Річард Кантільйон

Річард Кантільон (англ. Richard Cantillon; 1680-ті — травень 1734) — ірландський економіст, автор Essai sur la Nature du Commerce en Général (Есеї про природу торгівлі взагалі), книжки, яку Вільям Стенлі Джевонс вважав «початком політичної економії».[1] Хоча небагато відмостей зберіглось про життя Кантільона, відомо, що ще молодим він досяг успіху в торгівлі та банківській справі.

Він досяг успіху значною мірою завдяки зв'язкам серед бізнесменів та політиків, які він отримав через свою родину та одного з перших роботодавців, Джеймса Бриджеса. В кінці 1710-тих та на початку 1920-тих, Кантільон спекулював, а згодом і допоміг заснувати Компанію Міссісіпі Джона Лоу, завдяки якій розбагатів. Однак, він накопичив борги, і боржники переслідували його позовами до суду, і, навіть, замахами на вбивство, аж до його смерті в 1734 році.

Есеї залишились єдиним відомим внеском Кантільона в економічну науку. Вони були написані близько 1730 року та широко поширювались як рукопис, надруковані були 1755 року. Незважаючи на великий вплив на ранній розвиток фізіократів та класичної школи економіки, Есеї були майже забуті, аж поки в кінці XIX століття до них не звернув увагу Джевонс.[2] На праці Кантільона вплинув досвід роботи банкіром, особливо, спекулятивна бульбашка Компанії Міссісіпі Джона Лоу. Також на нього сильно вплинули попередні економісти, особливо Вільям Петті.

Есеї вважають першим повним трактатом з економіки, в якому зроблено багато внесків у розвиток науки. Серед них: методологія причинно-наслідкових зв'язків, монетарні теорії, ставлення до підприємця як до носія ризиків, та розвиток просторової економіки. Есеї мали істотний вплив на ранній розвиток політичної економії, зокрема, на праці Девід Юма, Адам Сміта, Анн Тюрґо, та Франсуа Кене.

Біографія

Мало відомо про подробиці з життя Річарда Кантільона,[3] вважається, що він народився в 1680-ті в гафстві Керрі, Ірландія.[4] Його батько, Річард Кантільон, був землевласником з Белліхейгу.[5] В середині першого десятиліття XVIII століття, Кантільон переїздить до Франції, де отримує французьке громадянство.[6] В 1711 Кантільон вже працював на британського Головного скарбника Джеймса Бриджеса в Іспанії, де він займався організацією виплат британським військовополоненим у Війні за іспанську спадщину.[7] Кантільон лишився в Іспанії до 1714 року, і до повернення в Париж він заснував декілька підприємств та здобув політичні й бізнесові зв'язки.[8] Потім Кантільон здобув досвід роботи в банківському секторі, працюючи на двоюрідного брата, який був провідним кореспондентом Паризького відділення родинного банку.[9] Через два роки, завдяки, значною мірою, фінансовій підтримці Джеймса Бриджеса, Кантільон викупив свого двоюрідного брата та отримав у власність банк.[10] Завдяки фінансовим та політичним зв'язкам, які Кантільон як через свою родину[11] так і через Джеймса Бриджеса, він виявився досить успішним банкіром, який займався грошовими переказами між Парижем та Лондоном. [12]

В цей час, Кантільон починає співпрацювати з британським меркантилістом Джоном Лоу в Компанії Міссісіпі.[13] На основі монетарної теорії, яку сформулював Вільям Поттер в трактаті англ. The Key of Wealth (Ключ до багатства) 1650 року,[14] Джон Лоу стверджував, що збільшення пропозиції грошей призведе до початку використання ще незадіяної землі та трудових резервів, що збільшить продуктивність.[15] 1716 року Французький уряд надав йому право заснувати Banque Générale та фактично монопольне право розбудови на Французьких землях у Північній Америці, Компанію Міссісіпі. Натомість, Лоу обіцяв Французькому урядові фінансувати борги за низьким відсотком.[16] Лоу створив фінансову спекулятивну бульбашку на торгівлі акціями Компанії Міссісіпі, використовуючи фактичну монополію Banque Générale випускати банкноти для фінансування його інвесторів.[17]

