Проект А119

A Study of Lunar Research Flights - Volume I

Проект A119 (англ. Project A119) — проект «Вивчення дослідницьких місячних польотів» — секретний план Американських повітряних сил з метою скидання атомної бомби на Місяць.

Метою проекту було підірвати атомну бомбу на Місяці для підвищення морального духу в США після того, як Радянський Союз випередив американців в космічній гонці. Про існування проекту було заявлено в 2000 році колишнім керівником Національного управління з аеронавтики і дослідження космічного простору (НАСА), Леонардом Рейфелем, який керував проектом в 1958 році. Молодий Карл Саган був частиною команди, відповідальної за прогнозування наслідків ядерного вибуху в умовах низької гравітації.

Проект A119 не був здійснений, можливо, в першу чергу тому, що висадка на Місяць була більш прийнятним досягненням в очах американської громадськості. Проектна документація залишилася таємницею на майже 45 років, і, незважаючи на одкровення Рейфеля, уряд США ніколи офіційно не визнавав своєї участі в проекті.

Підґрунтя проекту

Під час холодної війни Радянський Союз перейняв лідерство в космічній гонці, запустивши 4 жовтня 1957 року орбітальний апарат Спутник-1. Цей супутник був першим штучним супутником на навколоземній орбіті, тому його несподіваний успішний запуск у поєднанні з провалом американської програми «Венґард» став поштовхом для початку космічних перегонів. Намагаючись повернути втрачені позиції, Сполучені Штати впроваджували низку нових проектів і досліджень, які в кінцевому підсумку вилились в запуск супутника Explorer 1 і створення передових оборонних дослідницьких проектів (DARPA) і НАСА[1].

Проект

1949 року Armour Research Foundation (АРФ) на базі Іллінойського технологічного інституту почала вивчати вплив ядерних вибухів на навколишнє середовище. Ці дослідження продовжувалися до 1962 року[2]. У травні 1958 року АРФ почала таємне дослідження можливих наслідків атомного вибуху на Місяці. Основна мета програми, яка проходила під егідою ВПС США, і була ними запропонована — здійснення ядерного вибуху на Місяці, який буде видно із Землі. Вони вважали, що такий експеримент буде сприяти зростанню патріотизму американського народу[3].

Під час здійснення проекту газети розповсюджували чутки, що Радянський Союз планував підірвати водневу бомбу на Місяці. У кінці 1957 року преса також повідомляла, що СРСР планував відзначати річницю Жовтневої революції, яка збігалися із місячним затемненням 7 листопада 1957 року, ядерними вибухами на Місяці[4].

Подібна ідея була висунута Едвардом Теллером, «батьком водневої бомби», який у лютому 1957 року запропонував детонувати атомний пристрій і на Місяці, і на деякій відстані від його поверхні, щоб проаналізувати наслідки вибуху[5].

Вибух повинен був відбутися вздовж термінатора Місяця, для максимальної видимості з Землі.

Дослідження

Десять членів команди на чолі з Леонардом Рейфелем були зібрані в Іллінойському технологічному інституті в Чикаго, щоб вивчити потенційну видимість вибуху, його наукове значення та вплив на місячну поверхню. Серед членів дослідницької групи були астрономи Джерард Койпер і його докторант Карл Саган, який відповідав за математичне моделювання розширення пилової хмари в просторі навколо Місяця, що було важливим фактором у визначенні видимості вибуху з Землі[3][5][6].

Для реалізації проекту вчені спершу планували використати водневу бомбу, але ВПС США наклали вето на цю ідею через вагу такого пристрою - на той час ще не було ракет-носіїв, які б вивели на навколоземну орбіту і доставили до Місяця необхідний за тоннажністю вантаж[7]. Тоді було вирішено використати боєголовку W25 — маленьку, легку та з відносно низькою потужністю в 1,7 кілотонни[5]. Для порівняння, Малюк, скинутий на японське місто Хіросіма в 1945 році мав потужність 13-18 кілотонн[8]. Запуск W25 передбачалося здійснити за допомогою ракети-носія на неосвітлену сторону Місяця, поблизу термінатора, де він мав бути підірваний при ударі. Пилова хмара, утворена в результаті вибуху, здійнялася б на значну висоту й потрапила б під проміння Сонця, завдяки чому її можна було б побачити з Землі[5][6]. Як вважав Леонард Рейфель, прогрес ВПС у розвитку міжконтинентальних балістичних ракет зробив би такий запуск можливим вже в 1959 році[9].

