Церква Пресвятої Трійці (Фульнек)

Приходська церква Пресвятої Трійці
Назва на честь: Трійця
Kostel Nejsvětější Trojice (Fulnek) – ext-001.jpg

49°42′42″ пн. ш. 17°54′14″ сх. д. / 49.71181666669477295° пн. ш. 17.90416111113878017° сх. д. / 49.71181666669477295; 17.90416111113878017Координати: 49°42′42″ пн. ш. 17°54′14″ сх. д. / 49.71181666669477295° пн. ш. 17.90416111113878017° сх. д. / 49.71181666669477295; 17.90416111113878017
Тип парафіяльна церкваd[1]
Статус спадщини пам'ятка культури Чехіїd
Країна

Чехія Чехія

Розташування Фульнек
Конфесія Римо-Католицька церква
Єпархія Острава-Опава
Архітектурний стиль бароко
Автор проекту чеськ. Mikuláš Thalherr
Архітектор Nikolaus Thalherrd
Адреса Kostelníd[2]
Сайт www.farnostfulnek.info
Церква Пресвятої Трійці (Фульнек). Карта розташування: Чехія
Церква Пресвятої Трійці (Фульнек)
Церква Пресвятої Трійці (Фульнек) (Чехія)

Церква Пресвятої Трійці у Вікісховищі?

49°42′ пн. ш. 17°54′ сх. д. / 49.700° пн. ш. 17.900° сх. д. / 49.700; 17.900 Координати: Параметр: "scale=" має бути "scale:"
Римо-католицька приходська церква Пресвятої Трійці — відомий архітектурний пам'ятник XVIII століття у стилі бароко, розташований на території північно-східної Моравії, (Чехія), є однією з головних архітектурних домінант міста. Стоїть на місці старої приходської церкви, що документується XIII століттям.

Зведення нового храму сталося у зв'язку із зростаючим культом місцевого чудотворного образу «Діви Марії-Помічниці». Віруючі вважають, що на цьому образі були виявлені сльози, а також що завдяки молитвам біля цього образу трапилося декілька зцілень.

Архітектором храму був Микола Талхер, інтер'єр прикрашений настінними розписами Йосипа Ігнаца Садлера, образами Гната Вікторіна Раба і Фелікса Іво Ляйхера і іншими коштовними образами.

Історія

Стара церква

Стара приходська церква, присвячена святим Філіппу і Іакову, стояла на місці сьогоднішньої каплиці св. Йосипа, на лівій стороні храмової нави. Невідомо, коли вона була побудована; перше документальне підтвердження відноситься до 26 лютого 1293 року в документі пана Ольдржіхa з Ліхтенбурка (Oldřich z Lichtenburka), нащадка впливового роду Роновців (Ronovci) і власника Фульнецької області, згідно якому він продає бургомістрові Штедроню (Štědroň) з Йіловця (Jнlovec) будівлю міської управи.[3]

У 1389 році Бенеш з Краварж (Beneš z Kravař) заклав в Фульнеке при церкві монастир августинців-каноніків, а церква почала називатися «церквою Пресвятої Трійці». Микола з Ризмбурка (Mikuláš z Rýzmburka), оломоуцький єпископ вирішив, щоб приходська церква дісталася монастирю і так стала церков капітулною.[4]

У 1416 році в церкві похований Лацек I (Lacek I.), перший моравський гетьман, призначений королем Вацлавом IV.[5] У 1429 році Фульнек зпалив Ян з Товачова (Jan z Tovačova), згоріли церква і монастир.[5] У 1559 році пожежа знищила монастир і прилеглу частину міста,[6] в 1657 році церкву спустошили і випалили шведи.[7] У 1676 році велика пожежа знову спалила місто і церкву,[7] 1693 церква після пожежі відновлена на кошти монастиря августинців.[7] У 1695 році пожежа спалила монастир і околиці.[6] У 1672 році папа Климент Х надав настоятелеві монастиря право митри.[8]

Чудотворний образ Діви Марії-Помічниці

Чудотворний образ Діви Марії Фульнецької

На почесному місці фульнецької приходської церкви, над дарохранителькою головного вівтаря, знаходиться чудотворний образ Діви Марії-Помічниці, відомий також як Діва Марія Фульнецька. Колись під ним була дощечка з написом:

