Рамбутан

Рамбутан
Плоди рамбутану
Плоди рамбутану
Біологічна класифікація
Царство: Рослини (Plantae)
Відділ: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Еудікоти (Eudicota)
Клас: Дводольні (Magnoliopsida)
Порядок: Сапіндоцвіті (Sapindales)
Родина: Сапіндові (Sapindaceae)
Рід: Nephelium
Вид: Рамбутан
Біноміальна назва
Nephelium lappaceum
L
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Nephelium lappaceum
EOL logo.svg EOL: 595297
IPNI: 783834-1
ITIS logo.svg ITIS: 506073
IUCN logo.svg МСОП: 33266
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 151071

Рамбутан, також нефеліум — вічнозелене тропічне дерево родини Сапіндові родом з Південно-Східної Азії та його плід. Плоди солодкі, застосовуються у малайській, індонезійській, тайській кухні.

Назва

Назва походить від малай. rambut, «волосся», що пов'язане з характерними виростами на шкірці плоду. Подібна назва французькою: фр. litchi chevelu, «волохатий лічі». Тайською назва звучить як «нго» чи «нго пруан». Видова латинська назва лат. lappaceum перекладається як «реп'яхоподібний».[1]

Опис

Рамбутан у саду (Селангор, Малайзія)

Вічнозелене дерево, висотою 10—20 метрів. Втім висоти 12-20 метрів досягають лише дерева, що виросли з насіння, а саджанці, що отримані шляхом вегетативного розмноження зазвичай не перевищують 12 м.[2] Ствол рамбутана прямий, від нього відходять товсті гілки, що формують крону. Кора злегка шорстка, сірого або червонуватого кольору. Листки парноперисті, 10—30 см у довжину, складаються з 3—11 листочків. На нижній поверхні листка знаходяться домації[en], невеличкі горбики тканини між центральною та вторинними жилками.[1]

Квітки дрібні, 2,5—5 мм діаметром, актиноморфні, білуваті, жовтуваті або зеленуваті, оцвітина сформована лише 4-7 чашолистками, пелюстки відсутні, або наявні 4 редуковані. Квітки зібрані у термінальні суцвіття. Рослини можуть бути як дводомними, так і однодомними чоловічими. У чоловічих квіток розвиваються лише тичинки.[1]

Плід овальний чи округлий, 3—7 см у довжину та 3—5 см у ширину, масою 25-95 грамів кожен. Плоди достигають у китицях по 10—20 разом. Шкіряста оболонка червонувата (зрідка жовта або жовтогаряча), вкрита м'якими м'ясистими волосками 3. М'якоть плоду напівпрозора, біла або злегка рожева, солодка із легким кислуватим присмаком, трохи нагадує виноград. М'якоть становить 45—50% від маси плодів. З ботанічної точки зору м'якоть плоду є принасінником, тобто виростом сім'яніжки.[1]

Насінина одна, світло-коричнева, 1—1,3 см у довжину, за консистенцією схожа на горіх. Неїстівна у сирому вигляді, але вживається в їжу після кулінарної обробки.

Спосіб життя

Рамбутан росте у тропічному та екваторіальному кліматі при температурі 22—35 °C на висоті до 600 м над рівнем моря. Зазвичай мешкає та культивується в екваторіальній зоні між 17° північної та південної широти Зростає у первинних та вторинних тропічних лісах, формуючи нижній або середній ярус деревної рослинності. Найкраще дерева ростуть на багатих суглинках або глинистих ґрунтах.[2] При температурах нижче 10 °C гинуть молоді деревця, зрілі дерева переживають короткочасні температури до 4 °C, але при цьому втрачають значну частину листя. Рамбутан здатний витримати тривалий період посухи, при сухих вітрах край листя буріє. Низька вологість та сильний вітер під час дозрівання плодів може призвести до випаровування з поверхні волосків шкірки та призводить до втрати товарного виду плодів.[1]

На початку життя рамбутан росте швидко, проте ріст уповільнюється за півроку. Дерева плодоносять з 5-6-го року не менше 35-40 років. Рамбутан живе до 60 років.[2]

Розводять рамбутан вегетативно (щепленням, відводками, брунькуванням), оскільки дерева, вирощені з насіння часто дають дрібні кислі плоди.

У Малайзії дерево квітне двічі на рік (березень—травень і серпень—жовтень)[2], а в Коста-Риці — один раз (квітень—червень). Запашні квітки рамбутану приваблюють багато запилювачів, найперше бджіл. Також квітки запилюються мухами та мурахами. Плоди достигають за 15—18 тижнів.

