Корсунська битва

Корсунська битва
Хмельниччина
Діарама Корсунської битви.jpg
Діорама "Корсунська битва 1648".
С.І.Гончаренко, Ю.О.Саницький, О.І.Сіренко
Координати: 49°26′09″ пн. ш. 31°10′13″ сх. д. / 49.436111110027773918° пн. ш. 31.17027778002777794° сх. д. / 49.436111110027773918; 31.17027778002777794
Дата: 26 травня, 1648
Місце: Корсунь, Україна
Результат: перемога Козацько-Татарського війська
Сторони
Herb Viyska Zaporozkoho.svg Військо Запорозьке
Gerae-tamga.png Кримське ханство
Herb Rzeczypospolitej Obojga Narodow.svg Річ Посполита
Командувачі
Alex K Chmelnitskyi.svg Богдан Хмельницький
Тугай-Бей
POL Pilawa COA.svg Микола Потоцький
Herb Kalinowa mały.PNG Мартин Калиновський
Військові сили
15 000 (козацька піхота)
3 000 (татарська кіннота)
20 000
Втрати
95(вбитими) 40(пораненими). 18 500

Би́тва під Ко́рсунем (15-16 (25-26) травня 1648) — битва між військами Речі Посполитої з одного боку і українськими козацько-селянськими військами Богдана Хмельницького та його татарськими союзниками з другого під Корсунем у ході національно-визвольної війни 1648 — 1654 років.

Передумови

Навесні 1648 року, перед спалахом повстання під проводом Богдана Хмельницького проти місцевої шляхти і королев'ят, козаки вели переговори з послами коронного гетьмана Миколи Потоцького і ставили вимоги вивести урядові війська, збільшити кількість реєстрового козацтва, прирівняти його у правах до шляхти, дозволити Війську Запорозькому вільно укладати договори з зарубіжними володарями і розпочати війну проти Туреччини. Офіційні представники Речі Посполитої відхилили неприйнятні вимоги і відправили армію придушити бунтівне козацтво на Січі. Недоцінивши сили повстанців, шляхетське військо зазнало першої нищівної поразки у битві під Жовтими Водами.

По отриманню звістки про поразку війська Стефана Потоцького у битві під Жовтими Водами головні сили Речі Посполитої під проводом гетьмана великого коронного Миколи Потоцького і гетьмана польного Мартина Калиновського відступили з-під Чигирина до Корсуня. Туди ж рушила повстанська армія — піхота Богдана Хмельницького з татарською кіннотою Тугай-бея. Їх метою було запобігти злиттю відступаючих урядових військ з силами Яреми Вишневецького.

На всьому шляху просування козацько-татарської армії до неї вливалися українські селяни і міщани. 13 (23) травня вона форсувала р. Тясмин. Хмельницький також послав загони, які знищили човни та пороми на переправах через Дніпро, аби не допустити об'єднання М. Потоцького і Я. Вишневецького.

Військо Речі Посполитої 12 (22) травня зупинилося табором на захід від Корсуня, під фільварками на лівому березі Росі. Дізнавшись про підхід армії Хмельницького, Потоцький віддав Корсунь на грабунок солдатам і водночас наказав копати шанці з трьох боків табору. З четвертого боку його захищав старий вал, який лише трохи поправили. Військо Потоцького складалося з 5000 кінноти і 15 тисяч піхоти, а також до 50 гармат.

Хід битви

14 (24) травня 1648 року Хмельницький вислав наперед полк Кривоноса та частину татар із наказом затримати противника до підходу основних сил козацько-татарського війська. Увечері цей полк розпочав дії за Россю, у тилу Потоцького. Під Стеблевом, за милю на захід від Корсуня, козаки Кривоноса загатили ріку Рось, щоб полегшити доступ до польського табору.

На світанку 15 (25) травня у район Корсуня підійшла основна козацько-татарська армія і переправилась через Рось, скупчившись у Корсуні. Військо Б. Хмельницького мало понад 15 тисяч козацької піхоти і кінноти, 26 гармат. З ним були також не менше 3 тисячі татарської кінноти.

Довідавшись про підхід Хмельницького, Микола Потоцький наказав запалити фільварки. Вогонь швидко перекинувся на Корсунь, випаливши ціле місто, за винятком замку та церкви. Увесь день пройшов у розвідувальних операціях та перестрілках невеликих загонів.

