Геньо Житомирський

Геньо Житомирський
Henio Żytomirski
Henio.jpg
Останнє фото, зроблене за життя Геньо. 5 липня 1939 року
Ім'я при народженні Henryk Żytomirski
Народився 25 травня 1933(1933-05-25)
Польща, Люблін
Помер 9 листопада 1942(1942-11-09) (9 років)
Майданек
·страта в газовій камері
Громадянство
(підданство)
Flag of Poland (1928–1980).svg Польща
Національність єврей
Місце проживання Люблін
Діяльність школяр
Конфесія юдаїзм
Батько Шмуель Житомирський
Мати Сара Житомирська

Ге́ньо Житоми́рський (пол. Henio Żytomirski, івр. הניו ז'יטומירסקי‎; нар. 25 травня 1933 — пом. 9 листопада 1942) — польський єврей з Любліна, хлопчик, у віці дев'яти років страчений у газовій камері концтабору Майданек під Любліном. Став одним із символів Голокосту в Польщі.

Родина Житомирських

Історія родини Житомирських відома лише фрагментарно. Дідусь Геня Житомирського, Фроїм Житомирський, родом із Меджибожа на Поділлі. Його дружина Хая (Меламед) — із Риги (Латвія). Десь під кінець ХІХ століття вони познайомилися у Варшаві та одружилися. Тут, у Варшаві, Фроїм виконував релігійні функції у місцевому кагалі[pl]. Після Першої світової війни, у 1920-х роках подружжя разом із дітьми переїхало жити до Любліна; родина Хаї залишилась у Варшаві, а сестра Фроїма Лєна емігрувала до США. В Любліні Фроїм Житомирський був власником магазину із канцтоварами[1].

Його син Шмуель (інший варіант імені — Самуель) одружився із Сарою (Оксман) та здобув педагогічну освіту. Спершу вчителював в єврейській гімназії у Варшаві, далі — в початковій школі Бихави (був її засновником, і, ймовірно, директором). Шмуель був прихильником нової педагогічної течії в єврейській освіті — тарбуту (секуляризовані школи за зразком тодішніх польських шкіл з акцентом на вивчення івриту). Вірогідно, що паралельно з роботою в Бихаві він ще вчителював в Любліні. Викладав історію та літературу. Сара керувала магазином. У 1933 році в них народився син Геньо[1].

Дочка Фроїма Соня одружилася з Юзефом Корнберґом і вони переїхали до Казімежа-Дольного. В 1936 році на світ з'явився їх син Аврагам. Естер та Рахель, дві інші доньки Фроїма, так і не повиходили заміж[1].

Леон Житомирський у 1937 році емігрував до Палестини. Як і його батько Фроїм та брат Шмуель, Леон був прихильником ідей сіонізму. Є припущення, що вже там, в еміграції, він одружився із Ханою (Гохберґ). Вся родина Житомирських планувала виїхати до Палестини, але більше ніхто не встиг цього зробити — розпочалась окупація Польщі. З усієї родини пережив війну лише Леон Житомирський[1].

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Фроїм Житомирський
 
 
 
Хая (Меламед)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Шмуель
 
Сара (Оксман)
 
Соня
 
Йозеф Корнберґ
 
Естер
 
Леон
 
Хана (Гохберґ)
 
Рахеля
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Генрик
 
 
 
 
 
Аврагам
 
 
 
Нетта
 
Нахум Авідар
 
Якоб
 
Ерела
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Ювал
 
Шмуель
 
Якоб
 
Дґаніт

Деталі життя Геня Житомирського та всієї родини вдалося відтворити завдяки доньці Леона, Нетті Житомирській-Авідар (пол. Netta Żytomirska-Avidar), художниці з Нетаньї. У 2001 році вона приїхала до Любліна і привезла з собою окремі листи та фотографії, які родина Житомирських відправляла до Леона в Палестину. В Любліні вона зустрілася з працівниками місцевого осередку Брама Ґродська — Театр NN, які займаються, серед іншого, збереженням пам'яті про єврейське минуле міста. Після бесіди з ними Нетта вирішила вислати до Любліна й інші папери з сімейного архіву[2].