Скасування проекту

Проект був скасований ВПС у січні 1959 року. Причини скасування не оголошені. Можна припустити, що, по-перше, ініціатори проекту та керівники США побоюювались негативної реакції громадськості й, по-друге, тому, що Проект А119 становив небезпеку для населення, у разі, якщо щось пішло б не так із запуском. Ще одним фактором, наведеним керівником проекту Леонардом Рейфелем, були можливі наслідки радіоактивного зараження великих територій на Місяці, які в майбутньому могли б бути використані у дослідженні Місяця та його колонізації[9][7].

Пізніші дослідження показали, що відповідний радянський проект існував насправді, але він відрізнявся від сценарію, про який повідомлялося в пресі. Розпочавшись у січні 1958 року, він був частиною різних планів під кодовою назвою «E». Проект E-1 за планом повинен був досягти Місяця, в той час як проекти Е-2 і E-3 мали на меті відправлення зонда на зворотню сторону Місяця для того, щоб зробити серію фотографій його поверхні. Фінальна стадія проекту — E-4, повинна була нанести ядерний удар по Місяцю. Подібно до американського плану ряд проектів «E» були скасовані ще в стадії планування через побоювання щодо безпеки та надійності ракети-носія[10][11].

Наслідки

Підписання договору про заборону ядерних випробувань в атмосфері, космічному просторі й під водою в 1963 році і Договору про космос у 1967 році, заборонило майбутні проекти дослідження впливу ядерних вибухів на Місяць. Проте, уже раніше як Сполучені Штати, так і Радянський Союз здійснили декілька висотних ядерних вибухів, в тому числі операції Hardtack I, Argus, Dominic, а також The K Project[5].

Про проект A119 стало відомо завдяки вивченню документів під час роботи над біографією Карла Сагана

1969 року Сполучені Штати одержали лідерство в космічній гонці після успіху місії Аполлон-11[12]. У грудні того ж року, вчений програми «Аполлон» Гарі Латам запропонував здійснити вибух «невеликого» ядерного пристрою на Місяці для того, щоб посприяти науковим геологічним дослідженням[13]. Ця ідея була відхилена, так як це буде заважати вимірюванню природного радіаційного фону Місяця[14].

Існування Проекту A119 залишалося в секреті до середини 1990-х років, коли письменник Кей Девідсон виявив його при дослідженні біографії Карла Сагана. Участь Сагана у проекті простежувалася з його заяви на академічну стипендію в Каліфорнійському унівеситеті в Берклі Міллерівського Інституту в 1959 році. У заяві Саган дав докладну інформацію про науково-дослідний проект, який, як вважав Девідсон, являє собою порушення правил національної безпеки[15]. Витік стався з заяви Сагана, де він розкриває назви двох секретних документів з проекту A119: документ 1958 року Possible Contribution of Lunar Nuclear Weapons Detonations to the Solution of Some Problems in Planetary Astronomy, і 1959 року Radiological Contamination of the Moon by Nuclear Weapons DetonationsПомилка цитування: Неправильний виклик <ref>: вказані неправильні значення name або вказано забагато параметрів. Вони були серед восьми звітів, створених в рамках проекту, всі з яких були знищені в 1987 році[3].

В результаті, біографія Карла Сагана Carl Sagan: A Life була опублікована в 1999 році. Незабаром після цього була опублікована рецензія в журналі Nature, у якій було написано про відкриття витоку інформації[16]. Це призвело до того, що доктор Рейфель написав лист в журнал, який підтверджував інформацію про те, що така діяльність Сагана в той час вважається порушенням умов конфіденційності проекту. Рейфель скористався можливістю, щоб розкрити подробиці досліджень, і його заяви пізніше будуть широко висвітлюватися в засобах масової інформації[6][17].

