Міхась Чарот

Міхась Чарот
біл. тарашк. Міхась Чарот
Міхась Чарот. 1930-я гг. З фондаў БДАМЛМ.jpg
Міхась Чарот. 1930-ті роки. З фондів БДАМЛМ
Ім'я при народженні Михайло Симонович Кудзелька
Псевдо Максім Бяднейшы; Юрка Куртаты; В. Чарот; Криптоніми: М. К.; М. К-ка; Ч. М.; М. Ч.; М. Ч-т; Ч-т.
Народився 7 листопада 1896(1896-11-07)
Руденськ
Помер 29 жовтня 1937(1937-10-29) (40 років)
Мінськ
Поховання Мінськ
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперіяСРСР СРСР
Національність білорус
Діяльність поет, драматург, прозаїк, редактор, громадський діяч
Alma mater Білоруський державний педагогічний університет імені Максима Танка і Q56827200?
Мова творів білоруська
Роки активності 1918–1937
Напрямок соціалістичний реалізм
Жанр вірш, поема, п'єса, оповідання
Членство Спілка письменників СРСР
Партія КПРС

CMNS: Міхась Чарот на Вікісховищі

Міха́сь Чаро́т, спр.: Михайло Симонович Кудзелька (нар. 7 листопада 1896(18961107), Руденськ, Ігуменський повіт, Мінська губернія, нині Пуховицький район, Мінська область — пом. 29 жовтня 1937, Мінськ, НКВС) — білоруський поет, драматург, прозаїк, редактор, громадський діяч.

Біографія

Міхась Чарот після закінчення Молодечненської вчительської семінарії, 1917 рік

Міхась Чарот народився в селянській родині. Його дід був ткач, звідки й прізвисько, яке дав пан, відповідне до професії. Бабуся поета працювала годувальницею в панському палаці.

Михайло мав двох братів і сестер: Павла (інженер і домашній педагог), Олександра (агроном), Марію (кухарка) і Анастасію (актриса)[1].

Двоюрідний брат Міхася Чарота, Йосип Кудзелька, був начальником управління з охорони авторських прав при СП БРСР, другий, Іван Кудзелька, обіймав посаду народного комісара фінансів БРСР[2].

Освіта і професійна діяльність

Початкову освіту Чарот здобув у найманого вчителя і у Титвянському дворічному училищі. У 19131917 навчався в Молодечненській учительській семінарії. Під час Першої світової війни семінарію евакуйовано до Смоленська, де минули два останні роки навчання Міхася Чарота. Закінчивши навчання, був мобілізований в армію.

Служив офіцером запасного полку в Кузнецьку, там разом з іншими офіцерами-білорусами намагався створити білоруський гурток[3]. Під час Громадянської війни та інтервенції встановив зв'язок з підпільними революційними організаціями в Білорусі, працював у повстанському комітеті і займався організацією повстанських загонів[4][5].

Навесні 1918 року повернувся до Мінська, де почав учителювати в білоруській школі; вступив до МВПІ. Співав у хорі Володимира Теравського при «Білоруській хатці» (мав гарний баритон), був головою трупи «Молодий місяць», виконував ролі в Шаблон:Нп4[2].

У 1919 році член Білнацкому і створеної при ньому Військової ради. Був одним із організаторів Шаблон:Нп4, яка утворилася в січні 1920 року з членів «Молодої Білорусі». У 1920 році вступив до ВКП(б). З 1920 співробітник, в 19251929 роках редактор газети «Шаблон:Нп4».

У 1923 році брав участь у створенні літературного об'єднання «Маладняк» (власник його свідоцтва № 1[6]), з якого вийшов наприкінці 1927 року. Деякий час був членом об'єднання «Полымя», потім вступив до Шаблон:Нп4.

У 19221924 роках кандидат у члени, в 1924–1931 — член ЦВК БРСР. У 1924 році вчився в Москві в Державному інституті журналістики.

У 1927 році у відрядженні Наркомосу разом з Шаблон:Нп4 і Шаблон:Нп4 побував у Латвії, Німеччині, Франції та Чехословаччині[7]. У 1927 році належав до правління Білоруського товариства культурних зв'язків із зарубіжжям. У 1930-х працював завідувачем літературного сектора Державного видавництва БРСР, консультантом у кабінеті молодого автора Союзу письменників БРСР. Присвятив фігурантам справи «Союзу визволення Білорусі» вірш «Суворий вирок підписую першим…», в якому засуджував їх за нацдемівщину[8]. Член Союзу письменників СРСР (з 1934).