Життя Геня

Геньо Житомирський народився 25 травня 1933 року в Любліні. Був єдиною дитиною в сім'ї. З вересня 1937 року почав відвідувати дитсадок. Липневі канікули 1938 року провів у селі Руди під Пулавами. Двоюрідна сестра пише про нього як про жваву й енергійну дитину[3].

Влітку 1939 року хлопчик вчився їздити на своєму новому велосипеді та готувався у вересні піти до школи[4]. Батько вважав, що Геньо мав вивчити іврит, аби згодом виїхати до Палестини[3]. Однак розпочалась Друга світова війна.

Після початку війни батько Геня Шмуель на деякий час поїхав до Львова, намагаючись дістати для родини дозвіл на виїзд з країни. Ця спроба закінчилась невдачею і він повернувся назад. 24 березня 1941 року Житомирські отримали наказ покинути своє помешкання по Шевській, 3 і переселитися до Люблінського гетто[en]. Тут вони оселилися на Ковальській, 11. Шмуель став працівником юденрату і керівником поштового відділення гетто. Тітки Геня, Рахеля і Естер, працювали в гетто, а його мати — вдома. Дід Фроель продовжував керувати магазином, допоки 10 листопада 1941 року не помер від тифу[1]. Перед смертю Фроель заповів поховати його якнайближче до воріт кладовища, аби «першим побачити визволення Любліна». Однак в 1943 році під час ліквідації цвинтаря[pl] могилу та надгробок Фроеля Житомирського було знищено[5].

Приблизно 16 квітня 1942 року всіх жінок із родини в рамках Операції Рейнгард[en] вивезли до Белжецького табору смерті, де, вони, вірогідно, були незабаром страчені. Геньо з батьком були переведені до гетто в Майдані Татарському (на той час — передмістя Любліна)[1].

Останній лист Шмуеля Житомирського, де є згадка про Геня, був проштампований в женевському відділенні Червоного Хреста 8 січня 1943 року (дата написання листа невідома; очевидно, його було написано значно раніше)[6]:

Любий Леоне! Вітання отримав. Дуже зворушений. Батько помер 10 листопада 1941 року. Я з Генюсем разом. Привіт Хані та всій моїй родині.

Самуель

Оригінальний текст (пол.)
Kochany Leonie! Pozdrowienia otrzymałem. Niezmiernie wzruszony. Ojciec zmarł 10 listopada 1941 r. Ja z Heniusiem jesteśmy razem. Pozdrów Chanę i całą moją rodzinę.

Samuel[7]

Після ліквідації гетто на Майдані Татарському 9 листопада 1942 року його в'язнів було переправлено до Майданку. Найімовірніше, в цей же день Геньо був страчений в газовій камері разом з іншими дітьми, а також старими як непридатний до праці.

Його батько був відправлений до табору на Вєняві[pl] (зараз — один із районів Любліна) будувати стадіон[pl] на місці зруйнованого єврейського цвинтаря[pl][1]. В останньому листі до родичів, відправленому 19 березня 1943 року, Шмуель Житомирський писав лише про себе — інші члени сім'ї на той момент були вже мертві[3]. Деталі смерті Шмуеля невідомі, однак війну він теж не пережив. Найімовірніше, був розстріляний під час операції Ернтефест[en][1].

Вшанування пам'яті

Реконструкція життя та обставин смерті Геня дали змогу Осередку Брама Ґродська — Театр NN із Любліна розробити низку проектів, пов'язаних зі збереженням пам'яті про нього.

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Listy do Henia // Homo Faber. — 22.04.2008. (пол.)

Проект «Listy do Henia» (укр. «Листи до Геня») став продовженням та наступним етапом розвитку попередньої акції «Брами» — Listy do getta (укр. «Листи до гетта»)[8]. Листи відсилалися починаючи з 2001 року на випадково відібрані адреси будинків, які існували в люблінському гетто і були в 1942 році зруйновані нацистами. Але всі вони згодом повертаються відправникам із поштовими позначками «Такої адреси не існує» або «Адресата не знайдено»[9]. У 2002 році серед адресатів цих листів вперше з'явився Геньо Житомирський[10].

