Омелян Пріцак

Омелян Пріцак
Омелян Йосипович Пріцак (1919–2006).png
Народився 7 квітня 1919(1919-04-07)[1][2]
Лука, ЗУНР
Помер 29 травня 2006(2006-05-29)[3][1][2] (87 років)
Бостон, США
Громадянство
(підданство)
Flag of the United States.svg США
Національність українці
Діяльність історик, філолог, орієнталіст, викладач університету
Alma mater Львівський національний університет імені Івана Франка, Геттінгенський університет і Гумбольдтський університет Берліна
Сфера інтересів історія і сходознавство
Заклад Гарвардський університет, Український науковий інститут Гарвардського університету, Інститут сходознавства НАН України, Гамбурзький університет і Вашингтонський університет
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор філософії
Відомі учні Едвард Кінан, Орест Субтельний і Пол Роберт Магочі
Член НАН України і Американська академія мистецтв і наук
Нагороди

Омелян Пріцак у Вікісховищі?

Омеля́н Пріца́к (7 квітня 1919, Лука, ЗУНР — 29 травня 2006, Бостон, США) — вчений, філолог, сходознавець, історик. Закінчив Львівський університет (1940), навчався також у Берлінському та Геттінгенськму університетах. Професор Гамбурзького, Вашингтонського, Гарвардського, Київського університетів, засновник і перший директор Українського наукового інституту Гарвардського університету (до 1989) та Інституту сходознавства НАН України (1991 — 1999). Співзасновник Міжнародної асоціації україністів, президент Міжнародного товариства по вивченню мов, культури та історії угро-фінських та алтайських народів. Редактор багатьох наукових часописів. Іноземний член НАН України, член Наукового товариства імені Шевченка, Української вільної академії наук. Досліджував мови та історію тюркських народів, джерела до історії України (скандинавські і східні), українсько-турецькі відносини в середні віки. Наукові праці стосуються історії середньовічної Азії, України, Східної Європи, алтайської, тюркської та слов’янської філології, серед основних — «Походження Русі», «Коли і ким було написано “Слово о полку Ігоревім”», «Studies in Medieval Eurasian History», «Die Bulgarische Fürstenliste und die Sprache der Protobulgaren».

Біографія

Ранні роки та освіта

Атестат зрілості Омеляна Пріцака, 1936 рік

Омелян Пріцак народився 7 квітня 1919 року в селі Лука тепер Львівської області у родині механіка потяга Йосипа Пріцака та Емілії Капко. Батько, учасник Української Галицької армії, загинув в польському полоні в місцевості Буґшопи біля Брест-Литовського у вересні 1919 року. Мати вийшла заміж удруге і 1920 року переїхала з однолітнім Омеляном до Тернополя[4][5].

Дитячі та шкільні роки Омеляна пройшли в Тернополі, де він навчався спочатку в початковій, так званій народній, школі, а згодом у Першій гімназії імені Вінцента Поля. До 12 років Омелян Пріцак виховувався як поляк, а рідну мову свого батька вперше почав опановувати самотужки, придбавши ще в роки навчання в гімназії українсько-польський словник і самостійно вивчивши українську[6].

1936 року вступив на гуманітарний факультет Львівського університету. Тут він вивчає у польських професорів (Адама Шельонговського[pl], Костянтина Хілінського[pl], Владислава Котвича, Тадеуша Левицького[pl], Теофіла Модельського[pl], Францішека Буяка, Людвіка Коланковського[pl]) світову історію та сходознавство, зокрема арабську, перську, турецьку, монгольську мови і літератури. Освіту з українознавчих дисциплін Омелян Пріцак здобуває в Науковому Товаристві імені Шевченка під керівництвом Івана Крип'якевича, Ярослава Пастернака, Василя Сімовича, Теофіля Коструби[7], упродовж 1936—1939 років виконує обов'язки секретаря Комісії нової історії України НТШ[8].