«У році 1648, 1-го жовтня, в заповіднику був безневинно застрілений чесний хлопець Павло Мудрак, 19 років. Після, в році 1649, 3 березня залишив цей світ, отримавши святі таїнства християнсько-католицької церкви, Андрій Мудрак. Йому було 22 роки 5 місяців. Їм на пам'ять замовили засмучені батьки, Георгій і Ганна Мудрак, зробити епітафію. Боже дай всім християнським душам вічний спокій і блаженство. Амінь.»
Що німецькою мовою означає:
«Im Jahre 1648 den 1. October iſt der ehrbare Junggeſell Paulus Mudrack, 19 Jahre alt, unſchuldigerweiß in dem Hauswald (Thiergarten) erſchoſſen worden. Und dann im Jahre 1649 den 3. März iſt Andreas Mudrack nach erlangten heiligen Sakramenten der chriſtkatholiſchen Kirche, von dieſer Welt geſchieden. Seines Alters 22 Jahre 5 Monath. Denen zur Gedächtniß die betrübten Eltern, als Georg und Anna Mudrack, d. Epitaphium aufrichten laſſen. Gott verleihe allen chriſtgläubigen Seelen die ewige Ruhe und Seligkeit amen.»

Згаданою епітафією був образ Діви Марії-Помічниці, який подружжя Мудрак[9] подарувало в 1678 році приходській церкві. Спочатку він висів в купелі в каплиці св. Йосипа старої приходської церкви. Звідти він був пізніше узятий і повішений між двома храмовими вікнами. І там він не залишався довго, в 1731 році він був знову переміщений, а його місце зайняло зображення тоді недавно беатифікованого Петра Фоурієра. Картину Діви Марії використовували як малий вівтарний образ; так вона не приваблювала до себе особливої уваги аж до 1746 року — тоді 23-го грудня вона була знову переміщена, цього разу в клуатр, оскільки кращого місця не знайшлося; після декількох тижнів образ там навіть розвалився на три шматки. Тоді нарешті про нього поклопотався преподобний Якоб Ербсманн (Jakob Erbsmann), старець тутешнього монастиря, замовив її лагодження і повісив на монастирську стіну за церквою.[10] Поступово біля неї почали майже щодня збиратися побожні християни; вони уквітчували образ і почитали Богородицю молитвами і співом. Пошана постійно зростала, ті, що багато приходили знаходили втіху і допомогу.

В суботу, перед торжеством Пресвятої Трійці, 31 травня 1749 року, біля образу близько п'яти годин пополудні молився лакей Ян Георгій Лосерт (Johann Georg Losert). Раптом він відмітив щось біле на правому оці Богородиці. Спочатку він подумав, що образ був забризканий чимось, оскільки тоді добудовувалася нова ризниця в старої церкви. Вже дзвонили до обідні, тому він пішов в храм, але постійно відчував внутрішнє прагнення повернутися на те ж місце. Після закінчення літургії він попрямував знову до образу і, оглянувши його уважно, виявив, що від правого ока Богородиці стікають три сльози, середня аж до голови Ісуса.[11] На лівому оці теж явно було щось вологе. До сьомої години вечора, біля образу вже встигли зібратися і побачити все близько дванадцяти чоловік. Паламар Йосип Гопп (Joseph Hopp) покликав тодішнього декана Йосипа Барвіга (Joseph Barwig), який піднявся до образу і стер сльози хусткою — що вдалося лише після тривалих зусиль. Там же був присутній окрім декана інший священик з монастиря августинців, на ім'я Олександр (Alexandr), з мирян паламар Йосип Гопп, його сестра Аполлонія (Apollonia), лакей Ян Георгій Лосерт і дванадцять інших віруючих. Декан Барвіг наказав їм тимчасово мовчати про те, що сталося, але скоро вже все місто знало про це, і на тому ж місці того ж вечора зібралася велика частина городян, як знатних, так і простих.[12]

У другій половині дня 2 червня 1749 року біля образу зібралися декан Йосип Барвіг з іншими священиками, будівельник Микола Талхер (Nikolaus Thalherr), Матвій Гоп (Mathäus Hopp), брат паламаря, і Георгій Ріхтер (Georg Richter), щоб все оглянути і знайти пояснення явищу. Після ретельного дослідження образу і його оточення, оцінки всіх обставин, вони зробили висновок, що сльози на обличчі Діви Марії не могли бути природнього походження, і що мова може йти лише про диво, через яке з'явилася Богородиця.[13]

Через деякий час кількість богослужінь біля образу збільшилася, почали приходити більше паломників, причому не лише прихожан і жителів сусідніх сіл, але і з далеких околиць. Багато хто підтверджував, що після молитов біля образу Фульнекської Богоматері були задоволені їх прохання в духовних і тілесних потребах.[14] Богослужіння і співи зазвичай продовжувалися аж до ночі.