Річард Кантільон заробив великі статки на спекуляції, він придбав акції компанії на початку, та продав їх згодом за роздутими цінами.[18] Фінансовий успіх Кантільона та посилення його впливу призвели до ускладнень у відносинах з Джоном Лоу, і трохи згодом Лоу загрожував ув'язнити Кантільона, якщо він не покине Францію протягом 24 годин.[19] Кантільон у відповідь заявив: «Я не йтиму геть; натомість, я принесу Вашій системі успіх.»[19] Для цього, 1718 року Лоу, Кантільон та багатий спекулянт Джозеф Гейдж створили компанію для фінансування подальших спекуляцій нерухомістю в Північній Америці.[20]

1719 року Кантільйон переїздитьз Парижу до Амстердаму, повернувшись не на довго на початку 1720 року. Кантільон видавав позики в Парижі, а отримував сплату в Лондоні та Амстердамі.[21] Після краху «Міссісіпської бульбашки», Кантільон зміг зібрати борги разом з нарахованими високими відсотками.[22] Більшість з його боржників сильно постраждали від краху бульбашки і звинувачували Кантільона аж до його смерті, проти нього було подані численні судові позови та здійснювалось декілька замахів на життя.[23]

16 лютого 1722 Кантільон одружився з Мері Махоні, донькою Графа Даніеля о-Махоні — багатого торговця та колишнього ірландського генерала. Після одруження, велику частину 1720-тих подружжя провело у подорожах Європою.[24] Кантільон та Мері мали двох дітей, сина, який помер ще дитиною, та доньку та ім'я Генріетта, яка одружилась з Вільямом Говардом Графом Стеффорда 1743 року.[25] Хоча Кантільон часто повертався до Парижу з 1729 до 1733 року, його постійним місцем проживання був Лондон.[26] В травні 1734 року, його помешкання в Лондоні згоріло вщент, зазвичай, вважають, що Кантільон загинув у пожежі.[27] Хоча причини пожежі нез'ясовані, за найпоширенішим припущенням, вона виникла через підпал.[28] Один з біографів Кантільона, Антуана Мерфі, висунула іншу теорію, що Кантільон підлаштував власну смерть аби втекти від переслідування кредиторами, потім він з'явився в Суринам під ім'ям Шевальє де Ловіні.[29]

Внесок до економіки

Хоча існують свідчення того, що Річард Кантільон був автором багатьох рукописів, до наших часів зберіглись лише фр. Essai Sur La Nature Du Commerce En Général (Есеї).[30] Написані 1730,[31] були видані французькою в 1755 році,[32] та були перекладені англійською Генрі Хігсом 1932 року.[33] Незважаючи на докази визначного впливу Есеїв на ранній розвиток економічної науки, трактат Кантільона залишався непоміченим протягом XIX століття.[2] В кінці XIX століття трактат був заново «відкритий» Вільямом Стенлі Джевонсом, який вважав Есеї «початком політичної економії».[1] Відтоді почала зростати увага до Есеїв Кантільона, завдяки, великою мірою, Генрі Хігсу, Йозефу Шумпетеру,[34] Фрідріху Хаєку[35] та Мюррею Ротбарду[36] з Австрійської школи економіки. Есеї вважають першим повним трактатом з економічної теорії,[37] а Кантільона називають «батьком економіки підприємств».[38]

Вважається, що Вільям Петті мав великий вплив на Річарда Кантільона.[39]

Великий вплив на праці Кантільона мав англійський економіст Вільям Петті та його трактат 1662 року англ. Treatise on Taxes (трактат про податки).[40] Хоча Петті розробив велику частину з основ Есеїв,[39] Ентоні Брюер зазначає, що вплив Петті перебільшений.[41] Окрім Петті, на Кантільона могли вплинути Джон Локк,[42] Цицерон, Лівій, Пліній Старший, Пліній Молодший, Чарльз Давенант, Едмонд Галлей, Ісаак Ньютон, Едмонд Галлей, Себаст'єн ле Претр де Вобан, та Жан Боісар.[43] Досвід, отриманий від участі в спекулятивній бульбашці Джона Лоу виявився дуже цінним, і, ймовірно, справив визначний вплив на погляди Кантільона стосовно взаємозалежності між збільшенням пропозиції грошей, цінами, та виробництвом.[44]