Арешт

Заарештований 24 січня 1937 року в Мінську за адресою: вулиця Ленінська, 35/1, водночас виключений з ВКП(б). Сидів в одній камері з поетом Шаблон:Нп4. Засуджений позасудовим органом НКВС 28 жовтня 1937 року як учасник «контрреволюційної соцдемівської організації» до ВМП з конфіскацією майна[9]. Останній вірш «Присяга» (про особисту невинність) записав на стіні мінської внутрішньої тюрми НКВС, де його побачив і запам'ятав Микола Хведарович: «1939 року я був переведений в одиночну камеру. Уважно оглянув стіни в пошуках написів і ось у кутку прочитав текст вірша, виколупаний чимось гострим на стіні. Це була остання зустріч з моїм улюбленим поетом і другом Міхасем Чаротом. Роками я зберігав ці його слова в серці»[10]. Прозаїк і поет Шаблон:Нп4 у своєму романі «Роман Корзюк» згадав, як змученого Чарота навмисно споювали, щоб у нього, безтямного, випитувати нові імена «зрадників»[11]. Після допитів і тортур визнав себе винним[12]. Розстріляний уночі з 29 на 30 жовтня 1937 року[2][10]. Радянські джерела позначають дату смерті 14 грудня 1938 року, не згадуючи про розстріл[13][14].

Реабілітований військовою колегією Верховного суду СРСР 8 грудня 1956 року. Особиста справа М. Чарота № 8153-с з фотографією зберігається в архіві Шаблон:Нп4.

Особисте життя

Був одружений[15], виховував трьох дітей.

Творчість

Група білоруських письменників. Зліва направо стоять: Шаблон:Нп4, Міхась Чарот, Шаблон:Нп4, Шаблон:Нп4
Травень-червень 1920, Мінськ. Ймовірно, що це один зі знімків співробітників і активних кореспондентів журналу «Рунь» після виходу його останнього (10-го) номера[16].

Писати почав у тринадцятирічному віці[17]. Перші поетичні спроби Чарота належали до часів навчання в семінарії і не збереглися[18]. Друкувався з 1918[4][10] (за іншими даними — з 1919 року[19]), його вірші «Під хрестом», «Дзвін», «Пісня білоруса» з'явилися в газетах «Беларусь», «Звон», пізніше ці та інші вірші увійшли до збірки «Завірюха» (1922 — першої книжки Чарота[4]).

Початковий етап творчості позначений національно-патріотичним звучанням. У вірші «Жертвую білоруському хору Теравського» поет закликав до пробудження краю, вважав, що в основі духовного та історичного відродження народу має бути національна самосвідомість. У вірші «На шляху відродження» спробував заглянути в майбутнє і ніби передчував важкий шлях та великі жертви.

Після 1921 року національно-патріотичні мотиви поступаються місцем революційно-пролетарським, у творчості домінує мотив протиставлення минулого злиденного життя під гнітом новому радісному, яке настало з перемогою революції. У вірші «Гопки на кладовищі» минуле постає в образі суцільних кладовищ, на яких відбувається пролетарська оргія, актом вандалізму коїться наруга над історією Білорусі. Поетичну версію революції на батьківщині Чарот виклав у поемі «Босі на вогнищі» (1922), де показав, що Білорусь була лише відображенням російських революційних подій. У поемі-фантазії «Червонокрилий віщун» (1923) автор створив художню ідеалізацію образу «всесвітньої комуни» і описав політ на аероплані над різними країнами як місію поширення звільненого вогню революції. У поемі «Ленін» (1924) в апологетичному стилі прославляв вождя пролетарської революції. Поема «Білорусь постоляцька» (1924) показує післяреволюційне оновлення життя, зближення міста і села. У поемі «Марина» (1925) зображено героїчну революційну боротьбу часів громадянської війни на тлі романтичної, фольклорно ідеалізованої любові. У поемі «Корчма» (1925), присвяченій Янці Купалі, тема минулого і сучасного Білорусі набуває несподіваних обрисів: ліричний герой, попри соціальне переродження країни, тужить, прощаючись з її минулим. Збірка віршів «Сонячний похід» (1929) характерна новою темою контрасту: похмурий Захід, де в полоні важкої праці животіють робітники, і щаслива пролетарська країна.

