Не чекали (картина)

Не чекали
Ilya Repin Unexpected visitors.jpg
Не ждали (рос.)
Творець: Рєпін Ілля Юхимович
Час створення: 18841888
Розміри: 105 × 144 см
Висота: 160,5 см
Ширина: 167,5 см
Матеріал: полотно
Техніка: олія
Жанр: Побутовий жанр[1]
Зберігається: Москва
Музей: Третяковська галерея
Не чекали у Вікісховищі?

«Не чека́ли» — картина українсько-російського художника Іллі Рєпіна (1844—1930), написана у 1884—1888 роках. Вона є частиною колекції Третяковської галереї (інв. 740). Розмір картини — 160,5 × 167,5 см[2][3].

Рєпін почав роботу над основним варіантом картини 1884 року на дачі в Мартишкіно під Петербургом[4]. Цього ж року картина експонувалась на 12-ій виставці Товариства пересувних хуложніх виставок («пересувників»), яка проходила в Петербурзі, після чого це полотно входило до складу виставки, яка подорожувала по інших містах Росії[5].

1885 року картину було куплено в автора Павлом Третяковим. Тим не менш, згодом Ілля Рєпін продовжував її доопрацьовувати — 1885, 1887 і 1888 років він вносив до неї зміни, які в основному стосувались обличчя чоловіка, що входить у кімнату[2].

Момент, зображений на картині, показує першу реакцію членів родини на повернення зі заслання революціонера-народовольця. Цей твір вважають «найзначнішим і наймонументальнішим із полотен Рєпіна на революційні теми»[6].

Опис

На картині зображено момент, коли в кімнату неочікувано для присутніх заходить чоловік — політичний засланець, який повернувся з далеких країв. Очевидно, що його приходу не чекали, і тому різною є перша реакція членів сім'ї на його повернення. Безсумнівна радість його жінки за фортепіано і хлопчика, що сидить за столом. Дівчинка дивиться насторожено — можливо, що вона взагалі ще не зрозуміла, хто цей чоловік. У погляді покоївки, що стоїть у дверях, відчувається недовірливе здивування. На передньому плані — жінка похилого віку, матір чоловіка, що повернувся. Її зігнена фігура передає глибоке потрясіння від поточних подій.

Обличчя засланця (деталь картини)

Основним завданням художника було показати неочікуваність повернення засланого народовольця, а також усю гамму пов'язаних з цим переживань, як його особистих, так і членів його сім'ї. Вираз обличчя чоловіка, що повернувся, а також нахил його голови Рєпін переписував щонайменш тричі, ніби підбираючи між піднесено-героїчним і мученицьки-втомленим варіантами і зрештою зупинившись на запитально-невпевненому виразі, який водночас поєднував у собі і героїзм і страждання. У кінцевому варіанті вигляд чоловіка, що повернувся асоціювався зі сюжетом «повернення блудного сина».

Головним психологічним вузлом композиції є динаміка фігур засланця та його матері, а також зустріч їх поглядів. У цей перший момент повернення фігура матері слугує зв'язувальною ланкою між її сином, який поки-що здається чужим у цьому світлому інтер'єрі, та рештою членів родини. Рух матері, пов'язаний з неочікуваним поверненням сина, підкреслено зрушеним кріслом, що знаходиться на передньому плані картини. Впевнено написані руки матері, а також руки жінки засланця, яка сидить за роялем.

У період, коли багато революціонерів-народовольців було в тривалому засланні, повернення одного з них до рідної домівки могло розглядатись як «неочікуване чудесне явлення» або ж навіть як «воскресіння». Мистецтвознавцями відзначалось, що композиції картини — зокрема, фігура матері, що встає з крісла назустріч сину, що повернувся, — має аналогію з євангельськими сюжетами воскресіння Лазаря та вечері в Еммаусі, а також з картиною Олександра Іванова «Явлення Христа народу».

Багато «дрібниць» — таких як фігури дітей, що сидять за столом у правій частині полотна, та деталі інтер'єру кімнати, — придають картині життєвості, жанрової впевненості і ліричної теплоти. До таких деталей відноситься образ дівчинки з характерно схрещеними під столом ніжками, а також уся з любов'ю написана обстановка типової квартири інтелігентної сім'ї того часу.

