Низький замок

Низький замок
Малюнок Ф. Ковалишина (кін. ХІХ ст.)

49°50′35″ пн. ш. 24°01′40″ сх. д. / 49.8432917° пн. ш. 24.0278972° сх. д. / 49.8432917; 24.0278972
Тип замок
Країна

 Україна

Розташування Львівська область Львівська область
Хоругва Львова.png м. Львів
Архітектурний стиль Маньєризм
Перша згадка 1292 р.
Стан Зруйнований
Низький замок. Карта розташування: Україна
Низький замок
Низький замок (Україна)

Низьки́й за́мок у Льво́ві (пол. Niski Zamek) — зруйнований замок Львова. Там, де була розташована ця фортеця, зараз знаходяться Національний музей ім. Андрія Шептицького, Національний театр ім. Марії Заньковецької та площа театрального вернісажу. На честь зруйнованої пам'ятки архітектури названа вулиця, котра проходить між згаданими вернісажем та Національним музеєм. Замок було названо Низьким на противагу Високому замку, який знаходився на Замковій горі.

Історія

Перша історична згадка про Низький замок датується 1292 роком. Галицький король Лев Данилович збудував замок 1270-го року в долині Полтви (північно-західний кут львівського середмістя) і згодом переніс сюди свій двір із Високого замку[1].

1340 року, коли Львів намагався захопити литовський князь Любарт, Низький замок було дуже пошкоджено, але незабаром його відбудували [2]. Проте 1353 року Любарт наказує спалити місто дощенту і відбудовану фортецю знову було знищено.

Через небезпеку війни з Казимиром ІІІ, у 1345 та 1349 роках у Львові за наказом Лева Юрійовича було розбудовано та укріплено захисні форпости укріплення і Низький замок також[1].

Після того, як Галичину було приєднано до Польщі, Низька фортеця перейшла у власність короля. Деякі польські історики вважають, що цей замок збудував польський король Казимир Великий у 1362 році. Але ці свідчення неправдиві, бо як вже було написано вище, замок збудували у 1270-х роках[1].

У 1360-х роках велися роботи з будівництва Низького замку. Уже в 13721378 роках тут проживав князь Володислав Опольський, який був правителем Галичини. 1381 року спалахнула нова пожежа, під час якої фортеця згоріла через те, що вона була зведена з дерева. Новий замок був теж відбудований з дерева і згорів у XVI ст[3].

З 1387 року в Низькому замку часто проживали польські королі. Замок навіть став неофіційною резиденцією правителів Польщі.

У ХV ст. в кримінальній в'язниці, яка містилася зліва, біля брами замку, утримували частину полонених тевтонських лицарів після славнозвісної битви під Грюнвальдом (1410).

Найбільша пожежа Львова, котра сталася 1527 року, обійшла фортецю, проте у 1565 році під час чергової пожежі Низький замок постраждав настільки, що залишилися лише його мури. Старості фортеці Петру Баржі (за іншими даними його звали Анджей Бардзи або Андрій Баржин)[1], нічого не лишилося як побудувати нові будівлі, засмість старих погорілих. Того ж року за його наказом розпочали зведення нового мурованого замку[3], який було збудовано у стилі зрілого ренесансу. Нові будівлі прикрасили всіляким декором і вазонами. Дійшло навіть до того, що міщани ототожнювали замок із шинком[2]. Після смерті старости замку Петра Баржі, його місце посів Микола Гербурт, який і закінчив реконструкцію фортеці 1575 року у ренесансово-маньєристичному стилі, яка обійшлася йому у 6572 злотих. Також багато в чому допоміг реконструкції замку дворянин Андрій Овадовський, котрий склав описи і кошториси для відбудови Низького замку. Цікавим фактом є те, що будівництвом керував італієць, ім'я якого не збереглося[1].

У 1537 році сталися неординарні події в історії Речі Посполитої, з якими був пов'язаний і Низький замок. Під Збоїщами зібралася 120-тисячна об'єднана польська та литовська армії для військового походу на Волощину. Але замість військового походу армія під проводом магнатів і шляхти підняла «курячу» війну, або так званий рокош — військове повстання проти короля. Вони заперечували династичне право наслідника монарха зайняти королівський престол до того часу, поки на це не дадуть згоду впливові шляхтичі. Врешті це все закінчилося тим, що 9 вересня 1537 року король Зигмунд І вибачився перед шляхтою у дворі Низького замку.