У збірці новел «Веснохід»(1924) Міхась Чарот утвердився як майстер прози, створив психологічно глибокі характери героїв, білоруську дійсність 1920-х років показано з гумором, подекуди доволі апологетичним. «Свинопас» (1923-24) — це романтизована й героїзована пригодницька повість про події громадянської війни (за цим твором автор разом із Юрієм Таричем написав сценарій першого білоруського художнього фільму «Шаблон:Нп4» — поставлений в 1926)[20].

Музична драма «На Купалля»[4] (написана 1921, не збереглася, її поставив БДТ-1; 1921, відновлений текст опубліковано в 1982), водевіль «Микитин личак» (опубліковано 1923, поставлено Першою спілкою білоруської драми і комедії; роль Микити виконував автор), інші постановки, дитячі п'єси «Данилко і Олеська» (1920), «Пастушки» (1921) принесли Міхасеві Чароту визнання як драматургу. Опублікував п'єси «Дожинки» і «Сон на болоті» (1924).

У 1930-х роках Чарот фактично відійшов від літературної діяльності. Віршем «Суворий вирок підписую першим» приєднався до публічного осуду репресованих білоруських письменників. Нечисленні вірші втрачають художню новизну, перетворюються на примітивні агітки. 3 віршів цього періоду вирізнявся «Ліричний ескіз», що звучав як полемічне самовиправдання. Останнім твором став вірш «Присяга»[21].

За текстом п'єси «На Купалля» написано лібрето опери Володимира Теравського й Шаблон:Нп4 «Квітка щастя»)

Твори

Поезія

  • 1922 — «Завірюха», збірка
  • 1922 — «Босі на вогнищі», поема
  • 1925 — «Вибрані вірші»
  • 1926 — «Корчма», «Ленін», «Марина», поеми
  • 1927 — «Білорусь постоляцька», поема
  • 1927 — «Червонокрилий віщун», поема-фантазія
  • 1928 — «Поеми»
  • 1929 — «Сонячний похід»
  • 1935 — «Вибрані вірші і поеми»
  • 19331936 — Твори у 3 томах
  • 1958 — Твори у 2 томах
  • 1967 — «Вибрані вірші і поема»
  • 1982 — «Вибране»
  • 1986 — «У сонячному поході», вірші і поеми

Проза

  • 1924 — «Веснохід», збірка оповідань
  • 1926 — «Вибрані оповідання»

П'єси

  • «Микитин личак» — видана і поставлена в 1923
  • «Дожинки» — у 1924
  • одноактівка «Сон на болоті» — у 1924
  • дитяча п'єса «Данилко і Олеська» — у 1925
  • музична драма «На Купалля» (поставлена в 1921, відновлений текст видано у [[1982])

Критика

Шаблон:Нп4. Ілюстрація до поеми «Босі на вогнищі».

Дослідники називають Міхася Чарота одним із лідерів білоруської радянської літератури 20-х років. Його творчість відобразила собою романтичні пориви, протиріччя і великі ілюзії свого часу[18]. Втім, оцінка творчості Міхася Чарота серед сучасників ніколи не була однозначною[22]. Шаблон:Нп4, рецензуючи поему «Ленін» (1926), критикував її за «олов'яно-легкі і гранітно-воскові» стилістичні прийоми, які «з ведмежою зграбністю обертаються в гущавині трикрапок, затуляючи собою сенс тих явищ, які мали передати». Також рецензент закидав Міхасеві Чароту беззмістовність творів[23].

Іншу позицію зайняв Шаблон:Нп4, який вважав творчість Чарота конгломератом досягнень і упущень післяжовтневої літератури в цілому, а самого автора талановитим, проте суперечливим[22]. Критик констатував, що Міхась Чарот має великий природний талант і, попри всі вади, він «найкращий у білоруській літературі пісняр Жовтневої революції». «Шість поем» Міхася Чарота Горецький називає «найкращим у білоруській пролетарській поезії»[24].