Продовжив навчання в аспірантурі Інституту мовознавства АН УРСР зі спеціальності «ісламська філологія», де стає учнем академіка Агатангела Кримського [9]. Омелян Пріцак згадував:

« Короткий час, який я мав щастя перебувати в аспірантурі у Кримського в Києві (квітень-жовтень, 1940), дав мені змогу познайомитися з його лабораторією-бібліотекою, методом праці та таланом аналізувати східні джерела. Наші наукові зустрічі заторкалися головно історії Хозарського каганату, який Кримський слушно уважав прямим попередником Київської держави. З того часу ще на сьогодній день (зокрема в останні роки) я багато часу присвячував і присвячую історії Хозар, —і в такий спосіб віддаю данину свому учителеві — який мене ввів у ту дуже цікаву царину історії України. »

Навчання у А.Кримського тривало лише декілька місяців, оскільки Пріцак був мобілізований до Червоної армії. Військову службу проходив у Башкирії. Напередодні війни артилерійський полк, в якому служив Пріцак, передислокували до Білої Церкви, й у перший місяць війни він потрапив до німецького полону. Звідти у 1941 році він зміг утекти до Львова[10][11]. 1942 року він влаштувався в Українській кабінет, організований Іваном Крип'якевичем (по суті колишня Історична секція НТШ, заборонене окупаційною владою) і паралельно готував документи для навчання у Берлінському університеті[12]. 1943 року Пріцак виїздить до Німеччини[11].

Німецький період

У воєнні та післявоєнні роки Пріцак продовжив навчання у Берлінському (1943—1945) та Геттінгенському (1946—1948) університетах, де його вчителями були Ріхард Гартманн[de] (1943—1944) та Ганс Генріх Шадер[de] (1944—1948)[13]. Крім історії Східної Європи він вивчав там арабістику та іраністику. З 1945 року виконував обов'язки голови студентської організації «Мазепинець» та разом із майбутніми відомими українськими вченими видавав Бюлетень Централі Національної організації українських студентів у Німеччині. В цей період також відновлює своє передвоєнне спілкування з гетьманом Павлом Скоропадським, який у міжвоєнну добу разом із родиною мешкав у передмісті Берліна[7].

Наприкінці війни жив на півдні Баварії, звідки нелегально перейшов до Швейцарії. Протягом 1946—1948 років Пріцак продовжував студії східних мов та історії в Геттінгенському університеті в Німеччині. У 1948 році захистив дисертацію на тему «Karachanidische Studien I—IV. Studien zur Geschichte der Verfassung der Türk-Völker Zentralasiens» — про першу тюркську ісламську династію в домонгольський період. У 1949—1950 викладав українську та польську мови в тому ж університеті. У 1951 габілітувався на доцента історії Євразії та алтайської філології на підставі праці «Stammesnamen und Titulaturen der altaischen Völker» («Племінні імена і назви алтайських народів»). У 1957 році він стає професором історії Євразії та алтайської філології Гамбурзького університету[14].

1952 року він став одним із засновників та заступником президента міжнародної наукової організації «Урало-алтайське товариство»[de], що об'єднала науковців зі всього світу в галузі мовознавства уральських (угро-фінські, самодійські мови) та алтайських народів (тюркські, тунгуські, монгольська, корейська мови). Було започатковано журнали «Ural-Altaische Jahrbücher» («Урало-алтайський щорічник») та монографічну серію «Ural-Altaische Bibliothek» («Урало-алтайська бібліотека»)[15][7].

Американський період

Промова О. Пріцака, присвяченого створенню та діяльності Українського наукового інституту, написана ним самим

У 1960—1964 роках викладав в університеті Вашингтону, Гарвардському університеті як запрошений професор тюркології. 1964 року Омелян Пріцак отримав запрошення Гарвардського університету, де зайняв посаду професора тюркології та історії центральної Азії. З 1964 року Омелян Пріцак постійно жив і працював у США[16] й до 1990 року викладав у Гарвардському університеті.