У різні часи в замку мешкали правитель Москви Василій І Дмитрієвич, князь Владислав Опольський, король Владислав Ягайло та королева Ядвіґа, король польський Владислав Варненьчик[1], Станіслав Лещинський та багато інших видатних діячів[3].

Через важкі випари з болотистої долини річки Полтви 1621 року король Зигмунд ІІІ був вимушений виїхати із замку і фортеця втратила статус офіційної резиденції польських королів. Натомість Низький замок став житлом для старости короля.

Під час ревізії фортифікаційних споруд Львова 1666 року вежу цеху золотарів було підперто дев'ятьма дубовими колодами. Якби це не було зроблено, то вежа зруйнувалася б через те, що під нею протікав міський канал.

Фортеця була власністю короля, тому всередині замку знаходилася резиденція королівського старости, старостинський архів та навіть в'язниця. Також до XVII ст. за мурами вежі зупинялися на перепочинок та у державних справах земські урядники, чиновники. Під час облоги міста Низький замок перетворювався на захисний оплот для простих людей з околиць Львова.

Після смерті останнього старости замку, князя Радивила, фортеця занепала[1]. Податків, які стягувалися з жителів Львова, не вистачало на вчасну реконструкцію Низького замку, а королі не хотіли допомагати матеріальному утриманню будівель. Тим не менше певні роботи з укріплення фортифікацій проводились. Так 1703 року для захисту замку на північно-західному наріжнику міських валів було споруджено укріплений ескарпом равелін.[4]

Коли у 1704 році місто Львів захопили війська Карла XII, шведи пограбували Низький замок найбільше з-поміж інших споруд. Чого вартий тільки той факт, що архівні документи шведські війська використовували на підстилку для своїх коней.

Колишня територія Низького замку: Національний театр ім. Марії Заньковецької та Театральна площа (вернісаж)

Фортеця поступово руйнувалася. Через те, що замковий комплекс знаходився надзвичайно близько до річки Полтви, вологий ґрунт руйнував стіни та укріплення фортеці. Дійшло навіть до того, що наприкінці XVIII ст. в'язні замку втікали з нього просто розбираючи цеглини в мурі.

У 1724 році в замку відбулося пишне весілля дочки Софії коронного гетьмана Адама Сенявського. А всього лише через два роки фортеця стала свідком не менш пишніших похоронів коронного гетьмана.

Пізніше, для зустрічі нового старости Низького замку Йосифа Потоцького, посеред двору було зведено тріумфальну арку. Але незважаючи на всі ці події, кошти виділялися лише на те, щоб затулити тріщини в стінах та приховати трухлявість споруди за всілякими красивими декораціями.

Щоправда, у 1765 році на відновлення замку було виділено кошти, однак їх виявилося замало: мури знаходилися в хиткому стані, дерев'яні конструкції спорохнявіли, а в деяких місцях цегла повипадала та розпалася на порох.

Австрійська влада хотіла розмістити в замку контори губернських чиновників. За її дорученням архітектор Петро Полейовський у 1776 році розробив доволі помпезний проект перебудови, що зберігся й донині[5]. Однак через поганий стан замку від реалізації цього проекту відмовились.

У 1782 році австрійський цісар подарував замок Станам Галіційським із дорученням збудувати на його місці комплекс, що складався би з театру, зали для балів і готелю. 1784 року відповідний проект розробив директор міського будівельного управління Карл Мерц. Однак через бюрократичну тяганину до реалізації цього задуму так і не дійшло. На виділені для будівництва кошти було споруджено лише залу для балів та прийому знатних гостей, а в якості театру використали костел Святого Хреста, котрий у 1785 році відібрали в Ордена францисканців і перебудували.[5] До 1785 року на території замку діяла церква святої Катерини, збудована у «руському» стилі, але з її закриттям замок ще більше занепав, доживаючи свої останні часи[1].

1802 року міський уряд Львова викупив Низький замок, розібрав замкові приміщення, а на їхньому місці зробив торгівельну площу[1]. Цеглини замку було продано як звичайний будівельний товар для будівництва театру графа Скарбека (міський уряд заробив на цьому 8528 крон).

Так було знищено одну з найвеличніших споруд Львова — Низький замок.