Методологія

Есеї написані з використанням особливої методології, що вирізняє Кантільона від своїх попередників меркантилістів.[45] Есеї рясніють словом «природній», що в праці Кантільона позначає відношення причини та наслідків між економічною діяльністю та явищами.[46] Економіст Мюррей Ротбард зазначає, що Кантільон був одним з перших, хто став виокремлювати економічні явища та розглядати їх на основі простих моделей, що дозволяють ізолювати змінні, які в інший спосіб ізолювати неможливо.[47] Економіст Йорг Гвідо Хюльсман порівнює деякі з моделей, представлених в Есеях, які вимагають постійної рівноваги, з поняттям «забалансованої економіки» (англ. evenly rotating economy) Людвіга фон Мізеса.[48] Кантільон часто вдається до поняття ceteris paribus (за інших рівних умов) в спробі позбутись незалежних змінних.[49] Крім того, йому приписують використання методології, схожої на методологічний індивідуалізм Карла Менґера,[50] дослідження методом дедукції складних явищ на основі простих спостережень.[51]

Методологія причинно-наслідкових зв'язків дала порівняно вільний від оцінок підхід до економічної науки, Кантільон виступає як незаангажований спостерігач за окремими діями та явищами, зосередившись, лише, на поясненні взаємозалежностей.[52] Це дозволило відокремити економіку від політики та етики значно сильніше, ніж вдавалось меркантилістам до того.[47] Це призвело до суперечок, чи слід вважати Кантільона меркантилістом, чи одним з перших анти-меркантилістів,[53] оскільки Кантільон часто називав маніпульовані державою позитивні сальдо зовнішньої торгівлі та нагромадження товарних грошей гарними економічними стимулами.[54] Інші, натомість, вважають, що там, де Кантільон пропонував деякі з меркантилістських політик, він, насправді, робив більш нейтральний аналіз та наводив можливі обмеження таких заходів.[55]

Монетаризм

Відмінності між поглядами меркантилістів та Кантільона з'являються вже на початку Есеїв, в питаннях про джерело багатства та ціноутворення на ринку.[56] Кантільон розрізняє багатство та гроші, вважаючи, що багатство «це ніщо інше як їжа, зручності, та задоволення життя.»[57] Кантільон підтримував теорію «природньої» вартості, основаній на використаній землі та праці (собівартості),[58] він також торкнувся теорії суб'єктивної вартості.[59] Кантільон вважав, що ціни на ринку визначаються не лише природньою вартістю, а залежать від попиту та пропозиції.[60] На його думку, ціни на ринку визначаються внаслідок порівняння пропозиції, кількості вибраного товару на окремому ринку з попитом, кількістю грошей, які доступні для обміну.[61] Вірячи в те, що ринкові ціни прямують до природніх рівнів, Кантільон міг відкрити принцип норми прибутку — зміни ринкової ціни на товар, можуть призводити до змін в пропозиції, слідом за збільшенням або зменшенням прибутковості.[62]

В Есеях Річард Кантільон розглядає досконаліший варіант кількісної теорії грошей Джона Лока, та звертає увагу на відносній інфляції та швидкості грошей.[63] Кантільон вважав, що інфляція виникає поступово, і що нові гроші мають обмежений вплив на інфляцію, тобото, фактично запровадивши поняття не нейтральності грошей.[64] Крім того, він стверджував, що перші власники нових грошей, мають перевагу в порівнянні з наступними власниками.[65] Поняття відносної інфляції, або непропорційного зростання цін на різні товари, називають ефектом Кантільона.[66] Також Кантільон вважав, що на ціни впливає зміна швидкості грошей (кількість обмінів за певний проміжок часу), але не так сильно, як кількість грошей.[67] Хоча він вважав, що грошова маса складається лише з металевих монет, він припускав, що збільшення кількості замінників грошей, або банкнот, може впливати на ціни через збільшення швидкості обігу депонованих монет.[68] Крім того, щоб розрізняти гроші та замінники грошей, він також розрізняв банкноти, як квитанції на депоновані монети, та банкноти, які знаходяться в обігу понад кількіості депонованих монет, або паперові гроші. При цьому, обсяг паперових грошей суворо обмежений довірою людей до них та вірою в можливість обміняти їх на справжні гроші.[69] Він вважав паперові гроші корисним засобом подолання негтивного тиску, який має запасання монети на швидкість грошей.[70]