В день свята Відвідин Дівою Марією св. Єлизавети, 2 липня, біля образу відбувалася перша урочиста літанія з музикою; з того часу там всі свята св. Марії проводилися з музикою, хористи щодня співали і проводили літанії. У свято Богородиці гори Кармел біля образу відслужили першу святу месу. У зв'язку з цим образ прикрасили красивою рамою і біля нього прикріпили лампаду, яка згодом безперервно горіла. Перед святом Різдва Пресвятої Богородиці довкола образу була побудована мала дерев'яна каплиця, щоб у людей виконуючих богослужіння був дах. Багато громадян пропонували зібрати гроші і побудувати цегельну каплицю.

Вже 10 грудня почалася робота по розкопці скелястого укосу, який заважав будівництву. Допомогу надали фульнецький магістрат і громадяни міста. 12 січня 1750 року образ Діви Марії Помічниці з великими почестями був перенесений до каплиці св. Ганни, де був поставлений на вівтар і закритий склом.[15] Протягом цього переміщення Богородиця на образі по свідках впустила багато сліз.[16]

Всі події, що відбувалися з образом і довкола нього, ретельно записував тодішній паламар Йосип Гоп. Його записи продовжуються аж до 20 січня 1753 року і до того часу описують 106 випадків, коли люди з різних сіл повідомили, що їм Діва Марія після молитви біля фульнецького образу випросила Господню допомогу в різних потребах.

Коли вже після великих зусиль вдалося звільнити місце для будівництва, план був змінений, і було вирішено будувати не каплицю, а відразу велику нову церкву.[17]

Нинішня приходська церква

Приходська церква з південного боку площі в кінці XIX століття

Для відриву укосу щодня приходило багато людей, разом з працівниками, найнятими за гроші, їх було близько 50-60 чоловік. 25 квітня 1750 року[18] робота вже настільки просунулася, що було досить місця для закладання фундаменту, його перший камінь був закладений 5 травня і на день пізніше почали працювати каменярі. Заставний камінь церкви був урочисто закладений 19 жовтня 1750 року на тому місці, де раніше знаходився образ Діви Марії. Для урочистого акту були виготовлені позолочена кельма і молот. Перший удар зробив декан, за ним послідувало інше духівництво, магістрат і інші знатні громадяни. Нарешті, по каменю змогли ударити і прості люди; це міг зробити кожен, хто хотів, по одному удару. Камінь можна бачити під церковною кафедрою, до сих пір на ньому помітний напис «1750». Згідно приходській хроніці в 1760 році будівництво було завершене і почалося фарбування.

В середу, 22 жовтня 1760 року церква була освячена оломоуцьким допоміжним єпископом Іоаном графом фон Шерфенбергом (Johannes von Schärffenberg).[19]

Нинішній храм побудований на місці старої церкви св. Філіппа і Якоба біля монастиря августинців, який у 1784 році був закритий в рамках реформ імператора Йосифа II, останній настоятель став приходським священиком і в будівлі конвенту утворений міський будинок приходського священика. Автором проекту був архітектор Микола Талхер, що оселився у Фульнеке, і якому приписуються також церкви в містах Будішов-над-Будішовкоу і Штернберк.[20]

У 19001903 роках пройшла спільна реставрація церкви, в 19051908 роках ремонт клуатра, в 1919 році в храмі проведено електричне освітлення і в 19501983 роках поступово проведений спільний ремонт церкви і будинку приходського священика.[7]

Опис

Приходська церква Пресвятої Трійці

Горизонтальна проекція церкви

Церква однонавна, на західній стороні сполучена з готичним клуатром, який став частиною нижнього поверху будинку приходського священника. Глибинна вісь нави північ-південь спрямована перпендикулярно до Замкового верху, ширинна вісь паралельна уявній південній стороні майдану. Головний вівтар направлений на північ з помірним нахилом на захід. На східній стороні була побудована овальна каплиця св. Йосипа. Над північною стороною височиють могутні цегельні хори.