У 1964 році долучився до ініціативи студентів створити українознавчий центр у Гарвардському університеті, очолив кампанії зі збору коштів серед української громади Америки для втілення цієї ідеї. З 1975 року завідував кафедрою української історії ім. Михайла Грушевського Гарвардського університету. 1973—1989 працював директором Українського наукового інституту Гарвардського університету. Він так характеризував цей період [17]:

« Мій час в рр. 1967-1989 я головно присвячував ширенню “катедральної релігії”, цебто поїздкам організованим президією ФКУ, де я подавав свої обгрунтування, чому потрібні українські кафедри в Гарварді (вибірка моїх промов вийшла в 1973 р. окремою книжкою: “Чому катедри українознавства в Гарварді ?”)... Понад 10 років я об’їздив українські громади в США та Канаді, посвячуючи на те до 4 днів у тижні. Було так, що одного дня я говорив в Нью- Йорку, другого в Чікаго, а третього десь у Сан-Франціско, або Лос Анджелес. »

В Інституті створив власну наукову школу україністів, які вперше трактували історію України в широкому всесвітньо-історичному баченні. До представників цієї школи належать Орест Субтельний, Павло-Роберт Магочій, Зенон Когут, Франк Сисин, Ольга Андрієвська та інші. Його докторантські семінари про історію України також відвідував Борис Гудзяк, який здобував у Гарварді ступінь доктора славістики і візантиїстики[18].

У 1960-х роках Омелян Пріцак був включений Нобелівським комітетом з літератури до списку осіб, що мали право номінувати претендентів на Нобелівську премію з літератури. Він отримував прохання подати кандидатури для присудження премії на розгляд комітету шість разів. У відповідь на перше звернення до нього Нобелівського комітету з літератури Омелян Пріцак надіслав подання на присвоєння Нобелівської премії у 1967 р. поетам Павлові Тичині, Іванові Драчеві та Ліні Костенко. Наступного 1968 року він рекомендує на Нобелівську премію одного Івана Драча, у 1970 та 1971 роках — Миколу Бажана[19][20].

1970 року Пріцака було обрано членом Американської академії мистецтв і наук. 1985 року надано звання почесного доктора літератури Альбертського університету (Канада).

Пріцаку належить не лише створення загальної концепції Гарвардського Українського наукового інституту (УНІГУ), але й розробка програми видавничої справи центру та планів окремих видавничих проектів, а саме: наукових журналів «Minutes of the Seminar in Ukrainian Studies», «Recenzija. A Review of Soviet Ukrainian Scholarly Publications», «Harvard Ukrainian Studies» і багатотомних книжкових серій «Series in Ukrainian Harvard Studies»[21].

Завдяки його ініціативі розпочато видання «Гарвардської бібліотеки давнього українського письменства», що включає опублікування оригінальних творів, створених на території Русі-України в XI—XVIII століттях. Омелян Пріцак був одним з ініціаторів перевидання багатотомної «Історії України-Руси» Михайла Грушевського. Саме з його аналізу історіософії великого українського історика розпочинався перший том видання.

Повернення в Україну

Після відновлення незалежності Омелян Пріцак отримав пропозицію президента НАН України Бориса Патона і переїхав із США до України для розбудови гуманітарної науки в нових політичних умовах. Тут він продовжив справу свого вчителя Агатангела Кримського, розпочавши відродження сходознавства в Україні. Вчений розробив концепцію майбутнього Інституту сходознавства імені А. Кримського НАН України, сформував науковий колектив, бібліотеку, організував першу міжнародну сходознавчу конференцію[22]. На посаді директора Інституту Сходознавства відновив видання журналу «Східний Світ»[23]. Директором заснованого інституту був до 1996 року.

Пріцак взяв участь у створенні Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, де входив також до складу вченої ради із захисту кандидатських та докторських дисертацій. У Національному університеті імені Тараса Шевченка вчений заснував першу на пострадянському просторі кафедру історіософії, читав курс всесвітньої історіософії, проводив науковий семінар, керував науковою роботою аспірантів[24][25].

За свідченням його західних колег, цей період життя став для Омеляна Пріцака великим розчаруванням[26].