Одне дерево здатне виробити більше як 5000—6000 плодів або 60—70 кг.

Ареал

Походить з Індокитаю, Малайзії, Індонезії. В дикому вигляді відомий з Таїланду, континентальної Малайзії, островів Індонезії, Борнео, Філіппіннів. Припускається наявність первинних диких популяцій у В'єтнамі та Камбоджі, але це потребує підтвердження. Зустрічається в низинах на висоті до 600 м над рівнем моря. Дикий рамбутан є звичайним у Сараваку та Сабаху на Борнео, великі популяції відомі з Філіппінів.[2]

Культурні форми поширені людиною по Південній Азії, Африці, Австралії, Південній та Центральній Америці.[2]

Охорона

Рамбутан внесено до Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи зі статусом «у найменшій небезпеці». Разом з тим, у списку зауважено, що стан диких популяцій необхідно дослідити, а також сприяти збереженню генетичного різноманіття виду.[2]

Застосування

Вживається у їжу сирим, консервованим. Перероблюється у джеми, желе. Насінина багата на олію, зокрема на арахінову та олеїнову жирні кислоти. Використовується у харчовій промисловості та при виробленні мила. Корінь, кора та листя використовуються для вироблення фарб.[3]

Зібрані стиглі плоди погано зберігаються. Шкірка швидко стає бурою через висихання та розвиток патогенів. Через це транспортування та продаж рамбутанів у віддалених країнах утруднені.[4]

Гниття плодів рамбутану до й після збирання викликають різноманітні мікроорганізми, зокрема аскомікотовий гриб Calonectria hongkongensis[en][5], Gliocephalotrichum microchlamidosporum[sv], Lasiodiplodia theobromae[en], Glomerella cingulata[en] тощо.[6]

В медицині

Рамбутан використовували в традиційній малайській медицині задля лікування діабету та високого артеріального тиску. Плоди вважалися засобом від діареї та дизентерії. Кашицю з листя використовували проти головного болю. Відвар коренів рамбутану давали пацієнтам з хворобами язика.[3]

Фітохімічний склад

У шкірці плоду рамбутана міститься низка танінів, зокрема гераніїн[en], елагова кислота, корілагін[en]. Гераніїн має низку біологічних активностей, серед яких пригнічення вірусу денге 2-го типу, вплив на метаболізм за умов ожиріння тощо.[3]

У складі насіння рамбутану виявлено 12-14% білка, 37-39% жирів, 3-6% клітковини, 2-3% мінеральних залишків. Серед жирів переважає арахідоїл-діолеїлгліцерол (майже 50%). Серед жирних кислот насичені та ненасичені представлені майже 1:1, найбільше в насінні олеїнової (40%) та арахінової (36%) кислот.[3]

Примітки

  1. а б в г д Orwa C, A Mutua, Kindt R, Jamnadass R, S Anthony. 2009 Agroforestree Database: a tree reference and selection guide, version 4.0(англ.)
  2. а б в г д е ж Barstow, M. (2017). Nephelium lappaceum. The IUCN Red List of Threatened Species 2017: e.T33266A67808476. doi:10.2305/IUCN.UK.2017-3.RLTS.T33266A67808476.en. Процитовано 20 October 2018. (англ.)
  3. а б в г Sukmandari, N.S.; Dash, G. K.; Jusof, W.H.W.; Hanafi, M. (August 2017). A review on Nephelium lappaceum L. Research Journal of Pharmacy and Technology 10 (8): 2819–2827. ISSN 2362-0161. doi:10.5958/0974-360X.2017.00498.X. (англ.)
  4. Wall, M.M.; Sivakumar, D.; Korsten, L. (2011). Rambutan (Nephelium lappaceum L.). с. 312–335e. doi:10.1533/9780857092618.312. (англ.)
  5. Serrato-Diaz, L. M.; Latoni-Brailowsky, E. I.; Rivera-Vargas, L. I.; Goenaga, R.; Crous, P. W.; French-Monar, R. D. (2013). First Report of Calonectria hongkongensis Causing Fruit Rot of Rambutan (Nephelium lappaceum). Plant Disease 97 (8): 1117–1117. ISSN 0191-2917. doi:10.1094/PDIS-01-13-0008-PDN. (англ.)
  6. Sivakumar, D.; Wijeratnam, R.S.W.; Wijesundera, R.L.C.; Abeysekera, M. (1997). Post-harvest diseases of rambutan (Nephelium lappaceum) in the Western Province. Journal of the National Science Foundation of Sri Lanka 25 (4): 225. ISSN 2362-0161. doi:10.4038/jnsfsr.v25i4.5036. 

Посилання