Розглядаючи віру меркантилістів в те, що монетарні інтервенції можуть призвести до постійного бажаного торговельного балансу, Кантільон розробив теорію обігу монет, намітивши теорії міжнародної монетарної рівноваги.[71] Він припустив, що в країнах, де в обігу знаходиться багато грошей, зростуть ціни, й стануть менш конкурентноспроможними в порівнянні з країнами, де грошей в обігу не багато.[72] Так, Кантільон вважав, що збільшення пропозиції грошей, незалежно від причини, збільшує рівень цін і, таким чином, зменшує конкурентоспроможність промисловості окремої країни в порівнянні з країною з нижчими цінами.[73] Однак, Кантільон не вірив в те, що міжнародні ринки прямують до рівноваги, натомість, вважав, що уряди мають нагромаджувати монету, аби запобігти зростанню цін та падінню конкурентноспроможності.[71] Крім того, він вважав, що сприятливий торгівельний баланс можна підтримувати пропонуючи кращий товар та утримуючи конкурентоспроможність.[74] Прагнення Кантільона до встановлення сприятливого торговельного балансу може походити від віри меркантилістів в те, що обмін є грою з нульовою сумою, де одна сторона виграє за рахунок іншої.[75]

Трактат також містить порівняно розвинену теорію процентів.[76] Кантільон вважав, що процент виникає через потребу боржників в капіталі, та через страх кредиторів зазнати збитків, тому боржники мають компенсувати кредиторам ризик можливого неповернення кредиту.[77] Натомість, проценти сплачують за рахунок отриманих прибутків з інвестованого капіталу.[78] В ті часи вважалось, що ставка проценту залежить від кількості грошей, натомість, Кантільон стверджував, що ставка проценту залежить від попиту та пропозиції на ринку позик[79] — цей винахід зазвичай приписують шотландському філософу Девіду Юму.[80] В той час, як заощадження впливають на ставку процента, нові гроші, направлені на споживання, не впливають; таким чином, теорія проценту Кантільона подібна до теорії переваги ліквідності Джона Мейнарда Кейнса.

Інше

Зазвичай, винахід та впровадження поняття підприємець приписують Жан-Баптист Сею, але насправді саме Кантільон вперше використав цей термін в Есеях.[81] Кантільон поділив суспільство на два основних класи — наймані працівники з фіксованою зарплатою, та на людей з нефіксованим доходом.[82] Підриємці, згідно Кантільона, отримують нефіксований дохід, які сплачують визначені суми за виробництво, та отримують нефіксований дохід,[83] через спекулятивну невизначеність пристосування до попиту на їхній товар.[84] Кантільон, створивши фундамент, не розробив теорії невизначеності — ця тема лишалась без уваги до XX століття, коли до неї повернулись, зокрема, Людвіг фон Мізес, Френк Найт, та Джон Мейнард Кейнс.[85] Крім того, на відміну від попередніх теорій підприємництва, які розглядали підприємця в якості порушника спокою, Кантільон дотримувався поглядів, згідно яких підприємець врівноважував ринок правильними прогнозами вподобань споживача.[86]