Починаючи від 2005 року, 19 квітня на сходах банку Pekao на Краківському передмісті[pl] (раніше — приміщення Банку господарства крайового[pl]) встановлюється репродукція фотографії хлопчика. Він «стоїть» на тому ж місці, де був сфотографований у 1939 році, за два місяці до початку війни. Тут же знаходиться спеціальна поштова скринька, куди всі бажаючі (зокрема, люблінські школярі та випадкові перехожі) кидають листи, адресовані Геню[11]. У випадку шкіл перед написанням листів для учнів проводяться майстер-класи, метою яких є знайомство учасників майстер-класів із Голокостом крізь призму долі конкретної дитини[12].

Дата 19 квітня для цієї події була вибрана, оскільки саме в цей день в Польщі відзначається День пам'яті жертв Голокосту та запобігання злочинам проти людства[13].

«Elementarz — Dzieci w obozie na Majdanku». Від 2002 року в музеї на Майданку[en] реалізується програма ЄС «Нацистські концтабори в історичній пам'яті». Його частиною стала влаштована працівниками Брами у 2003 році виставка «Elementarz — Dzieci w obozie na Majdanku» (укр. «Буквар — діти в таборі на Майданку»). Вона знаходиться в бараці № 53 концтабору та присвячена чотирьом дітям, які тут перебували: євреям Генрику Житомирському та Галіні Ґринштейн[pl], полячці Яніні Бучек, білорусу Пьотру Кіріщенко[14]. Станом на початок 2015 року виставка закрита для відвідувачів[15].

Пізніше було створено два онлайн-фотоальбоми — один присвячений виключно хлопчикові[16], інший — його родині[17]. В них небагато фотографій, разом з тим, вони мають значну історичну цінність і дають інформацію про життя люблінських євреїв перед війною. Ці альбоми показують тісні приязні стосунки всередині родини Житомирських і відносини між різними поколіннями родичів (прогулянку дідуся Фроїма з онуком, прощання з від'їжджаючим в Палестину Леоном, сімейні свята тощо)[18]. Цим фотоальбомам акомпанує паперовий буклет «Henio. Historia jednego życia» (укр. «Геньо. Історія одного життя»)[19]. На думку Еви Станьчик, ця книга наводить на аналогії з Меморбухами[fr] (книгами пам'яті мучеників у ашкеназі), однак, на відміну від них, написана неєвреями[18].

18 серпня 2009 року у Геньо з'явився профіль на Facebook. Його модерував співробітник «Брами» Пьотр Брожек (пол. Piotr Brożek), публікуючи від імені хлопчика фотографії та пости польською мовою. Згодом, коли до його друзів стали долучатися іноземці, вони перекладали ці публікації своїми мовами. В Осередку було зібрано багато інформації про Геня (в тому числі фото та листи, які родина Житомірскі надсилала родичам), що дало змогу відносно детально відтворити його життя. «Геньо» публікував доволі прості тексти про своє щоденне життя, до прикладу, такі:

Мені сім років. Маю маму і тата. Маю своє улюблене місце. Не в кожного є мама і тато, але в кожного є улюблене місце. Сьогодні я вирішив, що ніколи не виїду з Любліна. Залишусь тут назавжди. В моєму улюбленому місці. З мамою й татом. В Любліні.
Оригінальний текст (пол.)
Mam siedem lat. Mam mamę i tatę. Mam swoje ulubione miejsce. Nie każdy ma mamę i tatę, ale każdy ma swoje ulubione miejsce. Dziś postanowiłem, że nigdy ne wyjadę z Lublina. Zostanę tu na zawsze. W moim ulubionym miejscu. Z mamą i tatą. W Lublinie.