Опис замку

Карта комплексу Низького замку (автор І. Качор)

Карти та опису первинного вигляду Низького замку не залишилося, окрім документа, який містить давнє планування замку, складеного після смерті старости Петра Баржі 1570 року. Отже, за цим планом фортеця складалася з двох частин. Перша — це замок-дитинець, до якого входила церква, склепи, пивниці та покої власників фортеці. Відокремлювався дитинець від пригородку величезними мурами. Друга частина складалася із пригородку зі склепом. Подвір'я Низького замку мало розміри 20×20 м. Дитинець замку за розмірами був близько 38×52 м. Пригородок фортеці був ненадійно захищений, а стіни були не надто товстими.

Вигляд відбудованої фортеці лишився на багатьох картах та ілюстраціях, наприклад на гравюрах Пасаротті та Гаффнера.

За шведським планом, на західному мурі розміщувалася напівкругла вежа. Вона розташовувалася на північно-західному наріжнику[1].

Західна і північна межа фортеці продовжували лінію міських мурів, при цьому південна частина впиралася до комплексу монастиря францисканців, який до наших часів не зберігся. Зараз на місці монастиря знаходиться вул. Театральна, яка в часи існування Низького замку звалася Довгою і також по ній проходив замковий рів. Вхідна брама на ніч закривалася, а звідний міст над ровом піднімали, аби крадії не мали змоги потрапити у двір замку. У вежі над брамою зберігався архів земських та міських актів, документів.

Замок-дитинець з півдня обмежувався каплицею Св. Катерини, яка за легендами була перебудованою українською церквою, а зі сходу — Великими покоями. Під фортецею знаходилися льохи та потаємні кімнати. У північній частині Низького замку працювали державні служби. Натомість західне крило було пристосоване лише для житлових цілей.

В оборонних мурах були прорізані великі вікна, внизу приміщення містилися бійниці. Такі вікна були дуже потрібними для вентиляції, щоб під час облоги захисники фортеці не задихнулися від порохових газів.

До замкового палацу входило шість будівель, криниця, а також вже вище згадана каплиця Св. Катерини Олександрійської. Більша ж частина подвір'я Низького замку була вільною від забудови, щоб у разі війни тут могли сховатися жителі міста та розмістилися війська. При східній стіні, біля в'їзду, розташовувалися стайні. Північне прясло займала кухня, навпроти якої стояла вже згадана вище криниця. Вода до неї йшла водогоном з-під Замкової гори.

Серед новацій фортеці треба виділити і внутрішні туалети, які прийшли на зміну виходкам.

На сьогодні не залишилося навіть руїн колишнього величного замку. Однак завдяки кропіткій роботі Я. Вітвіцького, І. Качора, І. Могитича, Ф. Марковського, Д. Швеця, О. Конюка, Р. Могитича, студентам архітектурного факультета Львівської політехніки та працям А. Чоловського, уявний вигляд Низького замку вдалося реконструювати (див. карту ліворуч).

Костел св. Катерини Олександрійської

Історія

Низький замок. Костел св. Катерини Олександрійської (реконструкція І. Качора)

Історики припускають, що костел св. Катерини був найстарішою спорудою Низького замку. Коли церкву побудували — невідомо, однак не залишає сумнівів те, що каплиця була закладена ще при Галицьких князях. Перші згадки про неї можна знайти в документах 1370-х років. У них зокрема відзначалося, що костел, за наказом князя Володислава Опольського, повинен утримуватися за кошти з млина. Церква тривалий час перебувала під патронатом польських монархів. Так у 1485 році Казимир IV Ягайлович призначив для обслуговування каплиці п'ять мансіонаріїв (комірників) та десятину прибутків зі своїх чотирьох королівських маєтностей. Пізніше наступний король польський Александр Ягайлович призначив виділення грошей на священика, який би виголошував церковні проповіді німецькою мовою.

У 1515 році Зигмунд Старий дозволив німцям презентувати одного з шести мансіонаріїв. 1547 року це рішення було підтверджено, але оскільки у цей час більшість німців переходили в лютеранство, король відмінив свій наказ.

Під час великої пожежі Львова 1527 року каплиця та замок лишилися цілими, однак через 38 років, 1565 року, коли сталася нова пожежа — костел разом зі всіма іншими будівлями Низької фортеці погоріли. Щоправда, каплиця майже вціліла (згорів лише дах) завдяки мурам та склепінням церкви, які захистили її інтер'єр. Тому 1570 року разом із Низьким замком був відбудований дах каплиці св. Катерини.

Основними відвідувачами-прихожанами костелу були солдати з гарнізону Низької фортеці, а також шляхтичі, які перебували в замку через службові справи та засідання трибуналів.