Просторова економіка звертає увагу на відстані та площі, та як вони можуть впливати на ринок через транспортні витрати та географічні обмеження. Створення просторової економіки зазвичай приписують німецькому економісту Йогану фон Тюнену; однак, Кантільон займався дослідженням просторової економіки майже за століття до того.[87] Кантільон інтегрував свої досягнення в теорії просторової економіки в мікроекономічний аналіз ринку, описавши в який спосіб транспортні витрати впливають на розташування фабрик, ринків, та населених пунктів — люди намагаються зменшити транспортні видатки.[88] Результати з просторової економіки були отримані на основі трьох припущень: ціна на матеріали однакової якості завжди вище поблизу столиці, через транспортні видатки; транспортні видатки залежать від способу транспортування (наприклад, транспортування водними шляхами вважалось дешевшим за транспортування наземними шляхами); та більші товари, які важче транспортувати, завжди дешевші поблизу місця виготовлення.[89] Напирклад, Кантільон вважав, що ринки мають бути розташовані в такий спосіб, аби зменшувати витрати часу та гроше як для продавців, так і для покупців.[90] Аналогічно, Кантільон стверджував, що розмежування міст було, великою мірою, наслідком багатства своїх мешканців — багаті могли дозволити собі жити далі від своєї власності.[91] В Есеях, теорія просторової економіки була використана для пояснення географічного розташування ринків, та чому ціни різняться на різних ринках.[92]

Обкладинка Есеїв в редакції Інституту імені Людвіга фон Мізеса.

Вплив

Хоча, через сувору цензуру у Франції тих часів, Есеї не були надруковані до 1755 року, вони були широко поширені у вигляді рукописів, поки над ними не була завершена робота, і їх не було видано друком.[93] Вони мали помітний вплив на безпосередніх попередників класичної школи, включно з фізіократами, Анн Тюрґо, та Девіда Юма.[94] Кантільон справив велике враження на фізіократа Франсуа Кене, який міг дізнатись про праці Кантільона від Віктора Рікетті Мірабо.[95] Хоча вплив Есеїв на Кене незаперечний, його ступінь лишається невизначеним. Існують свідчення того, що Кене не повністю розумів, або був ознайомлений з теоріями Кантільона не повністю.[96] Багато поглядів Кене на економіку були висвітлені в Есеях,[97] але Кене відкинув декілька припущень Кантільона, зокрема, обмеженість доступної землі та теорію населення.[98] Також, Кене визнав дефіцит капіталу та накопичення капіталу як передумови для інвестицій.[99] Також, ймовірно, що Кантільон мав вплив на Джеймса Стюарта, прямо, чи непрямо.[100]

Кантільон належить до небагатьох економістів, на яких посилається Адам Сміт, який запозичив у Кантільона теорію життєво мінімальних заробітніх плат.[101] Ймовірно, на велику частину економічних теорії Адама Сміта мав прямий вплив Кантільон, хоча в багатьох аспектах Адамі Сміт набагато далі розвинув теорії Кантільона.[102] Деякі історики економіки стверджують, що Адам Сміт небагато створив власним розумом, зокрема, Йозеф Шумпетер[103] та Мюррей Ротбард.[104] В будь-якому випадку, завдяки впливу на Адама Сміта та фізіократів, Кантільон, цілком ймовірно, був до-класичним економістом, який зробив найбільший внесок в ідеї класичної школи.[105] Як приклад, можна навести вплив Кантільон на Сея, який можна впізнати у використаній в Трактаті з політичної економії методології.[106]