Інтер'єр

Інтер'єр церкви на початку ХХ століття

У розділенні інтер'єру прослідковується задум складання простору. Одиночні елементи склепіння розділяються виразними подвоєними смугами і оточені стінами пілястрів, що несуть ділянки антаблемента, на яких спираються смуги. Під куполом розташований по колу крізний антаблемент, під яким знаходяться ораторії з виступаючими парапетами.

Церква і каплиця виконані у стилі барокко. Унікальні настінні розписи з багатою символікою, закінчені в 1760 році, з тематики пов'язані з освяченням церкви, створив оломоуцкий живописець Йосип Ігнац Садлер (Joseph Ignatz Sadler). В напівкуполі над головним вівтарем зображено «Торжество віри», інші розписи показують сцени, пов'язані з торжеством трьох Божих осіб — у передній частині «Переможний Христос, що воскрес, якому поклоняються натовпи святих», в середній «Творцовська справа Бога-Отця» (у куполі «Створення янголів») і в задній пятидесятнична сцена «Сходження Святого Духу». Пандативи в середній частині змальовують іносказання чотирьох частин світу. Головний вівтар є твором кромержзького скульптора Франца Андрія Гірнлє (Franz Andreas Hirnle); у обробці останнього він співробітничав з скульптором Вацлавом Бьомом (Wenzel Böhm).[21]

Більшість картин в церкві виконав Ігнат Вікторин Раб (Ignatz Viktorin Raab), але розпис головного вівтаря — робота Фелікса Іво Ляйхера (Felix Ivo Leicher). Святий Августин на ньому тримає перо, що залишає за собою вогненний слід, що символізує натхнення Святим Духом[22]. Двері дарохранительки прикрашені зображеннями пелікана, що годує голодних дитинчат власним м'ясом, — притча Христа, що насищає людей через святі дари своїм тілом.

На обох сторонах храмової нави знаходиться по три бічні вівтарі. На правій, апостольській стороні передній присвячений святому Валентину, середній Діві Марії Скорботній і задній святій Варварі. На лівій, євангельській стороні передній святому Августину, середній святому Убальдо і задній Стражданням Христа. Частинами середніх вівтарів є скляні труни з мощами святих, справа св. Валентина і зліва св. Віталіса. У 2006 році в церкву з польського Кракова були урочисто перенесені мощі святої Фаустини Ковальської, і до них помістили образ Божого Милосердя.

На правій стороні храмової нави знаходиться також церковна кафедра. Головним мотивом її обробки є склад трьох целомудрій, зображений в подібності трьох жіночих осіб: зліва внизу з якорем — надія, посередині над кафедрою з хрестом — віра і справа внизу з чашею — любов.

Орган

Перший орган приходської церкви був побудований органним майстром Яном Георгієм Шварцем з Лібаве і освячений в 1766 році. У нього були два мануали і 18 регістрів. Через значне зношення дерев'яних частин і червоточини в ХХ столітті орган був відремонтований і збільшений національним підприємством «Завод органів» з Крнова за проектом інженера Оти Веверки (Ing. Ota Veverka). Відремонтований трьохмануальний 33-регістровий інструмент був освячений 10 грудня 1955 року по схваленню від проф. Густава Півоньки (Gustav Pivoňka) з Оломоуца.[23]

Клуатр

Клуатр старого монастиря августинців, побудований, ймовірно, в 1430-х роках біля західного фасаду тодішньої церкви, є одним із значних готичних пам'ятників архітектури в місті. В ньому підноситься ребристе хрестове зведення з високоякісними рельєфними деталями. Під виходами ребер і в болтах ребристого зведення знаходяться герби творців монастиря — заломлена стріла панів з Краварж і зірки панів з Штернберка і Лукова. Приміщення освітлюється одинадцятьма ланцетоподібними вікнами, що виходять на незвично маленький двір. Від вітражних троянд у формі вогню зберігся тільки фрагмент у верхній частині середнього західного вікна. Клуатр раніше сполучав церкву з житловими спорудами монастиря, до нави виходить ламаним порталом.[24]

Каплиця св. Йосипа

Каплиця св. Йосипа, простір, що має власну архітектурну композицію, в горизонтальній проекції знаходиться приблизно на місці вівтаря колишньої готичної церкви. Інтер'єр поділений пілястрами з ділянками антаблемента, на який усаджується виразно модельований карниз, що підтримує зведення куполу. Під карнизом — ораторії з опуклими рельєфними парапетами, над входом нави знаходиться масивна емпора. У зведенні каплиці можна побачити розпис «Дванадцятирічний Ісус в Храмі», доповнений по колу сценами з життя святого сімейства. З навою інтер'єр каплиці сполучає висока аркада.[25]