Цей проект викликав дискусії щодо етичності ведення сторінки від імені страченої дитини. Зокрема, проти такої форми вшанування жертви Голокосту виступав люблінський історик Адам Копчьовскі[pl]. Разом з тим, двоюрідна сестра Геня Нетта Авідар в нотатці на його профілі зазначила:

Ми намагаємось реконструювати його життя в гетто зі свідчень тих, хто вижив, із документів, зі знання історії Любліна під час нацистської окупації. З усіх цих даних ми намагаємося припустити, якими могли б бути його записи.

Геньо також є збірною фігурою, символічною фігурою, образом. Його фігура представляє знищення давньої єврейської спільноти Любліна.

Оригінальний текст (англ.)
We try to reconstruct his life in the ghetto from survivors' testimonies, from documents, from knowing the history of Lublin during the Nazi occupation. From all of these we try to guess what might have been his testimony. Henio is also a representing figure, a symbolic figure, an icon. His figure represents the destruction of the ancient Jewish community of Lublin.

Профіль Геня також є прикладом того, як соціальні мережі можна вдало використовувати з освітньою метою[20][21]. Він зібрав максимально можливу для профілю приватної особи кількість друзів. Разом з тим, через порушення правил Facebook (ведення профілю від чужого імені) в липні 2010 року сторінку Геня Житомирського було видалено[22].

Комікс про Геня. У 2012 році, за 70 років після ліквідації Люблінського гетто, історія Геня була втілена у вигляді чорно-білого коміксу «Spacer» (укр. «Прогулянка»). Такий формат був обраний, зокрема, аби досягти цільової аудиторії — дітей. За сюжетом, Геньо гуляє з батьком по місту. Шмуель хоче зайти до кравця і забрати шкільну форму для хлопчика, а Геньо прагне піти на морозиво. Зустрічаючи різних знайомих, вони бесідують про майбутній від'їзд до Палестини. В цій історії немає жодного натяку на майбутню трагедію. Аж в самому кінці книжечки розміщене останнє фото хлопчика і написано наступне[23]:

Місце, яке можна побачити на фото на попередній сторінці, знаходиться в самому центрі Любліна. Не відрізняється чимось особливим і не привертає до себе жодної уваги. У липні 1939 саме тут на мить став маленький єврейський хлопчик, Геньо Житомирський. Батько сфотографував його. Фото збереглось. Геньо загинув під час окупації.
Оригінальний текст (пол.)
Miejsce, które widać na fotografii na poprzedniej stronie znajduje się w samym centrum Lublina. Nie wyróżnia się niczym szczególnym i nie zwraca na siebie żadnej uwagi. W lipcu 1939 roku właśnie tu na chwilę stanął mały żydowski chłopczyk, Henio Żytomirski. Ojciec zrobił mu zdjęcie. Zdjęcie ocalało. Henio zginął podczas okupacji[24]


Працівниками освітнього відділу Брами Гродської-Театру NN розроблено і регулярно проводяться кілька майстер-класів, присвячених Геню Житомирському та орієнтовані на школярів[25][26].