Примітки

  1. а б Jevons 1881, p. 342; writes Jevons, «Cantillon's essay is, more emphatically than any other single work, 'the cradle of political economy.'» Cantillon 2010, p. 15; Editors Mark Thornton and Chantal Saucier write, „The influence of Cantillon's manuscript was largely unknown and the book had fallen so far into neglect that William Stanley Jevons was said to have «rediscovered» it in the late 19th century.“
  2. а б Cantillon 2010, p. 15
  3. Spengler August 1954, p. 283; writes Spengler, «Much of the life of Richard Cantillon, author of the Essai, remains enveloped in mystery.»
  4. Brewer 1992, p. 2; Brewer notes two suggested dates of birth, but puts greater weight on the validity of Antoine Murphy's estimate, «Murphy thinks that Cantillon was probably born in the 1680s, at Ballyronan in County Kerry, Ireland; Walsh says that he was born in 1697 (which is hard to square with the fact that he was in a position of responsibility in 1711)». Spengler August 1954, p. 283; Spengler cites Hone and mentions the same uncertainty in Cantillon's date as birth, «He was born in Ireland, in March 1697, according to Hone, and some seven to seventeen years earlier according to others.»
  5. Higgs 1891, p. 270; Higgs cites the so-called Burke's Heraldic Illustrations, 1845, plate 51.
  6. Brewer 1992, p. 2; Higgs 1891, pp. 271—272
  7. Brewer 1992, p. 2
  8. Finegold September 2010; «Paymaster General James Brydges was a very wealthy man with much influence, which allowed Cantillon to make political and business connections before again leaving for France in 1714.»
  9. Brewer 1992, p. 4; Finegold September 2010; Rothbard 1995, p. 345
  10. Brewer 1992, p. 4; Finegold September 2010
  11. Rothbard 1995, p. 345; writes Rothbard, «Moreover, Richard's mother's uncle, Sir Daniel Arthur, was a prominent banker in London and Paris …»
  12. Brewer 1992, pp. 4-5
  13. Rothbard 1995, pp. 345—346; Brewer 1992, p. 5
  14. Potter, William (1650). The Key of Wealth. England: Johnson Reprint Corp. 
  15. Rothbard 1995, pp. 327—330; Finegold September 2010
  16. Brewer 1992, pp. 5-6; Finegold September 2010
  17. Brewer 1992, p. 6; Finegold September 2010; Rothbard 1995, pp. 329, 345—346
  18. Brewer 1992, p. 6; writes Brewer, «He was introduced to Law at an early stage … Most important, he bought shares early and sold at a large profit, thinking that the scheme was unsound and was bound to fail.» Brewer also notes that Cantillon was acting as John Law's personal banker, at the time.
  19. а б Higgs 1891, 276; Cantillon's reply is according to Higgs, who records Law as follows: "His great credit during the Regency aroused the jealousy of John Law, who held blunt language with him: 'I can send you to the Bastille to-night if you don't give me your word to quit the kingdom in four and twenty hours!Шаблон:' "
  20. Finegold September 2010; Rothbard 1995, p. 346
  21. Brewer 1992, p. 7; Brewer suggests that Cantillon stored his wealth in London to avoid high French taxes levied on those who had profited from the speculative bubble. Hyse 1971, p. 815; Hyse writes that profits were remitted both to London and Amsterdam, «The English records indicate that Cantillon remitted his speculative profits from Paris to Amsterdam and London.»
  22. Rothbard 1995, p. 346; Rothbard notes that these high interest rates incorporated an inflation premium.
  23. Brewer 1992, pp. 7-8; Rothbard 1995, pp. 346—347
  24. Higgs 1891, pp. 282—283; Rothbard 1995, pp. 346—347
  25. Higgs 1871, pp. 282, 288
  26. Higgs 1891, p. 286; Spengler August 1954, p. 284
  27. Rothbard 1995, p. 347; Hayek 1991, p. 246; Higgs 1891, p. 290
  28. Brewer 1992, p. 8
  29. Brewer 1992, p. 8; Brewer restates Murphy's argument, where Murphy cites the fact that the so-called Chevalier de Louvigny carried a large number of documents related to Cantillon.
  30. Brewer 1992, p. 9
  31. Cantillon 2010, p. 13; In the introduction to the Ludwig von Mises Institute's 2010 edition of Essai, Mark Thornton and Chantal Saucier write, «Based on the book itself and other evidence, we are now reasonably confident that Cantillon completed the manuscript in 1730.» Brewer, p. 9