Ліві лапки Він став першим з обраних до Академії Наук України закордонних членів та розгорнув у Києві Інститут сходознавчих студій, впровадивши нову програму університетського рівня в цій галузі та в багатьох інших занедбаних галузях історичних досліджень. Однак, на жаль, навіть людина його проникливості та динамізму була не в силі уникнути в'язких хитросплетінь пост-совєтських академічних політик і інтриг: ці роки були сповнені розчарувань.
Оригінальний текст (англ.)
He became the first elected foreign member of the Ukrainian Academy of Sciences, and revived the Institute of Oriental Studies in Kyiv, introducing new university-level programs in that field and many other neglected areas of historical scholarship. Sadly, however, even a man of his astuteness and dynamism was unable to escape the tangled webs of post-Soviet academic politics and intrigue: these years were filled with disappointments.
Праві лапки

Хвороба першої дружини змусила науковця повернутися до США у 1996 році. Після того та через власний стан здоров'я в Україну зміг приїхати лише у червні 1997 та листопаді 1998 року[27].

Наукові зацікавлення

Омелян Пріцак зробив внесок у розвиток декількох гуманітарних наук — філологію, історію, тюркологію, історіософію, історіографію, джерелознавство. Серед основних напрямів досліджень були: порівняльна та історична алтаїстична лінгвістика й тюркологія; мова й історія гунів і протобулгар; історія Центральної Азії, зокрема кочових імперій; історія Османської імперії та Кримського ханату; алтайські народи й слов'янський світ через призму лінгвістики та історії[7].

У студентські роки вивчав добу Мазепи, вже у 19 років опублікував перші наукові розвідки: про рід Скоропадських[28] та статтю «Іван Мазепа і княгиня Анна Дольська»[29]. Також Пріцак зібрав велику бібліографію доби Мазепи (понад 300 сторінок), яка мала вийти як третій том збірника «Мазепа» в Українському Науковому Інституті у Варшаві [5].

Сходознавством Пріцак зацікавився ще під час навчання в Тернопільській гімназії і продовжив сходознавчі студії в університеті та комісіях історичного спрямування НТШ, де він вивчав арабо-перські джерела з історії Східної Європи VIII—X ст. Друга світова війна завадила захистити дисертацію в Україні, опублікувати низку наукових розвідок. Надрукував лише п'ять нарисів у газетах, одну рецензію, описав скарби арабських монет у Західній Україні, перекладав і коментував твір Аль-Фіда «Впорядкування країн» та Павла Алеппського «Подорож патріарха Макарія»[30].

Одним з вагомих внесків до алтаїстичних та тюрко-логічних студій було написання нарисів для енциклопедичного видання «Philologia Turcicae Fundamenta» (Вісбаден, Німеччина, 1959) про такі мови, як старотюркська, караїмська, карачаївська, балкарська, кипчацька (мамлюко-кипчацька і вірмено-кипчацька), ново-уйгурська, а також мови шорців, чулимських і абаканських тюрків[31].

Значну увагу приділив темам походження Русі та «Слова о полку Ігоревім» як історичного джерела. Крім того, вчений зробив внесок у вивчення історії України козацької доби, у хозарські студії та дослідження українсько-єврейських взаємостосунків, публікуючи монографії й статті, а також беручи участь у міжнародних конференціях.

Омелян Пріцак писав в автобіографії[9]:

« Усе своє наукове життя я ділив поміж українською історією та сходознавством, з тим, що до 1968 р. сходознавство було моєю офіційною дисципліною, і силою факту я йому більше приділяв уваги. Другий стимул до моєї концентрації на українській історії був викликаний потребами української науки. »

Чи не найвідомішою стала концепція Омеляна Пріцака про походження Русі та зв'язок давньої історії України і тюркомовного світу. У першому томі свого opus magnum «Походження Русі» він розглянув витоки Руси на джерельному матеріалі скандинавського, іранського, хозарського тощо походження і виводив давньоруську державність з Хозарського каганату. Однак ця версія була піддана численній критиці. У 2003 році Омелян Пріцак опублікував третє доповнене й доопрацьоване видання «Походження Русі», в якому відмовився від хозарської теорії походження та спростував норманську теорії походження Київської Русі — доводив, що початки державності у східних слов'ян не завезли з-за моря варяги чи пересаджені сусідами-хозарами, а виникли на місцевому ґрунті задовго до ХІ століття[32][33]. За задумом автора мало вийти томів, присвячених цій темі[34].