Пізно ввечері 15 травня у наметі М.Потоцького відбулася військова рада. Серед командування військ Речі Посполитої одностайності не було. Польний гетьман Мартин Калиновський та інші досвідчені воїни радили зміцнити табір і відбиватися. Проте більшість на чолі з Миколою Потоцьким, налякані перебільшеними чутками про чисельність татарської кінноти, наполягали на відступі. Врешті-решт, зважаючи на перевагу козаків і татар у живій силі, відсутність допомоги та провізії, було вирішено на світанку наступного дня відступити на Богуслав під захистом табору з возів.

Про наміри ворога Хмельницький дізнався від козака-розвідника Самійла Зарудного, який за його дорученням виконував роль провідника урядових військ. Аби перерізати їм шляхи відступу, був відряджений Корсунський полк на чолі з Кривоносом, який вранці 16 (26) травня зупинився у березовому гаю, в урочищі Горохова Діброва (поблизу с. Виграєва за 8–10 верст від Корсуня) із піхотою й 10 гарматами. Козаки перекопали шлях глибокими ровами, завалили стовбурами дерев, а у хащі поставили гармати.

План-схема Корсунської битви

На світанку 16 (26) травня, під захистом табору з возів, військо Речі Посполитої рушило з-під Корсуня по Богуславському шляху. Козаки і татари пропустили його, однак супроводжуючи, тиснули з флангів і тилу. Кілька разів зчинялася перестрілка. Опівдні урядові війська, зазнавши відчутних втрат, увійшли у балку, густо зарослу лісом і чагарником. Там командири урядових військ сподівалися зменшити перевагу татарської кавалерії і уберегти себе від стріл та куль.

Долаючи перешкоди та яруги під постійним обстрілом козаків і татар, сили Речі Посполитої наблизились до пагорбів, між якими проходила широка (близько 3,5 км) і глибока балка. Затиснуте ліворуч болотом, а праворуч кручами, шляхетське військо наткнулося на перекоп та завали на шляху і змушене було зупинитися. Схил балки був таким урвистим, що, під час спроб обійти перешкоду, вози переверталися. Табір утратив порядок. Розгорнути до бою артилерію не вдавалося, бо вози застряли в багні. Тіснота не дозволила стати до бою кавалерійським хоругвам тилової частини.

У цю мить, козаки Кривоноса, які засіли в заздалегідь викопаних шанцях, вдарили спереду і з флангів. Раптовий вогонь гармат і самопалів спричинив паніку у ворожому війську. З тилу противника атакували козаки самого Хмельницького і татари Тугай-бея. За чотири години армія Речі Посполитої була розгромлена.

Битва завершилась близько другої-третьої години дня. Переважна більшість солдат противника загинула. До полону потрапили 80 великих вельмож, разом із гетьманами Потоцьким і Калиновським, 127 офіцерів, 8520 жовнірів. Козаки захопили обоз, 41 гармату, багато вогнепальної і холодної зброї, військові припаси. Татарська кіннота переслідувала втікачів понад 30 км. З усього війська від полону й загибелі врятувалося тільки 1,5 тисячі чоловік.

Незабаром Б. Хмельницький з усім військом, рухаючись понад Россю, підійшов до Білої Церкви. Відсвяткувавши перемогу і укріпивши місто, він відпустив полки на відпочинок, а сам переїхав до Чигирина.

Наслідки

Внаслідок перемог під Жовтими Водами і Корсунем була знищена урядова армія Речі Посполитої на землях "українних". За 6 днів до Корсунської битви помер король Владислав IV, патрон козаків і натхненник опору шляхті, яка заважала здійсненню його планів по війні з Османською імперією. Держава раптом втратила монарха і контроль над Україною. Створилися умови для зростання козацького повстання.

У землях українських королев'ят почали спалахувати селянські бунти, учасники яких приєднувалися до повсталих загонів Хмельницького. Через побоювання козацько-татарської армії члени міських адміністрацій Київського, і Брацлавського воєводств евакуювалися у Литву. Безвладдя розв'язало руки невдоволеним селянам, міщанам і міським козакам, які заходилися нападати на маєтки знаті і садиби заможніх городян, вирізуючи шляхту, духовенство і єврейське населення. До прибуття Хмельницького у Київ розгніваний простолюд грабував і палив не лише католицькі, а й православні монастирі. Шляхтичів вирізали, незважаючи на віру і походження. Рятувалися лише ті, які були схоплені безпосередньо козаками Хмельницького і переходили на бік повсталих.

Джерела

Література