  32. Spengler August 1954, p. 61; Essai was published roughly twenty-one years after Cantillon's death.
  33. Hone 1994, p. 96
  34. Schumpeter 1981, pp. 208—216
  35. Hayek 1991, pp. 245—294
  36. Rothbard 1995, pp. 345—362
  37. Jevons 1881, pp. 341—343; writes Jevons, «The Essai is far more than a mere essay or even collection of disconnected essays like those of Hume. It is a systematic and connected treatise, going over in a concise manner nearly the whole field of economics, with the exception of taxation.» Rothbard 1995, p. 345; Cantillon 2010, p. 13; Brewer 1992, p. 11
  38. Cantillon 2010, p. 5
  39. а б Schumpeter 1954, p. 210; Schumpeter states, «What Petty failed to accomplish—but for what he had offered almost all the essential ideas—lies accomplished before us in Cantillon's Essai
  40. Jevons 1881, p. 343; Like Cantillon, Petty proposed that the value of an object was the aggregate of the land and labor involved in its production.
  41. Brewer 1992, p. 15; Brewer states, «I shall argue that Cantillon took very little from Petty, and that he completely remade the little that he did take.» Schumpeter 1954, p. 210; Schumpeter concedes, «True, it was not accomplished in the style of a pupil who at every step looks back over his shoulder for the master's guidance, but in the style of an intellectual peer who strides along confidently according to his own lights.»
  42. Brewer 1992, p. 15
  43. Higgs 1892, p. 437
  44. Hyse 1971, p. 823
  45. Salerno 1985, p. 305
  46. Hayek 1991, pp. 259—260
  47. а б Rothbard 1995, p. 348
  48. Hülsmann 2002, p. 699
  49. Hayek 1991, pp. 260—261; Cantillon 2010, pp. 70-71; an example Cantillon's use of ceteris paribus can be found in chapter twelve, part one, of Essai, «The land belongs to the owners but would be useless to them if it were not cultivated. The more labor is expended on it, other things being equal, the more it produces …»
  50. Finegold June 2010; Carl Menger is credited with providing the Austrian school the methodological insight which would lead to Ludwig von Mises's development of praxeology.
  51. Salerno 1985, p. 306
  52. Hayek 1991, p. 260
  53. Brewer 1988; Thornton December 2007; Thornton 2007
  54. Brewer 1988, p. 447
  55. Thornton 2007, p. 4; Mark Thornton writes, «When this handful of selected quotes is placed into the proper historical and textual context they can even take on the possibility of being arguments against mercantilism and for a more laissez faire economy.»
  56. Finegold September 2010; writes Finegold, «Cantillon's insights on the source of economic wealth also set him apart from typical mercantilists before him.»
  57. Cantillon 2010, p. 21; Editors Mark Thornton and Chantal Saucier provide an abstract, stating, «Cantillon defines wealth as the consumption goods produced by land and labor. This contrasted with the Mercantilists who thought money was wealth.»
  58. Rothbard 1995, pp. 349—350; Cantillon 2010, pp. 53-56
  59. Rothbard 1995, pp. 349—350; Cantillon 2010, pp. 55; writes Cantillon, «But it often happens that many things, which actually have a certain intrinsic value, are not sold in the market according to that value; that will depend on the desires and moods of men, and on their consumption.»
  60. Hülsmann 2002, p. 696
  61. Cantillon 2010, p. 119; «The price of meat will be determined after some bargaining, and a pound of beef will be valued in silver [i.e., money] approximately the same as all beef offered for sale in the market [i.e., supply], is to all the silver brought there to buy beef [i.e., demand].»
  62. Cantillon 2010, p. 119; Finegold September 2010; Tarascio 1985, p. 252
  63. Cantillon 2010, p. 148; «Mr. Locke lays it does as a fundamental maxim that the quantity of goods in proportion to the quantity of money is a regulator of market prices. I have tried to elucidate his idea in the preceding chapters: he had clearly seen that the abundance of money makes everything more expensive, but he has not considered how this happens. The great difficulty of this question consists in knowing in what way and in what proportion the increase of money raises the prices of things.»