1982 року разом із Норманом Ґолбом публікує аналіз невідомого хозарського документа Х століття, з якого зробили висновок про хозаро-іудейське заснування Києва.

Бібліотечно-архівна спадщина

Книжкова колекція Омеляна Пріцака в Могилянській бібліотеці

З 2007 року його бібліотека, особовий архів та мистецька колекція переїхали з США до України і зберігаються у Національному університеті «Києво-Могилянська академія» як окремий підрозділ під назвою «Меморіальна бібліотека Омеляна Пріцака» в структурі наукової бібліотеки університету[35]. Колекція містить рукописні твори, друковані видання, архівні документи, живопис, графіку, предмети декоративно-ужиткового мистецтва, записи класичної музики[36].

Книжкову колекцію внесено до електронного каталогу Наукової бібліотеки НаУКМА[37], описи архівної колекції Омеляна Пріцака також доступніі онлайн[38]. Унікальні книги, зокрема рукописні та стародруки, архівні документи та мистецька колекція Омеляна Пріцака експонуються на виставках в НаУКМА та музеях Києва й України[39][40][41].  

Членство в академіях та наукових товариствах

Нагороди і відзнаки

Вшанування пам'яті

  • 1992 — ім'ям вченого названо астероїд 17519 Пріцак.
  • 2008, 2009, 2014 — пам'яті вченого організовувались наукові конференції у НаУКМА[46].
  • 2009 — створено Науково-дослідний центр орієнталістики імені Омеляна Пріцака при Національному університеті «Києво-Могилянська академія»[47].
  • 2019 — Український дослідний інститут Гарвардського університету оголосив про заснування нової міждисциплінарної книжкової премії з українських студій — Книжкової премії Омеляна Пріцака[48].

Бібліографія

Обкладинка «Походження Русі», українське видання 1997 року

Автор понад 700 наукових праць (монографії, статті, рецензії, підручники) з філології, лінгвістики, сходознавства, всесвітньої історії, історії України[49]. Зокрема, «Караханідські студії», «Староболгарський список князів», «Підстави тюркської філології», «Хазарсько-єврейські документи Х століття», «Слов'яни і авари», «Походження Русі», «Що таке історія України?», «Історіографія та історіософія Михайла Грушевського», «Шевченко-пророк».

Основні праці

  • Stammen und Titulaturen der altaischen Völker. — Göttingen, 1951.
  • Die Bulgarische Fürstenliste und die Sprache der Proto-Bulgaren. — Wiesbaden, 1955.
  • Philologiae Turcicae Fundamenta. Vol.I. — Wiesbaden, 1959.
  • Чому катедри українознавства в Гарварді? — Кембрідж, Масс. — Ню. Йорк, Н. Й., 1973.
  • The Origin of Rus’. Vol.I. Old Scandinavian Sources other than the Sagas. — Cambridge, Mass., 1981.
  • Studies in Medieval Euroasian History. — London, 1982.
  • Khasarian Hebrew Documents of the Tenth Century (with Norman Golb). — Ithaca-London, 1982.
  • Das Alttürkische. Handbuch der Orientalistik. — Leiden, 1982.
  • The Origins of the Old Rus’ Weights and Monetary Systems. Two Studies in Western Eurasian Metrology and Numismatics in the Seventh to Eleventh Centuries. — Cambridge, Mass., 1998.
  • Історіографія та історіософія Михайла Грушевського. — Київ-Кембрідж, 1991.
  • Шевченко — пророк. — Київ, 1993.
  • Походження Русі. Т. I. Стародавні скандинавські джерела (крім ісландських саг).[авторизований переклад з англійської О. Буценка та Ю. Олійника] — Київ, 1997.
  • Походження Русі. Т. II. Стародавні скандинавські саги і Стара Скандинавія. — Київ, 2003.
  • Ким і коли було написане «Слово о полку Ігоревім». — Київ, 2008.

