Leopardus geoffroyi

Леопард Жоффруа
Леопард Жоффруа, Зоопарк в Карлсруе
Леопард Жоффруа, Зоопарк в Карлсруе
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Хижі (Carnivora)
Підряд: Котовиді (Feloidea)
Родина: Котові (Felidae)
Підродина: Малі кішки (Felinae)
Рід: Леопард (Leopardus)
Вид: L. geoffroyi
Біноміальна назва
Leopardus geoffroyi
(d'Orbigny & Gervais, 1844)
Ареал виду Leopardus geoffroyi
Ареал виду Leopardus geoffroyi
Синоніми
Oncifelis geoffroyi
Felis geoffroyi
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Leopardus geoffroyi
EOL logo.svg EOL: 925988
ITIS logo.svg ITIS: 726252
IUCN logo.svg МСОП: 15310
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 46844
Fossilworks: 224071

Леопард Жоффруа, або «дикий кіт Жоффруа» (лат. Leopardus geoffroyi) — плямистий хижий ссавець з роду Леопард (Leopardus) родини котових (Felidae) розміром з велику домашню кішку. Віддає перевагу відкритим просторам, які вкриті невисокими деревами і чагарниками у південних і центральних районах Південної Америки. Живиться зайцями, гризунами, рибою, а також птахами, рептиліями, амфібіями, та комахами.

Таксономія

Кодкод — найближчий родич у родині котових

Вид названий на честь французького натураліста Етьєна Жоффруа Сент-Ілера (1772—1844)[2]. Як наукова назва цього виду часто використовуються дві форми: Leopardus geoffroyi й Oncifelis geoffroyi. Спочатку дикого кота Жоффруа визнали близьким родичем оцелота і помістили в рід Oncifelis, в якому також були пампаська кішка і кодкод. У 2005 році Вілсон і Рідер об'єднали роди Leopardus і Oncifelis в рід тигрових кішок (Leopardus). Відомими вернакулярними назвами виду є: англ. Geoffroy's cat, ісп. gato de mato, gato montés común, фр. chat de Geoffroy, порт. gato-do-mato-grande[1].

Диплоїдне число хромосом видів роду Leopardus становить 36, усіх інших видів 38. Попри відмінності в числі хромосом, кіт Жоффруа може схрещуватися з домашньою кішкою. Отримані гібриди називаються «кіт сафарі» і зареєстровані в TICA (міжнародна котяча асоціація)в якості експериментальної породи[3]. Жодних генетичних доказів географічного підвидового поділу не було знайдено в аналізі Johnson et al. (1999). Зона гібридизації була знайдена на півдні Бразилії, де північна частина ареалу L. geoffroyi, перетинається з найпівденнішими частинами ареалів L. tigrinus (Eizirik et al. 2007)[1].

Підвиди

Згідно з Вілсоном та Рідером[4] є 5 підвидів леопарда Жоффруа:

  • Leopardus geoffroyi geoffroyi, d'Orbigny and Gervais, 1844 — центральна Аргентина
  • Leopardus geoffroyi euxanthus, Pocock, 1940 — північна Аргентина, західна Болівія
  • Leopardus geoffroyi leucobaptus, Pocock, 1940 — Патагонія
  • Leopardus geoffroyi paraguae, Pocock, 1940 — Парагвай, пд-сх Бразилія, Уругвай, північна Аргентина
  • Leopardus geoffroyi salinarum, Thomas, 1903 — пн-зх і центральна Аргентина[5]

Еволюція

Генетичні дослідження довели, що філогенетична лінія роду Leopardus відокремилася від лінії спільного предка 8 млн років тому. Види L. geoffroyi та L. guigna розділились трохи менше ніж 0.8 млн років тому[6].