Зовнішній вигляд будівлі

Приходська церква, вигляд з півночі

Внутрішній побудові простору відповідає також поділ зовнішнього вигляду церкви — бічні фасади гладкі, кути між окремими стінами закруглені, на межах вкладено чотири стовпи; всю будівля опоясує коронний антаблемент. Із стін церкви виступають прибудови каплиці і ризниць. Фасад утворює монументальну кулісу, що нагадує архітектуру вищого бароко. У нішах фасаду знаходяться фігури чотирьох євангелістів скульптора Яна Шуберта. У нави двосхилий дах, над центральним простором з куполом дах мансардний з маківкою, каплицю покриває низький купол.[25] Фронтон церкви був в роках 1901—1903 виготовлений за проектом архітектора проф. Фердинанда Граха.[26]


На східній стороні церкви розташоване пізньоготичне або ранньоренесансне недгробне каміння Георгія з Жеротина (Jiří z Žerotína), датоване часом до 1507 року. Ідеалізоване зображення представляє померлого як лицаря, що стоїть на левові, символі міці та сили. Сусіднє надгробне каміння належить родині Балтазара Швайніца з Пілмсдорфа (Baltazar Švajnic z Pilmsdorfu).[27]

Від площі до церкви ведуть барочні сходи початку XVIII століття з класичною брамою, прикрашеною скульптурами.[26]

Будинок приходського священника

Будинок приходського священика (до 1784 року монастир августинців каноніків), прилягає до західної стіни церкви Пресвятої Трійці. Це двоповерхова будівля, чия основа — західна житлова частина першого поверху сьогоднішнього будинку — відноситься до першої половини XV століття, але піддалася серйозній перебудові в XVII столітті, коли були побудовані приміщення другого поверху; подальші зміни слідували після розформування монастиря в кінці XVIII і пізніше також в XIX столітті. Фасад невиразно роздільний, будинок опоясує коронний карниз. Біля шести вікон другого поверху ренесансні кам'яні профільовані укоси і помітні надвіконні карнизи. Кімнати знаходяться по сторонах порівняно широких коридорів, над якими споруджуються плоскі і бочкоподібні зведення; у кімнатах переважно плоскі стелі. На північній стороні будинку знаходиться ампірна кімната з живописними і ліпними прикрасами початку XIX століття. Біля неї розташовано приміщення приходської канцелярії з пізньоренесансними ліпними прикрасами і обробкою епохи ампіру.

Примітки

  1. archINFORM — 1994.
  2. Památkový katalog
  3. Prasek (1891), стор. 103. Kuča (1996), стор. 857. Gavendová et al. (1996), стор. 41.
  4. Kuča (1996), стор. 857. Brandl (1885), стор. 484—486, № 570. Bretholz (1903), стор. 259—260, № 295. Но в Oppl (1928) на стор. 138 написано: «Про те, чому стара приходська церква, згадана в документі 1293 року, була закрита, а на її місці заснований монастир августинців, у нас немає жодних записів.»
  5. а б Hosák (1938), стор. 688, стінгазета З приходської хроніки.
  6. а б По Rašková (1980).
  7. а б в г По стінгазеті З приходської хроніки.
  8. Kuča (1996), стор. 858. Oppl (1928), стор. 152, наводить помилково папу Климента XII. Право митри — право використовувати єпископські відзнаки.
  9. На стінгазеті «З приходської хроніки» вказані імена Лаврентій і Ганна замість Георгій і Ганна, як пише Demel (1869) на стор. 3.
  10. Згідно стінгазеті «З приходської хроніки», він попросил повісити образ на зовнішню стіну часовні св. Йосипа.
  11. Demel (1869), стор. 4-5.
  12. Demel (1869), стр. 5.
  13. Demel (1869), стор. 5-6.
  14. Demel (1869), стор. 5.
  15. До каплиці входили з клуатра, після знесення монастиря, вона була сполучена з будинком приходського священика (Demel (1869), стор. 8).
  16. Demel (1869), стор. 8.
  17. Опис подій що стосуються образу Діви Марії по Demel (1869), стор. 3-14.
  18. Demel (1869), стор. 7. Стінгазета «З приходської хроніки» датує на 25 квітня 1750 року установку заставного каміння вівтаря.
  19. Стінгазета «З приходської хроніки», Rašková (1980) і Demel (1869), стор. 7-10. В Demel (1869) приведена дата освячення 19 квітня 1762 року, однак вона відмічена як неправильна, хоча рік вірний. Освячувачем згідно цього джерела є оломоуцький єпископ Максиміліан граф фон Хамілтон (Maxmilian von Hammilton). Але Trapl & Kraváček (1993) на стор. 38 датує будівництво роками 1750—1752, а освячення 1760 роком. Rašková (1980) стверджує, що в меморіальній бумазі 1760 рокі, вкладеній в маківку, записано, що закладання першого камня відбулося 19 жовтня 1750 року, закінчення спорудження стін будівлі — 1752 року, посадка маківки — 29 вересня 1760 року, а освячення — 22 жовтня 1760 року.
  20. Kuča (1996), стор. 857—858. Oppl (1928), стор. 150.
  21. Trapl & Kraváček (1993), стор. 38. Gavendová et al. (1996), стор. 40-41.
  22. Стінгазета «З приходської хроніки» вказує, що вівтарний образ виконав Йохан Ляйхерт (Johann Leichert) — однак це невірний запис, помилку в хроніці помічає також Jelonek (1926) на стор. 35—36; але художник з таким ім'ям в краї не працював, більш того, проглядається схожість з іншими роботами Фелікса Іво Ляйхера.
  23. По табличці на органі.
  24. Trapl & Kraváček (1993), стор. 36. Gavendová et al. (1996), стор. 41-42.
  25. а б Gavendová et al. (1996), стор. 41.
  26. а б Kuča (1996), стор. 857.
  27. Trapl & Kraváček (1993), стор. 37.