Див. також

Примітки

  1. а б SNAC — 2010.
  2. а б ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. http://www.ukrweekly.com/old/archive/2006/240611.shtml
  4. Мій шлях історика, 1991, с. 62
  5. а б Хемич, 1973, с. 19
  6. Потульницький В. Особистість Омеляна Пріцака в рамках наукової проблеми //Українська орієнталістика. — 2009—2010. — Вип.4-5. — С.8.
  7. а б в г Сидорчук Т. М. Вчений-енциклопедист сучасності.  До 100-річчя від дня народження Омеляна Пріцака (1919—2006) // Дати і події, 2019, перше півріччя: календар знамен. дат № 1 (13)  / Нац.  б-ка України ім. Ярослава Мудрого; уклад.: В. Кононенко (керівник проекту)  [та ін.]— Київ, 2018. — С.65-69.
  8. Фелонюк А. В. Омелян Пріцак і Наукове Товариство імені Шевченка у Львові (1936—1939 рр.) // Українська орієнталістика. — 2009—2010. — № 4-5. — С. 23-27.
  9. а б Мій шлях історика, 1991, с. 74
  10. Без сходознавства не можливо зрозуміти історію й культуру України: [інтерв'ю Володимира Музики з Омеляном Пріцаком] // Східний світ.– 1993.–No 1.–С.6.
  11. а б Дашкевич, Ярослав. Омелян Пріцак. Життя і творчість — творчість і життя // Актуальні питання сходознавства, славістики, україністики: (Пам'яті Омеляна Пріцака). — К. : ВПЦ НаУКМА, 2010. — С. 4.
  12. Федорук Я. Документи про наукову роботу Омеляна Пріцака в Кабінеті історії України у 1942 році // З любов'ю до народів. — Київ, 2013. — С. 306‑329.
  13. Мій шлях історика, 1991, с. 72
  14. Хемич, 1973, с. 20
  15. Geschichte der Societas Uralo-Altaica (SUA), e.V.. www.s-u-a.de. Процитовано 2019-05-07. 
  16. Pritsak O. Apologia pro [vita] sua // Türklük Bilgisi Araştirmalari. — [Cambridge, Mass. : Harvard University], 1978. — p.XVIII.
  17. Мій шлях історика, 1991, с. 76
  18. Ґудзяк Б. Про Вчителя // Критика. — К.,2006. — № 12. — С. 17.
  19. Сидорчук Т. М. Омелян Пріцак, Нобелівський комітет з літератури Шведської академії та українські письменники: до питання співпраці та взаємин// Загартована історією: ювілейний збірник на пошану проф. Надії Іванівни Миронець з нагоди 80-ліття від дня народження. — К., 2013. — С. 237—248.
  20. Кіпніс–Григор'єв Г. Корпункт: фрагменти з книжки. Висувається на Нобелевську… // Вітчизна . — 1991. — № 12. — С. 148—151.
  21. Сидорчук Т. М. Омелян Пріцак та видавнича діяльність Українського наукового інституту Гарвардського університету в 1970-1990-х роках //Славістична збірка. Вип. IV /Інститут української археографії та джерелознавства НАН України. — К., 2018. — С.125-137.
  22. Кочубей Ю. Академік Омелян Пріцак і відродження українського сходознавства // Східний світ. — 2008. — № 3. — С. 13-21.
  23. Про Журнал “Східний світ”. Сайт журналу. Процитовано 29 травня 2019. 
  24. Калакура Я. Професор Омелян Пріцак відродив ісоріософію в Київському університеті //Українська орієнталістика. — 2009—2010. — Вип.4-5. — С.38-44.
  25. Потульницький В. А. Створення Омеляном Пріцаком кафедри історіософії у Київському університеті у 1992—1994 роках та її значення //Український археографічний щорічник. –  2016. — Т.22/23. Нова серія. — Вип. 19/20. — С.362-379.