Шаблон:Нп4 у статті «Лірыка Міхася Чарота» (Маладняк, 1925, № 9) відзначив гіперболічність як один із улюблених художніх засобів поета. Головним висновком статті було те, що «Чарот перший на білоруських загонах здійснив на практиці марксистський погляд на літературу як на зброю класової боротьби»[25]. Критик з ковенського журналу «Крывіч (1923)», визнаючи за Чаротом великий талант, докоряв поетові за мову творів, засмічену русизмами і варваризмами, й висловив думку, що в цих творах «переважає нудотний перифраз комуністичних листівок»[26], а не глибинне проникнення в суть глобальних історичних подій.

За М. Міщенчуком, все написане про Міхася Чарота після 1928 року — це однобічна, ідеологізована оцінка, яку давали послідовники соціалістичного реалізму в його сталінському трактуванні[27] Це виразно позначилося тим, що твори «Корчма», «На шляху відродження», «Бурелом, «Під хрестом», «З сучасних настроїв», «Вічна буря» не ввійшли у видання 1930–1980 рр. через розбіжність трагедійних, філософсько-медитативних настроїв у цих творах з розрекламованим критиками оптимізмом поета[27].

У червні 1924 відомий московський поет, прозаїк і кіносценарист Матвій Ройзман (1896–1973) у статті «Белорусский имажинизм» (журнал «Гостиница для путешествующих в прекрасном», № 4) зарахував Міхася Чарота до зачинателів білоруського імажинізму: «М. Чарот (может быть бессознательно) положил начало белорусскому имажинизму»[28]. За В. Жибулем, риси поетики імажинізму, пов'язані з традиціями білоруської народної творчості, присутні в ряді віршів М. Чарота 1922–1924 рр. («Весну співаю», «Я знову — де поле колоссям…», «Червоні веснянки», «Весняний балаган», «Зазеленіло, зазеленіло…», «Комсомолія», «Ленінотравневе»)[29].

Пам'ять

Іменем Міхася Чарота названі вулиці в Молодечному і Руденську.