Інтер'єр квартири прикрашений репродукціями, які мають значення для оцінювання політичних настроїв у цій сім'ї та символіки картини. Це портрети письменників-демократів Миколи Некрасова та Тараса Шевченка, зображення імператора Олександра II, вбитого народовольцями, на смертному одрі, а також Христос на Голгофі — символ співчуття та спокутування, що співвідносились інтелігентами-революціонерами зі своєю місією.

Критики особливо відмічали композицію і колорит картини. Зокрема, мистецтвознавець Олексій Федорів-Давидів писав:

« Насправді, натуральне тут упорядковане і приведене до певної системи, тим строгішу і гармонійнішу, що гадана випадковість живої дійсності виконує завдання показати піднесену мораль, душевну благородність і величність учинків як природне життя і почуття простих людей. Зберігаючи свою природність, вони стали в зображенні Рєпіна настільки ж достовірно історичними героями, як це було в умовному піднесенні героїв історичного живопису минулого. »

Зрештою подібну композицію використовували в деяких творах інші художники — наприклад, в картині Знову двійка Федора Решетникова.(1952, ДТГ)

Відгуки та критика

Критик Володимир Стасов високо цінував картину «Не чекали» і називав її «шедевром усієї російської школи[7]». Коли картина появилась на виставці «пересувників», він писав[8]:

« Найталановитіша, найчудовіша картина усієї виставки — картина Рєпіна «Не чекали». У ній найбільше глибокого змісту, вираження світлої думки. Вона без рум'ян і фальші зображає сучасність, її найкраще оцінила і полюбила за це публіка. »

Художник і критик Олександр Бенуа розказував про своє двояке ставлення до картини «Не чекали». У своїй книжці «Історія російського живопису XIX століття» він відзначав, що слабким місцем цієї картини є «підлаштованість фабули, гримаси акторів, грубість оповіді». Він писав, що у своїй картині «наш погляд ковзає по ходульній мелодрамі, по досить поверхнево створених типах, але зате з насолодою зупинявся на прекрасно написаному intérieur'і, на сильних сірих фарбах, на бадьорому, простому живопису»[9].

Мистецтвознавець Олексій Федорів-Давидів у своїй книжці про Рєпіна писав[6][10]:

« Полотно «Не чекали» — видатна картина Рєпіна за красою та майстерністю її живописного рішення. Вона написана в планері, наповнена світлом і повітрям, її світлий колорит надає їй м'яку та світлу ліричність, що пом'якшує драму… Знайшовши і показавши дійсних героїв свого часу, художник зробив великий поступ уперед у розвитку як жанрового, так і історичного малярства. Точніше, він досягнув їх особливого злиття, яке відкривало можливість історичному живопису на сучасні теми. »

Примітки

  1. https://tretyakovgallery.ru/collection/ne-zhdali-37031/
  2. а б Государственная Третьяковская галерея — каталог собрания (російською). Москва: Красная площадь. 2006. с. 217—218. ISBN 5-900743-22-5. 
  3. Государственная Третьяковская галерея. www.tretyakovgallery.ru. Процитовано 2016-01-13. 
  4. Королёва, С. (2010). Илья Ефимович Репин (Великие художники, том 20) (російською). Москва: Директ-Медиа і Комсомольская правда. ISBN 978-5-87107-193-9. 
  5. Юденкова, Татьяна. Неустанное служение (К истории коллекции П.М. Третьякова). www.nasledie-rus.ru (російською). 
  6. а б Фёдоров-Давыдов, Алексей (1989). И. Е. Репин (російською). Москва: Искусство. с. 68—70. ISBN 5-98724-030-1. 
  7. Репин (ru). ОЛМА Медиа Групп. 2008-01-01. ISBN 9785373006835. 
  8. Стасов, В. (1950). Избранное: живопись, скульптура, графика (російською). 1 — Русское искусство. Искусство. с. 186. 
  9. Бенуа, А. (1995). История русской живописи в XIX веке (російською). Москва: Республика. с. 267, 272. ISBN 5-250-02524-2. 
  10. www.school.edu.ru :: Репин, Илья Ефимович. Не ждали. 1888. ГТГ. artclassic.edu.ru. Процитовано 2016-01-20.