Джерела

  • Brandl, Vincenz. (1885). Codex diplomaticus et epistolaris Moraviae. 11. Band. Brünn: Verlag des Mähriſchen Landes-Ausſchuſſes. Стр. 484—486, № 570.
  • Bretholz, Berthold. (1903). Codex diplomaticus et epistolaris Moraviae. 15. Band. Brünn: Verlag des Mähriſchen Landes-Ausſchuſſes. Стр. 259—260, № 295.
  • Demel, Phillip. (1869). Die Pfarrkirche in Fulnek und das Mariabild am Hochaltar. Fulnek: Verlag des Verfaſſers. Стр. 3-14.
  • Gavendová, Marcela & Koubová, Marta & Levá, Pavla. (1996). Kulturní památky okresu Nový Jičín. Nový Jičín: Okresní úřad; Ostrava: Památkový ústav. ISBN 80-85034-14-X. Стр. 40-44.
  • Hoduláková, Milena & Bouda, Tomáš. (1980). Augustiniánský klášter. In Fulnecký kulturní zpravodaj. Ročník 1980, číslo 3. Fulnek: Městský národní výbor. Стр. 4.
  • Hosák, Ladislav. (1938). Historický místopis země Moravskoslezské. Praha: Společnost přátel starožitností čsl. Стр. 688.
  • Jelonek, Emil. (1926). Felix Ivo Leicher. In Das Kuhländchen. 7. Band. Neu-Titſchein: L. V. Enders’ſch. Стр. 35-36.
  • Kuča, Karel. (1996). Města a městečka v Čechách, na Moravě a ve Slezsku. I. díl. Praha: Libri. ISBN 80-85983-13-3. Стр. 857—858.
  • Oppl, Stanislav Václav. (1928). Z kroniky staroslavného města Fulneku, působiště J. A. Komenského. Fulnek na Moravě: Kryl a Scotti. Стр. 138, 150, 152.
  • Prasek, Vincenc. (1891). Dějiny kraje Holasovského čili Opavského. Edice Vlastivěda Slezská, III. díl, I. čásť. Opava: Jubilejní fond Vlastivědy Slezské. Стр. 103.
  • Rašková, Jana. (1980). Farní kostel sv. Trojice. In Fulnecký kulturní zpravodaj. Ročník 1980, číslo 2. Fulnek: Městský národní výbor. Стр. 3.
  • Trapl, Miloš & Kraváček, František. (1993). Komenského Fulnek. Praha: Pressfoto. ISBN 80-7046-085-7. Стр. 36-38.
  • Стенгазета Из приходской хроники (Z farní kroniky) на внутренней восточной стене клуатра фульнецкой приходской церкви.

Шаблон:Російська вікі

Посилання