У результаті публікації даних було подано запит щодо Проекту A119. І лише через сорок років після програми було видано книгу A Study of Lunar Research Flights — Volume I[16]. Пошук іншої документації по справі показав, що решту звітів було знищено в 1980 році в Іллінойському технологічному інституті[5].

Доктор Девід Лоурі, ядерний історик з Великої Британії, назвав проект «непристойним», додавши, що "якби проект був здійснений, ми ніколи б не мали романтичного образу Ніла Армстронга який здійснив "гігантський стрибок для людства"."[3].

Посилання

Примітки

  1. «50th Anniversary of the Space Age», NASA.
  2. [], Dörries, Matthias (2011). «The Politics of Atmospheric Sciences: „Nuclear Winter“ and Global Climate Change». Osiris (University of Chicago Press, on behalf of The History of Science Society) 26 (1): 198–223.
  3. а б в г «US planned one big nuclear blast for mankind», Barnett, Antony (May 14, 2000). Помилка цитування: Некоректний теґ <ref>; назва «http://www.guardian.co.uk/science/2000/may/14/spaceexploration.theobserver» визначена кілька разів з різним вмістом Помилка цитування: Некоректний теґ <ref>; назва «http://www.guardian.co.uk/science/2000/may/14/spaceexploration.theobserver» визначена кілька разів з різним вмістом Помилка цитування: Некоректний теґ <ref>; назва «http://www.guardian.co.uk/science/2000/may/14/spaceexploration.theobserver» визначена кілька разів з різним вмістом
  4. «Latest Red Rumor: They'll Bomb Moon». Pittsburgh Press:, Myler, Joseph L (November 1, 1957).
  5. а б в г д е Lunar Exploration: Human Pioneers and Robotic Surveyors., Ulivi, Paolo; Harland, David Michael; Zhou, Chaochen (2004).
  6. а б в «U.S. Planned Nuclear Blast On the Moon, Physicist Says»., Broad, William J (May 16, 2000)
  7. а б «U.S. Weighed A-Blast on Moon in 1950s». Los Angeles Times., Associated Press (May 18, 2000).
  8. Hoddeson, Lillian; Henriksen, Paul W.; Meade, Roger A.; Westfall, Catherine L. (1993). Critical Assembly: A Technical History of Los Alamos During the Oppenheimer Years, 1943–1945. Cambridge University Press. pp. 392–393.
  9. а б «U.S. considered lunar a-bomb blast»., Associated Press (May 18, 2000).
  10. «The original E-3 project — exploding a nuclear bomb on the Moon»., Zheleznyakov, Aleksandr.
  11. «Russia wanted nuclear bomb on moon». Independent Online., Tanner, Adam (July 9, 1999).
  12. Angelo, Joseph A (2007). Human Spaceflight (illustrated ed.). Infobase Publishing. p. 28.
  13. «Moon madness», The Sydney Morning Herald: p. 19. December 21, 1969.
  14. «Scientist Withdraws Plans for Nuclear Blast on Moon», St. Petersburg Times: p. 7. January 7, 1970.
  15. Carl Sagan: A Life, Davidson, Keay; Sagan, Carl (1999), Wiley. p. 95.
  16. а б «A Study of Lunar Research Flights, Volume I», Defense Technical Information Center Помилка цитування: Некоректний теґ <ref>; назва «http://oai.dtic.mil/oai/oai?verb=getRecord&metadataPrefix=html&identifier=AD0425380» визначена кілька разів з різним вмістом
  17. "Sagan breached security by revealing US work on a , Reiffel, Leonard (May 4, 2000).; Nature 405 (6782): 13.doi:10.1038/35011148

Шаблон:Кандидат в добрі статті

Шаблон:Link GA Шаблон:Link GA Шаблон:Link GA