Філогенетичне древо роду Leopardus

   Leopardus   

 Leopardus pardalis - Оцелот

 Leopardus wiedii - Марги

 Leopardus colocolo - Колоколо

 Leopardus jacobita - Андська кішка

 Leopardus tigrinus - Онцила

 Leopardus guigna - Кодкод

 Leopardus geoffroyi - Дикий кіт Жоффруа

Зовнішність

Леопарди Жоффруа:
зліва самець, праворуч самиця

За розміром дикий кіт Жоффруа як велика домашня кішка, але з коротшим хвостом і пласкішою головою. Довжина голови й тіла становить від 422 до 665 мм, а довжина хвоста — від 240 до 365 мм. Він важить від трьох до п'яти кг, а висотою близько 30 см. Середня вага самців 4.8 кг, у той час як самиць — 4.2 кг. Особини з крайнього півдня діапазону поширення значно більші, ніж з півночі й мають довшу шерсть. Вуха великі й округлі, ноги досить товсті, а кігті гострі. Райдужна оболонка від темно-золотистого до зеленувато-сірого кольору. Основний колір хутра від димно-сірого до жовтувато-бурого, причому перший фенотип зустрічається головним чином на півдні ареалу, а другий — на півночі. Хутро вкрите численними дрібними (15-20 мм в діаметрі) чорними плямами, а хвіст — кільцями. На боках і лапах ці плями також місцями згущуються, утворюючи поперечні кільця. Щоки позначені двома темними смужками, є декілька темних поздовжних ліній на маківці та шиї. Хутро на череві біле або кремове. Задні сторони вух чорні з центральними білими плямами. Достатньо часто спостерігається меланізм (повністю чорні особини)[7],[8].

Середовище проживання

Рівнини Патагонії
Рідколісся Парагваю
Характерні середовища проживання

Леопард Жоффруа живе в Південній Америці: у південно-східній Болівії, Аргентині, Уругваї, Парагваї, крайньому півдні Бразилії та невеликих областях на сході Чилі. Зустрічається на схід від Анд, від рівня моря до 3300 метрів над ним. В основному віддає перевагу мешканню в субтропічних і помірних лісах, лісостепах, чагарниках, напівпустелях, водно-болотних угіддях і пампасах. Зустрічається в передгір'ях Анд, але не в хвойних лісах, де вони замінюється кодкодом. Вид використовує як відкриті так і закриті місця проживання, але, здається, більшою мірою пов'язаний з ділянками з щільним покриттям дерев. Леопард Жоффруа симпатричний у всьому діапазоні проживання з колоколо[1].

Екологія та поведінка

Здобиччю дикого кота Жоффруа, в першу чергу, є зайці і гризуни. Крім того, він полює на рибу і його в Південній Америці також називають «кішкою-рибалкою». Також цей вид полює на дрібних ящірок, комах, а іноді жаб, птахів. Може полювати на землі, на деревах, у воді. Дикий кіт Жоффруа активний в нічний час, а вдень спить на деревах, хоча його також помічали на полюванні на світанку і в сутінках.

Вид потайний і солітарний. Цей кіт досить гнучкий, добре лазить по деревах і добре плаває. Леопард Жоффруа був помічений, коли він вставав на задні лапи, щоб спостерігати за околицями, використовуючи хвіст в якості підтримки, незвичайна поведінка у котів[8]. Самці й самиці не взаємодіють багато, крім як у період спаровування. Оселище самиць близько 2.5 квадратних кілометрів, самців у три рази більше. Оселища самиць можуть перетинатися як з оселищами самиць так і самців. Оселища самців не перекриваються з оселищами інших самців. Більшість людей не бояться цієї маленької кішки, але вона дуже агресивна і ніколи не була по-справжньому одомашнена. Не багато відомо про те, як цей кіт спілкується. Цілком імовірно, що, як і в інших котячих, є деяка вокалізація і можливі деякі хімічні зв'язки між родичами. Цілком імовірно, що тактильні і візуальні комунікації, особливо між матір'ю і її молоддю, також присутні[7].