  26. З гарвардського некролога (Michael S. Flier, Richard N. Frye, George G. Grabowicz, Roman Szporluk, Edward L. Keenan. Omeljan Pritsak. Faculty of Arts and Sciences — Memorial Minute//Harvard Gazette. — May 14, 2009)
  27. Галенко О. Повернення Анахарсиса // Критика. — К., 2006. — № 12. — С. 15.
  28. Пріцак О. Рід Скоропадських: (Історико-генеальогічна студія) // За велич нації. — 1938 — C. 50-68.
  29. Сидорчук Т. М. Павло Скоропадський та Омелян Пріцак: до історії взаємостосунків та співпраці // Український археографічний щорічник: Нова серія. — Київ: Українські пропілеї, 2018. — Вип. 21/22, т. 24/25. — С. 533
  30. Фелонюк А. Сходознавчі зацікавлення Омеляна Пріцака у львівський період життя (1936—1943 рр.) // Науковий вісник Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки. Серія: історичні науки. Луцьк 2015. Вип. 7 (308). — 167 с. — С. 115—120
  31. Кочубей Ю. М. Академік Омелян Пріцак і урало-алтаїстика // Сходознавство. — 2007. — № 38. — С. 6–12.
  32. Федорів І. Участь Омеляна Пріцака у славістичних дискурсах другої третини ХХ — початку ХХІ ст. // Україна-Європа-Світ. Міжнародний збірник наукових праць.. Серія: : Історія, міжнародні відносини. — 2016. — Вип. 17. — С. 296, 298.
  33. Шостак М. В. Концепція формування Київської Русі в праці Омеляна Пріцака «Походження Русі. Стародавні скандинавські джерела (крім саг)»// Зб. наук. пр. Наук.-дослід. ін-ту українознавства. — 2007. — Т. ХV. — С. 270—274.
  34. Історія і українці в очах професора Омеляна Пріцака. Українська літературна газета (uk). 2012-10-11. Процитовано 2019-05-08. 
  35. Сидорчук Т. Меморіальний кабінет-бібліотека Омеляна Пріцака у Національному університеті «Києво-Могилянська академія» //Пам'ятки України: історія та культура. — К., 2014. — Спецвипуск (197). — С.68-75.
  36. Меморіальний Кабінет Бібліотека-Архів-Музей Омеляна Пріцака
  37. NaUKMA - Start page. aleph.ukma.kiev.ua. Процитовано 2019-04-29. 
  38. Архів. www.library.ukma.edu.ua. Процитовано 2019-04-29. 
  39. Виставка «Земля козаків». Софія Київська (en). 2016-07-01. Процитовано 2019-05-06. 
  40. Виставка Яків Гніздовський, з нагоди 100-річчя від дня народження українсько-американського митця. mincult.kmu.gov.ua. 2015-05-27. Процитовано 2019-05-06. 
  41. Виставка до 100-річчя від дня народження Омеляна Пріцака. Національний університет «Києво-Могилянська академія». 2019-04-05. Процитовано 2019-05-05. 
  42. Іноземні члени НАН України. www.nas.gov.ua. Процитовано 2019-05-09. 
  43. Омелян Пріцак « Інститут сходознавства. oriental-studies.org.ua. Процитовано 2019-05-09. 
  44. Indiana University Prize for Altaic Studies, 1963-2014. Permanent International Altaistic Conference (en-US). Процитовано 2019-05-08. 
  45. Премія імені А.Ю. Кримського. www.nas.gov.ua (uk-UA). Процитовано 2019-03-25. 
  46. Список конференцій Науково-дослідного Центру орієнталістики імені Омеляна Пріцака
  47. Науково-дослідний Центр орієнталістики імені Омеляна Пріцака. НаУКМА. Процитовано 14.04.2017. 
  48. У США заснували Книжкову премію Омеляна Пріцака. ЛітАкцент - світ сучасної літератури (uk). 2018-12-28. Процитовано 2019-04-14. 
  49. Бібліографія праць О. Й. Пріцака. www.library.ukma.edu.ua. Процитовано 2019-05-06. 

Джерела

Посилання