Примітки

  1. а б в г д е ж и Monika Śliwińska, Jakub Popiel-Popielec (10.12.2010). Rodzina Żytomirskich z Lublina. Teatr NN. Процитовано 10 січня 2014. (пол.)
  2. Aviva Lori (April 3, 2008). Letters to a dead Jewish child. Haaretz. Процитовано 10 січня 2014. (англ.)
  3. а б в Netta Żytomirska-Avidar (21.01.2002). Henio Żytomirski – życiorys. Teatr NN. Процитовано 23 січня 2014. (пол.)(англ.)
  4. Magdalena Fijałkowska, Waldemar Sulisz (15 czerwca 2007). Tak tęsknię za Heniem. Dziennik Wschodni. Процитовано 23 січня 2014. (пол.)
  5. «Listy do Henia» — doświadczenie pustki po Zagładzie (Lublin). Uczyć się z historii. 2006. Процитовано 10 січня 2014. (пол.)
  6. Henio Żytomirski - kalendarium życia. Teatr NN. Процитовано 22 січня 2014. (пол.)
  7. Leon Żytomirski (1942/1943). Korespondencja Leona Żytomirskiego. Biblioteka Multimedialna Teatrnn.pl. Процитовано 22 січня 2014. (пол.)
  8. Mariusz Kamińsky (13.03.2014). REPORTAŻ CAFE Reportaż Mariusza Kamińskiego 'Listy do getta'. Radio Lublin. Процитовано 10 січня 2014. (пол.)
  9. Tomasz Pietrasiewicz. Kręgi pamięci. — Lublin : Ośrodek "Brama Grodzka - Teatr NN", 2008. — С. 20. — ISBN 978-83-61064-18-3.(пол.)(англ.)
  10. Tomasz Pietrasiewicz. Kręgi pamięci. — Lublin : Ośrodek "Brama Grodzka - Teatr NN", 2008. — С. 21. — ISBN 978-83-61064-18-3.(пол.)(англ.)
  11. Marcin Wilkowski. Powrót Henia Żytomirskiego // Kultura Współczesna. — Вип. №1, 2010. — С. 202-211.(пол.)
  12. Małgorzata Miłkowska. Listy do Henia // Poradnik metodyczny. Edukacja kulturowa. — Вип. 2014. — С. 34-51.(пол.)
  13. Monika Krzykała (13.04.2006). "Listy do Henia" - Dzień Pamięci o Holokauście i przeciwdziałaniu zbrodniom przeciw ludzkości. Portal organizacji pozarządowych. Процитовано 16 січня 2015. (пол.)
  14. Anna Ziębińska-Witek. Reprezentacje «Wiedzy trudnej». Elementarz Tomasza Pietrasiewicza // Historyka. — Вип. 2010, T. XL. — С. 59-71.(пол.)
  15. Elementarz – Dzieci w obozie na Majdanku. Państwowe Muzeum na Majdanku. Процитовано 28 вересня 2014. (пол.)
  16. Zdjęcia Henia Żytomirskiego. Teatr NN. Процитовано 21 січня 2015. 
  17. Zdjęcia Rodziny Żytomirskich. Teatr NN. Процитовано 21 січня 2015. 
  18. а б Ewa Stańczyk. The Absent Jewish Child: Photography and Holocaust Representation in Poland // Journal of Modern Jewish Studies. — Вип. Volume 13, Issue 3, 2014. — С. 360-380.(англ.)
  19. Tomasz Pietrasiewicz. Henio. Historia jednego życia. — Lublin : Ośrodek "Brama Grodzka - Teatr NN", 2005. — 24 с.(пол.)
  20. Linda Vierecke (November 19, 2009). Young Holocaust victim has over 1,700 friends on Facebook. Deutsche Welle. Процитовано 26 вересня 2014. (англ.)
  21. Brenna Ehrlich (February 24, 2010). Facebook Profile For Holocaust Victim Brings History to Life. Mashable. Процитовано 26 вересня 2014. (англ.)
  22. Tomasz Pietrasiewicz. Animacja sieci w programie Ośrodka «Brama Grodzka – Teatr NN». — Lublin, 2010. — С. 35. — ISBN 978-83-61064-18-3.(пол.)
  23. Małgorzata Szlachetka (14 marcza 2012). Przypominać o Zagładzie. Spacer z Heniem po Lublinie. Gazeta Wyborcza. Процитовано 26 вересня 2014. (пол.)
  24. Maciej Pałka, Karol Konwerski. Spacer. — Lublin : Dom Słów, 2012. — 13 с. — ISBN 978-83-61064-32-9.(пол.)
  25. Aleksandra Zińczuk (luty 2010). Listy do Henia (warsztat). Latarnia Lublin. Процитовано 10 січня 2014. (пол.)
  26. Agnieszka Bernat (12 stycznia 2011). Unde malum? Dlaczego pamiętamy o Heniu Żytomirskim? (scenariusz). Latarnia Lublin. Процитовано 10 січня 2014. (пол.)