Окрім людини, природним ворогом для Леопарда Жоффруа є пума. Конкурентами за харчовими ресурсами є інші хижі ссавці, птахи й рептилії, як то, магеллановий собака, рисезуб патагонський, пугач віргінський, Агуя, лисиця крабоїд. Оскільки вид дуже кон'юнктурний щодо вибору їжі й має досить широкий ареал, він допомагає контролювати популяції невеликих тварин у дикій природі.

Життєвий цикл

Сезон розмноження L. geoffroyi триває з грудня по травень. Самиці дають один виводок з 1—4 дитинчат на рік. Кішка Жоффруа часто злучається на деревах. Вагітність триває 67-78 днів. Самиця народжує в лігві в гущині кущів, в ущелині скелі, а іноді навіть затишному куточку на дереві. Дитинчата важать 65-123 грам при народженні. Діти народжуються сліпими, але їхні очі відкриті протягом 8-12 днів. Вони швидко розвиваються. Вони можуть стояти у близько 4 дні, і у шість тижнів стають безстрашними дереволазами. Вони можуть ходити у 2 або 3 тижні. Ці коти годуються молоком від 8 до 10 тижнів і стають повністю незалежними від матері приблизно через 8 місяців. Самці не беруть участь у вихованні молоді. Статева зрілість досягається у 14—24 місяців. Цей кіт живе близько 14—15 років. Тим не менш, в неволі може жити до 20 років[7].

Загрози і захист

Хутро цього виду довгий час цінувалося у виробництві хутряних шуб. Проте через те, що дикий кіт Жоффруа у наш час став украй рідкісним і знаходиться під серйозною загрозою зникнення, він був внесений у Вашингтонську конвенцію по захисту природи у 19992 році, полювання і будь-яка торгівля, пов'язана з ним, сьогодні заборонена. У рік перед вступом до дії цієї конвенції на ринок надійшло більш ніж 5000 особин, що становило одну десяту його загальної популяції. Нині, втрата середовища існування, фрагментація, вбивство у відповідь (за крадіжку птахів), а також нещасні випадки залишаються основними загрозами. Вид вважається під загрозою зникнення в Чилі, де зустрічається тільки в невеликій області на півдні країни. У Бразилії та Аргентині він знаходиться поруч із загрозою, хоча і відносно поширений в регіоні пампас, в той час як у Болівії вважається другим найбільш поширеним диким котом, після оцелота. Вид мешкає в низці природоохоронних територій[1]. Леопард Жоффруа добре розмножується в неволі, але його не часто можна побачити в зоопарках[9].

Під час оцінки здоров'я кішок Жоффруа у охоронних територіях Аргентини були виявлені антитіла до інфекційних захворювань: перитоніт, котяча панлейкопенія, чумка собак, каліцівірус котів, токсоплазмоз і дирофіляріоз. Під час досліджень були виявлені паразити родин: Ascarididae, Trichuridae, Capillariidae, Rictulariidae, Spiruridae, Ancylostomatidae, Taeniidae, Anoplocephalidae, Eimeriidae. Ці результати вказують на незахищеність і потенційний ризик для леопарда Жоффруа.[1]

Леопард Жоффруа у мистецтві

Леопард Жоффруа з'являється значно менше у мистецтві ніж американські пума та ягуар. Образ цього кота представлений у книзі відомого зоолога і письменника Джеральда Даррелла у книзі «Земля шарудінь», опублікованій в 1961 році. В області мистецтва варто відзначити чудову ілюмінацію, яку виконав Алсид д’Орбіні в праці «Voyage dans l'Amérique meridionale» (1847), а також ілюстрацію в книзі «A Monograph of the Felidae or Family of Cats» (1878–1883), яку виконав Даніель Жиро Еліот.

У сучасному мистецтві Леопарда Жоффруа часто зображають на марках анімалістичних серій, а саме Камбоджі[10], Уругваю[11], Аргентини[12], Беніну[13], Гвінеї-Бісау[14], Республіки Конго[15], США[16].

Галерея

Примітки

Посилання

Джерела