  64. Rothbard 1995, p. 355
  65. Rothbard 1995, p. 356
  66. Cantillon 2010, p. 155; Bordo 1983, p. 242
  67. Cantillon 2010, pp. 147—148
  68. Bordo 1983, p. 237
  69. Spengler October 1954, pp. 414—415
  70. Cantillon 2010, pp. 227—230
  71. а б Rothbard 1995, p. 359
  72. Spengler October 1954, p. 418; Rothbard 1995, pp. 358—359
  73. Bordo 1983, p. 244
  74. Brewer 1992, p. 114
  75. Brewer 1992, pp. 117—118
  76. Hayek 1991, p. 265; Hayek notes that Cantillon's theory of interest was overlooked by Eugen von Böhm-Bawerk, who wrote Capital and Interest as a critique of existing theories of interest in order to set up the introduction of his own time-preference theory of interest. This is meant to illustrate the obscurity of Cantillon's Essai to the economics profession prior to its «rediscovery» by Jevons.
  77. Cantillon 2010, pp. 169—170
  78. Cantillon 2010, pp. 170—171
  79. Bordo 1983, p. 247; Brewer 1992, p. 91
  80. Hayek 1991, pp. 265—266
  81. Brewer 1992, p. 51; Anthony Brewer, however, distinguishes between Say's and Cantillon's use of the term «entrepreneur», noting that while Cantillon saw the entrepreneur as a risk-taker, Say predominately considered the entrepreneur a «planner».
  82. Rothbard 1995, p. 351; Hülsmann 2002, p. 698. Hülsmann argues that Cantillon divided society into four classes: politicians, property owners, entrepreneurs, and wage-earners.
  83. Tarascio 1985, p. 251
  84. Cantillon 2010, p. 74; «They [entrepreneurs] pay a fixed price for them at the place where they are purchased, to resell wholesale or retail at an uncertain price … These entrepreneurs never know how great the demand will be in their city …»
  85. Tarascio 1985, pp. 251—252
  86. Rothbard 1995, p. 352
  87. Hébert 1981, p. 71
  88. Rothbard 1995, p. 354
  89. Hébert 1981, p. 72
  90. Cantillon 2010, pp. 31-32
  91. Cantillon 2010, pp. 35-36
  92. Hébert 1981, p. 75
  93. Rothbard 1995, p. 360
  94. Rothbard 1995, pp. 360—361
  95. Schumpeter 1954, pp. 209—210; Шумпете пише: «Cantillon's great work fared better both because of its well-rounded systematic or even didactic form and because it had the good fortune to gain, long before its actual publication, the enthusiastic approval and the effective support of two very influential men, Gournay and Mirabeau.» Далі, Шумпетер відмічає: «An analogy may be helpful: Cantillon was to Quesnay, and Petty was to Cantillon, what Ricardo was to Marx.»
  96. Brewer 1992, p. 168; Brewer cites a conversation between Quesnay and Mirabeau, as chronicled by the latter.
  97. Brewer 1992, pp. 174—175
  98. Brewer 1992, pp. 159—175
  99. Higgs 1892, p. 454
  100. Brewer 1992, p. 175; Brewer cites Steuart's reference to a tract by Phillip Cantillon, which in turn was based largely on Essai, and the many similarities between Steuart's Inquiry into the Principles of Political Oeconomy and Cantillon's Essai.
  101. Smith 2009, p. 45; «Mr. Cantillon seems, upon this account, to suppose that the lowest species of common labourers must everywhere earn at least double their own maintenance, in order that, one with another, they may be enabled to bring up two children.» Cantillon 2010, pp. 59-65; Marx 2007, p. 608, n. 1
  102. Brewer 1992, pp. 192—193
  103. Schumpeter 1954, p. 179; Schumpeter charged, «But no matter what he actually learned or failed to learn from predecessors, the fact is that the Wealth of Nations does not contain a single analytic idea, principle, or method that was entirely new in 1776.»
  104. Rothbard 1995, p. 435; Rothbard wrote, «The problem is that he originated nothing that was true, and that whatever he originated was wrong; that, even in an age that had fewer citations or footnotes than our own, Adam Smith was a shameless plagiarist, acknowledging little or nothing and stealing large chunks, for example, from Cantillon.»
  105. Hayek 1991, p. 246
  106. Salerno 1985, p. 312

Посилання