)
  84. Maria Kolesiewicz. Lublin 2.0. Interaktywna rekonstrukcja dziejów miasta // Dziennik Wschodni. — Вип. 24 stycznia 2012.(пол.)
  85. Przewodniki Lublin 2.0. Teatr NN. Процитовано 3 листопада 2014. (пол.)
  86. Powstała wirtualna makieta Józefowa - przedwojennego sztetl. TVP Lublin. 18 maja 2011. Процитовано 4 листопада 2014. (пол.)
  87. JÓZEFÓW: Wirtualne żydowskie miasteczko z międzywojnia. Tygodnik Zamojski. 22 maja 2011. Процитовано 4 листопада 2014. (пол.)
  88. Makieta. Teatr NN. 2011. Процитовано 4 листопада 2014. (пол.)
  89. Lublin ma już swój TechKlub. Radio Lublin. 14 maja 2014. Процитовано 4 листопада 2014. (пол.)
  90. Katarzyna Prus (13 sierpnia 2014). Lublin. Instrukcja obsługi. Wirtualna podróż przez 700 lat miasta. Dziennik Wschodni. Процитовано 5 листопада 2014. (пол.)
  91. Ilona Leć (22 maja 2011). «Lublin. Instrukcja obsługi». Historia, której nie ma w podręcznikach. Kurier Lubelski. Процитовано 5 листопада 2014. (пол.)
  92. Lubelska Trasa Podziemna na zdjęciach [Relacja za akredytację]. Moje Miasto Lublin. Процитовано 17 вересня 2014. (пол.)
  93. Marcin Jaszak. Wędrówka Lubelską Trasą Podziemną z Ośrodkiem Brama Grodzka Teatr NN // Kurier Lubelski. — Вип. 29 kwietnia 2014.(пол.)
  94. Izba Drukarstwa - Lublin. Процитовано 17 вересня 2014. (пол.)
  95. Nowa placówka kultury w Lublinie. Dom Słów już otwarty // Dziennik wshodni. — Вип. 3 października 2014.(пол.)
  96. Artur Jurkowski. Ul. Żmigród w Lublinie: Była Izba Drukarstwa, będzie Dom Słów (ZDJĘCIA) // Kurier Lubelski. — Вип. 12.08.2013.(пол.)

Посилання