У 1621 році замок втратив статус королівської резиденції (король Сигізмунд III Ваза переїхав до резиденції архієпископа). У свою чергу костел св. Катерини Олександрійської перейшов з-під патронату короля у власність магістрату.

На утримання храму в магістрату не вистачало коштів, тому каплиця повільно занепадала. Коли у Низькому замку жив шведський король Карл ХІІ, його війська окрім самого замку дуже пошкодили й костел.

17 лютого 1785 року католицький архієпископ Львова наказав описати та передати все майно храму до інших міських костелів. Незважаючи на те, що громадськість була проти, у 1792 році церкву св. Катерини Олександрійської закрили назавжди.

У 1802 році стани галиційські, яким став належати костел і замок, продали їх місту. Міський уряд постановив розібрати залишки величного Низького замку та костелу св. Катерини, після чого цеглу продали львівським євреям, які використали її для побудови Краківського передмістя (території Клепарова).

Так закінчилося існування двох видатних архітектурних пам'яток міста Лева.

Опис

Споруда костелу була домінантно вертикальною замкові. Ф. Марковський припускав, що костел був повернений вівтарем на захід. Будівля мала шість вікон. Дерев'яна дзвіниця храму розташовувалася «від сходу, навпроти великого вівтаря». Церква оточувалася контрфорсами.

У своїй праці про Львів Мартин Ґруневеґ згадував про каплицю святої Катерини таке:

«... була раніше руською, як ще й тепер свідчить вся її будова. Всередині, починаючи від підлоги, прикрашена мальовидлами євангельських історій і святих, все на руський лад... змурована дуже старанно, з особливо міцної цегли.»

З цього уривка можна зробити висновок, що стінопис церкви залишався первісним і був виконаний в православних традиціях.

Реконструкція планування Низького замку та його приміщень

Низька фортеця зображена на багатьох малюнках та гравюрах XVIIXVIII століть. Це й зображення 1618 року гравера Пасаротті та Гаффнера (1775), малюнки Ф. Ковалишина та Я. Глоговського. Щоправда останні були зроблені вже в XIX ст. і лише копіюють старі гравюри. Однак на всих цих зображеннях Низький замок зображується тільки з північно-східної частини.

Реконструкція Низького замку XVI ст. на пластичній панорамі Качора І.В.

Загальні габарити будови фортеці науковці знайшли в планах Львова за 1704, 1766, 1777, 1780, 1781, 1800 роки. Основними ж документами реконструкції плану будівлі були «Люстрація Львівського староства» (1570) та «Люстрація Генеральна Руської землі» (1765).

Саме завдяки цим працям Я. Вітвіцький, Ф. Марковський та кафедра Реставрації Львівської Політехніки змогли відтворити вигляд Низького замку у XVIII ст. Завдячуючи тому, що науковцям трапився опис планування первинного замку (складений 1570 р.), історики відтворили вигляд Низького замку до великої пожежі 1565 року.

У кінці ХХ та на початку ХХІ століть найбільший внесок у вивчення Низького замку зробили Ігор і Любов Качор, І. Могитич та вже згадана кафедра Реставрації Львівського політехнічного інституту.

Див. також

Примітки

  1. а б в г д е ж и к л Поступ. «Низький Замок у Львові» Помилка цитування: Некоректний теґ <ref>; назва «Поступ» визначена кілька разів з різним вмістом Помилка цитування: Некоректний теґ <ref>; назва «Поступ» визначена кілька разів з різним вмістом Помилка цитування: Некоректний теґ <ref>; назва «Поступ» визначена кілька разів з різним вмістом Помилка цитування: Некоректний теґ <ref>; назва «Поступ» визначена кілька разів з різним вмістом
  2. а б Документальний телефільм від «Інтера» до 15-ї річниці незалежності України Помилка цитування: Некоректний теґ <ref>; назва «Телеканал Інтер. До 15-ї річниці незалежності України» визначена кілька разів з різним вмістом
  3. а б в Усе про Львів
  4. 1897 року залишки віднайдено під час спорудження фундаментів для Великого театру. Див. Гранкін П., Соболевський Є. Львівський оперний театр: історія будови і реставрації // Будуємо інакше. — № 1, 2001. — С. 40.
  5. а б Вуйцик В. С. Будівельний рух у Львові другої половини XVIII ст. // Записки Наукового товариства імені Шевченка. — Том 241 (CCXLI), 2001 — С. 124.

Література

Посилання