Примітки

  1. Мішчанчук, М. І. «... Ў сэрца я паранены, вольны птах падстрэлены...» Паэзія Міхася Чарота з пазіцый сучаснасці // Як жыць — дык жыць для Беларусі.. — Мінск : Народная асвета. — С. 52—53. — ISBN 985-03-0204-6.
  2. а б в Рублеўская, Л. Краснокрылый вещун — Советская Белоруссия, 2 лістапада 2010.
  3. Гісторыя беларускай літаратуры XX стагоддзя: У 4 т. Т. 2 / Нац. акад. навук Беларусі. Ін-т літаратуры імя Я. Купалы. — 2-е выд. Мн.: Беларуская навука, 2002. — С. 454. — 903 с.
  4. а б в г Чарот Михась // Биографический справочник. — Мн. : «Белорусская советская энциклопедия» имени Петруся Бровки, 1982. — Т. 5. — С. 667-668.
  5. История белорусской советской литературы / Ред. И. Я. Науменко, П. К. Дюбайло, Н. С. Перкин. — Мн : Наука и техника. — С. 414.
  6. Арлоў, Ул. Міхась Чарот — Радыё Свабода.
  7. Айзенштат,. Жыццё і драма Міхася Чарота: дакументальная версія // Беларусь. — № 7. — С. 5.
  8. Мяснікоў, А. Ф. Сто асоб беларускай гісторыі: гістарычныя партрэты / Анатоль Мяснікоў. — Мінск : Литература и Искусство. — С. 241.
  9. Падаляк, Т. «Паглядзі… Вясну радзіла восень» — Звязда.
  10. а б в ЧАРОТ Міхась
  11. Раман Корзюк.
  12. Масей Сяднёў. Раман Корзюк. — 1985.
  13. Чарот Михась // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
  14. История белорусской советской литературы / Ред. И. Я. Науменко, П. К. Дюбайло, Н. С. Перкин. — Мн : Наука и техника. — С. 427.
  15. 5 листопада 1937 року в Мінську за адресою: вул. Стрижевська, б. 47, кв. 2 заарештовано домогосподарку Єфросинію Тарасівну Дадико (* 1903), дружину Міхася Чарота. 28 листопада 1937 року особлива нарада при НКВС засудила її як «члена сім'ї зрадника батьківщини» до 8 років, і Єфросинію етаповано в Карагандинський концтабір НКВС Казахської РСР (Акмола). Загинула в ув'язненні в першій половині 1940-х років. Реабілітована 11 березня 1957 року трибуналом. Особиста справа дружини Міхася Чарота № 10102-с зберігається в архіві КДБ Білорусі.
  16. Вячаслаў Ракіцкі. Пачатак нашага тэатразнаўства // Спадчына. — Мн.: 1991. — № 1. — С. 33.
  17. Мішчанчук, М. Чарот Міхась// Беларускія пісьменнікі: Біябібліягр. слоўн. У 6 т. Т. 6. Талалай — Яфімаў / Дадатак Ін-т літ. імя Я. Купалы АН Беларусі; Беларус. Энцыкл.; Нацыянальны навукова-асветны цэнтр імя Ф. Скарыны. Пад рэд. А. В. Мальдзіса; Рэдкал.: І. Э. Багдановіч і інш. — Мн.: БелЭн, 1995. — С. 269–684 с.
  18. а б Гісторыя беларускай літаратуры XX стагоддзя: У 4 т. Т. 2 / Нац. акад. навук Беларусі. Ін-т літаратуры імя Я. Купалы. — 2-е выд. Мн.: Беларуская навука, 2002. — С. 455. — 903 с.
  19. Чарот Міхась
  20. Міхась Чарот
  21. Багдановіч І. Чарот // ЭГБ ў 6 т. Т. 6. Кн. ІІ. Мн., 2003.
  22. а б Мішчанчук, М. І. «... Ў сэрца я паранены, вольны птах падстрэлены...» Паэзія Міхася Чарота з пазіцый сучаснасці // Як жыць — дык жыць для Беларусі.. — Мінск : Народная асвета. — С. 48-49. — ISBN 985-03-0204-6.
  23. Узвышша. 1927. № 3. С. 190
  24. Маладняк. 1928. № 4. С. 96
  25. Бабарэка А. Лірыка Міхася Чарота // Маладняк. — 1925. — № 9. — С. 119.
  26. Жылевіч С. М. Чарот. Завіруха. ДВБ. Мінск. 1922 // Крывіч (1923). — 1925. — № 9. — С. 118.
  27. а б Мішчанчук, М. І. «... Ў сэрца я паранены, вольны птах падстрэлены...» Паэзія Міхася Чарота з пазіцый сучаснасці // Як жыць — дык жыць для Беларусі.. — Мінск : Народная асвета. — С. 50. — ISBN 985-03-0204-6.
  28. Жыбуль, В. «...Паклаў пачатак беларускаму імажынізму» Пра Міхася Чарота і адну маскоўскую публікацыю // Роднае слова. — 2011. — № 10. — С. 6—9.
  29. Жыбуль, В. . — 2011. — № 11. — С. 10.

Література

  • Багдановіч І. Міхась Чарот // Гісторыя беларускай літаратуры XX ст. Мн.. 1999. Т. 2.
  • Багдановіч І. Авангард і традыцыя: Беларуская паэзія на хвалі нацыянальнага адраджэння. Мн.. 2001.
  • Ярош М. Міхась Чарот: Нарыс жыцця і творчасці. Мн., 1963.
  • Ярош М. Міхась Чарот. Мн., 1966.
  • Маракоў Л. У. Рэпрэсаваныя літаратары, навукоўцы, работнікі асветы, грамадскія і культурныя дзеячы Беларусі, 1794–1991. Энц. даведнік. У 10 т. — Т. 2. — Мн:, 2003. ISBN 985-6374-04-9.
  • Маракоў Л. У. Рэпрэсаваныя літаратары, навукоўцы, работнікі асветы, грамадскія і культурныя дзеячы Беларусі, 1794–1991. Энц. даведнік. У 10 т. — Т. 3. Кн. 2. — Мн:, 2003. ISBN 985-6374-04-9.
  • Чарот Міхась // Беларускія пісьменнікі (1917–1990): Даведнік; Склад. А. К. Гардзіцкі. Нав. рэд. А. Л. Верабей. — Мн.: Мастацкая літаратура, 1994. — 653 с.: іл. ISBN 5-340-00709-X.

Посилання


Шаблон:Link GA Шаблон:Link GA